Розділ 3. Особистісні якості і методи управління менеджера

Особистісні якості і методи управління Лі Якокки

Особистісні якості і методи управління Лі Якокки особливо проявилися в тому, як він вів себе на керівних посадах.

З самого початку Лі показав себе людиною розумною, яка схоплює на льоту всі нюанси управління. Йому пощастило з наставниками. З самого початку роботи в компанії «Форд» йому допомагали безпосередні начальники: Марі Кестер, Чарлі Бічем, Макнамара. Вони виявилися розумними та досвідченими людьми, які були здатні передати свій досвід іншим людям. І цей досвід виявився надійним базисом для майбутньої кар’єри і життя Лі Якокки.

У тридцять шість років Лі Якокка став генеральним керуючим найбільшого відділення першої за величиною в світі автомобільної компанії. З цього часу він почав виробляти свою систему управління організацією і формувати ті особистісні якості, які притаманні справжньому менеджеру. Йому також належало перевірити, чи можна в роботі з людьми застосовувати досвій, набутий ним у системі продажів та маркетингу.

Лі Якокка розумів, що менеджер, перш за все повинен бути рішучим: «Якби мені довелося одним словом охарактеризувати якості, необхідні хорошому менеджеру, я б сказав, що всі вони зводяться до поняття рішучість. Лідер підприємства не може собі дозволити занадто довго розкачуватися в процесі прийняття рішень. Менеджер зобов’язаний зібрати як можна більше інформації і прогнозів, і в якийсь момент доведеться довіритися інтуїції, так як 100% необхідної інформації ніколи не вдасться зібрати. Навіть правильне рішення обертається помилковим, якщо його прийняти занадто пізно»,- пише в своїй книзі «Кар’єра менеджера» Лі Якокка. Ця рішучість виявляється в тому, як менеджер приймає рішення, тому що він повинен вміти «зводити всю інформацію воєдино, складати собі розклад робіт і діяти».

Лі Якокка завжди дотримувався консервативного стилю управління. Якщо він йшов на ризик, то лише після того як технологічні та ринкові дослідження підкріплювали його відчуття. Він був здатний діяти по інтуїції, але тільки якщо його передчуття базувалися на фактах. Він говорив: «Я люблю справжній бій. Ніколи я не був у числі тих, хто може спокійно сидіти і нескінченно займатися виробленням стратегії»[4]. Тому певна ступінь ризику була абсолютно необхідна для нього. Іноді, в роботі менеджера, слід піти на ризик, а потім по ходу справи виправляти допущені помилки.

Політика Лі Якокки - дотримання принципів демократизму аж до моменту прийняття остаточного рішення. У цей момент він ставав безжальним начальником: «О’кей, я всіх вислухав,-говорив він.- А тепер послухайте, що ми будемо робити»[4]. Тому найважливіші рішення в корпораціях фактично приймаються не колективними органами, не комітетами, а окремими особами. На думку Лі Якокки менеджери повинні не тільки володіти вмінням приймати своєчасні рішення, їм належить також роль мотиваторів.

Ще один аспект управління, на думку, Лі Якокки, полягає в тому, що він являє собою не що інше, як стимулювання інших людей до праці. Для цього менеджер повинен володіти ораторським мистецтвом, він повинен вміти правильно висловити свої думки перед аудиторією. Лі вважав, що людина не може бути менеджером, якщо вона не вміє довести до людей свої думки. Але не тільки це характеризує істинного менеджера. На його думку хорошому менеджеру потрібно вміти слухати так само, як вміти говорити, адже справжнє спілкування – процес двосторонній. Цей менеджер також повинен помічати хорошого працівника і вміти заохочувати його.

Лі Якокка ніколи не брав всю роботу на себе. Він завжди пам’ятав слова свого наставника Чарлі Бічема: «Ти прагнеш все робити сам, ти не вмієш передоручати справу іншим»[4]. Саме він навчив Лі того, як ставити перед іншими мету і налаштовувати їх на досягнення поставлених цілей. Однією з сильних сторін менеджера також має бути вміння працювати в колективі. Якщо цього немає, то яким би гарним не був менеджер, він ніколи не зможе внести свій внесок у загальну справу. Є одна фраза в характеристиці будь-якого менеджера, яку Лі Якокка не міг терпіти: «У нього не складаються відносини з людьми». Для менеджерів він вважав це неприйнятним.

Вірний спосіб глибоко розробити ідею полягає у взаємодії з колегами-менеджерами. Взаємодія двох, трьох, або більше співрозмовників може виявитися надзвичайно плідним, саме це відіграло велику роль у власному успіху Лі Якокки.

Менеджер повинен знати собі ціну і вміти подавати себе і свою гідність. Він не повинен ховати від інших свої досягнення. На думку Лі Якокки це може загальмувати його розвиток, тому йому буде важко піднятися по службовим сходам.

Менеджер також зобов’язаний мати тверде «я». За словами Лі Якокки: «Людина що має тверде «я», знає свої сильні сторони. Вона впевнена у собі, вона має тверезе уявлення про те, чого хоче досягти, і рішуче рухається до досягнення своєї мети»[4].

Коли людина стає керівником, люди стежать за кожним її кроком. Коли лідер говорить, люди слухають, а коли лідер діє уважно спостерігають за його дією. Тому йому доводиться обережно вибирати кожне своє слово і кожен свій практичний крок. Потрібно вміти бути тверди і не поступливим, але знати також, коли треба послабити натиск. Тому однією з головних характеристик менеджера є ефективне використання своїх службових обов’язків.

Останнє, що хотів би підкреслити Лі Якокка – це те, що ключ до успіху зовсім не в інформації – він в людях. Тому для заповнення вищих управлінських посад він завжди підшукував лише невтомних працівників: «Це ті самі працівники, які прагнуть робити більше ніж від них вимагається. Сила цих менеджерів у тому, що вони знають, як давати доручення іншим і надихати людей на справу. Вони вміють виявляти «вузькі» місця і визначати пріоритетні завдання. Вони саме той ґатунок керівників, які мають право сказати: «Забудьте цю справу, на неї піде десять років. Ось чим ми повинні зайнятися сьогодні»»[4].