Б. Психологічна суть пред'явлення для впізнання

Сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), людина зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окремими ознаками та особливостями із засвоєними об­разами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а впізнавати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався.

Об'єкт може сприйматися безпосередньо або опосередко­вано (наприклад, за фотографічним зображенням), у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив зло­чинця, а лише чув його голос; сприймалась не вся людина, а лише окрема частина її тіла).

У ситуаціях, що пов'язані з учиненим злочином, свідки і потерпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні, статеві ознаки. При запам'я­товуванні та наступному мисленому відтворенні під час упіз­нання за основу формування образу відбираються не усі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова. Досить часто особи, що впізнають, орі­єнтуються на деякі ознаки оформлення зовнішності: одяг, за­чіску, прикраси, однак надійність іден-тифікації у таких випад­ках значно нижча. Велике значення для впізнання має відо­кремлення як опорних ознак індивідуальних особливостей зовнішності об'єкта так званих особливих прикмет: шрамів, каліцтв, фізичних вад, функціональних відхилень, татуювань.

На процес запам'ятовування та відтворення (впізнання) впливають професійні знання та навички — кравець орієнту­ється на фасон, крій, характеристику одягу; художник, фото­граф — на пропорції тіла, риси обличчя; інженер — на техніч­ні об'єкти, що ними користувалась особа, яку спостерігали.

Дуже важливим у процедурі впізнання є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка проводить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасниками цієї слідчої дії, воднораз, контролюючи власну поведінку. Треба фіксува­ти ознаки, які вказують на побоювання злочинця бути впізна­ним, його наміри утруднити або зірвати впізнання. Ці ознаки мають оперативно-тактичне, а у деяких випадках і доказове значення. Наприклад, злочинець умисно, із метою маскуван­ня намагається змінити зовнішність, поведінку, ракурс спос­тереження, характеристики мовлення, голосу, жестикуляцію, позу, рухи тіла. Нерідко трапляються випадки, коли звинува­чений виявляє готовність впізнати своїх співучасників, потерпілих. У цьому разі слідчий може знайти ознаки, що свідчать про бажання, готовність до проведення упізнання або, навпа­ки, про намір викривити його результати. Наприклад, звину­вачений побачив співучасника серед пред'явлених осіб, відо­кремив його поглядом, а потім заявив, що нікого не впізнав. У цій ситуації можливий також неконтрольований обмін інформацією за допомогою знаків і жестів.

На початку впізнання треба переконатись, що існуючі умо­ви (освітлення, видимість) дозволяють розрізняти ознаки. Не слід квапити особу з висновками. Спостереження за її поведін­кою дає змогу визначити ступінь достовірності впізнання: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими же­стами; б) за мовними характеристиками («Упевнено упізнав», «Відразу ж упізнав», «Можливо, це він», «Він чимось схожий» то­що). Розгубленість, збентеження, невпевненість мови та пове-дінкі особи свідчать про низьку надійність упізнання.

Особа, яка проводить упізнання, повинна поводитись мак­симально нейтрально, контролювати власні невербальні про­яви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасників. Для цього слід старанно стримувати емоційні про­яви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично недо­пустимі навідні запитання, підказки.

В. Урахування психологічних чинниківвідтворення обстановки і обставин події

Відтворення обстановки і обставин події належить до са­мостійних слідчих дій і полягає у проведенні досліджень із метою одержання та перевірки доказів, перевірки та оціню­вання слідчих версій про можливі факти, що мають значен­ня для розслідування злочину. Звичайно ж, тотожного стану об'єктів, явищ, дій (тим більше психологічного стану) при відтворенні до-сягти ніколи не вдається, йдеться про більш-менш наближене уподоблення.

Різновиди відтворення залежать від його мети і класифі­куються таким чином:

— встановлення можливості сприймання певного факту, явища;

— встановлення можливості виконання певної дії;

— встановлення можливості існування певного факту або ж явища;

— встановлення механізму події або її елементів;

— встановлення часу, необхідного для виконання тих чи ін­ших дій.

Відтворення — дійовий засіб психологічного впливу на його учасників, оскільки одержані результати досить часто наочно та грунтовно свідчать про можливість або неможли­вість певного явища, події, а спростувати їх підозрюваному, звинуваченому буває вкрай важко. Більшість різновидів роз­глядуваної слідчої дії є дослідженням та оцінкою тих чи ін­ших можливостей особистості: сприйняти факт, явище в пев­них умовах (побачити, почути, відчути запах, визначити тем­пературу тощо) в повному чи частковому обсязі; виконати певні дії (підняти та перенести вантаж, проникнути кудись, подолати перешкоди, відстані тощо). Крім того, перевіряють­ся навички та вміння (відімкнути замок, змайструвати кліше, виготовити печатку чи гроші тощо).

Усвідомивши необхідність проведення відтворення, слід­чий зобов'язаний урахувати певні умови, які полягають у то­му, що: а) відтворюватися або моделюватися може матеріаль­на обстановка, максимально подібна до тої, в якій відбувалась подія; б) відтворюватися (моделюватися) можуть суб'єктивні, психологічні фактори; в) моделюватися можуть суто дослід­жувані дії.

Проведення експерименту на тому ж місці, де було вчине­но злочин, дозволяє з високою точністю відтворити умови, актуалізувати головні та другорядні асоціативні зв'язки учас­ників. Можливі випадки, при яких проведення відтворення на місці події необов'язкове, наприклад, при перевірці професій­них навичок звинуваченого.

При відтворенні дозволяється використовувати як справж­ні, так і подібні предмети, знаряддя, матеріали. Проте справж­ні об'єкти завжди мають більш сильний психологічний вплив на учасника експерименту, чим досягаються набагато досто­вірніші результати.

Таким чином, основою розглянутих інформаційно-пошу­кових слідчих дій є пізнавальна діяльність. Цілком закономір­но, що одержання будь-якого виду інформації, навіть за відсут­ності безпосереднього міжособистісного спіл-кування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. Тим часом огляд місця події, впізнання, відтворен­ня обстановки і обставин події, перш за все, спрямовані не стільки на реалізацію впливу, скільки на одержання значущої для кримінальної справи інформації, грунтуючись на якій і відбувається безпосередній вплив на учасників розслідування.