Розділ 7. Деякі висновки

 

Аристотель робить висновки з свого аналізу вчень філософів-попереднеків. Указуючи чотири причини, ми не пропустили жодної. Матеріальне начало визнається усіма філософами, діюче начало – лише деякими. Формальної причини торкнулися прибічники вчення про ідеї. Цільова причина натомість, констатує Аристотель, ніким не була належним чином сформульована. (988а19-988в20)

 

Розділ 8. Критика вчення Платона про ідеї.

 

Найбільш суттєвими контраргументами Аристотеля щодо вчення Платона про надчуттєві першозразки фізичних речей – ідеї є наступні.

1. Ідеї за суттю є прості копії, двійники чуттєвих речей; у їх змісті немає нічого, чим би вони відрізнялись від речей, бо і загальне наприклад, однаково притаманне і ідеям, і чуттєвим речам. Через те вчення про ідеї не дає знанню про речі нічого нового, а лише подвоює світ досліджуваних об’єктів.

2. Впроваджений Платоном світ ідей непотрібний не лише для пізнання, але й для чуттєвого існування речей, бо для цього останнього царство ідей мало б належати до чуттєвого світу. До того ж незрозумілим є зв’язок речей з ідеями, і введена Платоном концепція причетності речей до ідей є, за Аристотелем, поетичною метафорою.

3.Вчення Платона про відношення загальних ідей до часткових всередині ідеального світу і вчення про субстанційність ідей стосовно фізичних речей суперечать одне одному. Наприклад, кожна ідея є субстанцією щодо відповідальної їй чуттєвої речі, і водночас несубстанцією щодо більш загальної ідеї, яка власне і ї щодо першої ідеї субстанцією.

4. Світ речей у Платона є відображенням світу ідей. Між кожною окремою річчю та її ідеєю є дещо спільне, схоже для них обох. Але це спільне потребує своєї власної ідеї (т. зв. ідеї «третьої людини»). Сукупність останніх утворює новий світ ідей, що однаково височіє і над першим світом ідей, і над світом речей. Спільність між трьома світами породжує новий, четвертий світ ідей і т. д. до нескінченності, а це, за Аристотелем, є абсурдним.

5. Теорія Платона не дає пояснення руху і становленню, генезі і загибелі чуттєвих речей. Ідеї оголошуються причинами речей, але вони не в змозі бути ними, оскільки нерухомі ідеї не можуть викликати руху; ідеї позбавлені тієї рушійної сили, без якої вони не можуть бути причинами явищ.

6. Дуалізм, розділеність фізичного й ідеального світу є, за думкою Стагірита, абсурдним. Неможливо, щоб окремо одна від одної існували сутність і те, сутністю чого вона є, щоб ідеї існували окремо від речей.

 

 

Книга четверта

Обґрунтування онтології і логіки

Розділ 1. Предмет першої філософії

 

Предметом першої філософії є пізнання причин сущого, оскільки воно є сущим. Ця наука не є тотожною до жодної з окремих наук, бо жодна з інших наук не досліджує природу сущого як такого, а всі вони, беручи собі предметом якусь частину сущого, досліджують те, що їй притаманне. Але оскільки перша філософія шукає начала і вищі причини, то зрозуміло, що вони мають бути началами і причинами чогось само сущого. Відтак необхідно осягнути перші причини сущого як такого. (1003а20-1003а32)

 

Розділ 3. Закон суперечності - основний закон буття.

 

Філософ як той, хто володіє найбільшим знанням, знанням про суще як таке, має бути в стані вказати найдостовірнішіначала всього.

А таким началом, що не є якимось припущенням, є наступна універсальна засада буття: «неможливо, аби одне і те ж в один і той же час було і не було притаманне одному і тому ж в одному

і тому ж відношенні». Це начало найбільш достовірне і безпомилкове. З нього випливає, що:

а) Ніхто не може вважати одне і те ж існуючим і не існуючим (проти Геракліта);

б) Неможливо, щоб протилежності були водночас притаманні одному і тому ж;

в) Там, де одна думка суперечить іншій, постає суперечність.

         Усі, хто щось доводить, редукують доведення до цього начала, бо за природою вона є началом усіх аксіом.

 

(1005а19-1005в34)