Класифікація політичної влади

Поняття й особливості політичної влади

Розуміння суті та змісту політичної системи суспільства неможливе без осмислення суспільного феномену влади і, насамперед, влади політичної. Справа в тому, що всі структурні елементи політичної системи з’єднуються в єдине ціле, а механізми приводяться в дію за допомогою політичних відносин. Вони не тільки пронизують політичну систему, але й роблять осмисленою всю її організацію. Основу ж політичних відносин становлять владні відносини, що ґрунтуються на засадах і доцільності політичної влади в суспільстві та державі.

Поняття "влада" - складне й суперечливе. У повсякденному житті ми говоримо про владу батька над дітьми, пророка над послідовниками його вчення, сил природи над людиною, держави над громадянином. Ці зовсім різні поняття про владу мають і чимало спільного. Тому не випадково мислителі впродовж століть намагалися дати визначення поняттю "влада". Так, Аристотель вважав, що елемент панування та елемент підкорення відчуваються в усьому. Це об’єктивний закон природи, і йому коряться живі істоти. До того ж людина за своєю природою - істота політична. Великий філософ античності розрізняв владу деспотичну (владу господаря над рабом) і політичну (владу державного мужа над громадянином). У наш час політологи розглядають політичну владу як один із різновидів влади взагалі, відповідно починаючи з визначення загальної сутності влади.

Влада -це здатність і можливість здійснювати свою волю (класом, групою, особистістю або партією, державою і т.д.), справляти певний вплив на діяльність, поведінку людей з допомогою авторитету, права, сили та інших засобів.

Схожість загальних визначень влади вітчизняних і зарубіжних політологів різних часів свідчить про те, що нині тут досягнуто консенсусу, і приросту знань про владу слід шукати радше в деталізації цього поняття, ніж у його докорінному переосмисленні. На думку зарубіжних політологів, у процесі політичних відносин влада проявляє себе через такі основні ознаки і функції: примус (прямий чи опосередкований); принаджування (підкуп, обіцянки, хабарі); блокування наслідків (тобто перешкода конкурентові в боротьбі за владу); "створення вимог" (штучне формування потреб, що їх може задовольнити лише агент влади); "розтягнення сітки влади" (залучення додаткових чинників залежності суб’єкта від влади); шантаж (погрози нині чи залякування карою за непокору в майбутньому); підказки (ненав’язливе впровадження в масову свідомість вигідних владі настанов чи забобонів); інформаційний прямий чи опосередкований контроль (з допомогою застережень, рекомендацій, помсти і т. ін.).

Політична влада в цілому характеризується вольовим характером відносин, які мають елемент примусу, і пов’язана з існуванням більш або менш стійкого колективу. Вона також тісно пов’язана з економічною владою. Володарі матеріальних засобів виробництва дають можливість здійснювати економічну владу, спрямовану на користування політичною владою, з метою ефективного захисту власності - джерела своєї влади. З іншого боку, ті, хто має в своєму розпорядженні засоби примусу, намагаються зміцнити свою владу. Примусова влада домінує в політичних конфліктах. Масові незадоволення функціонуванням політичної системи викликають зниження урядового авторитету, через що можуть бути здійснені акти насилля аж до революції.

Класифікація політичної влади

Згідно з класифікацією німецького соціолога М. Вебера, існують три типи авторитетної влади: традиційна, харизматична і раціонально-правова. В основі функціонування традиційного типу влади - дотримання існуючих традицій, схвалених у суспільстві норм поведінки. У цьому випадку вождь племені або. монарх має право наказувати й карати згідно з традицією, йому повинні підкорятися всі, хто визнає непорушність традицій; якщо ж правитель сам порушує закони, він може позбутися влади.

Харизматичний тип влади спирається на беззаперечну віру, сліпе підкорення вождеві. Авторитет у даному випадку ґрунтується на видатних особистих якостях керівника: сміливості, інтелекті, ораторських здібностях тощо Раціонально-правовий тип влади спирається на віру в силу права. Той, хто реалізує таку владу, мас право віддавати наказ" і вимагати, щоб їх виконували відповідно до чинного законодавства. Можлива ситуація, коли реалізація політичне авторитетної влади санкціонується широкими масами населення; таке санкціонування називається легітимацією.

Легітимація - одна з основних категорій політології.3 рівномірного розвитку суспільства вона сприяє стабільності авторитетної влади, але можуть бути випадки, коли правитель позбавляється легітимації без утрати авторитетної влади. Якщо керівник держави нездатний зупинити ріст інфляції, зменшити безробіття, то він може втратити легітимацію. Трапляються випадки, коли авторитетна влада і легітимація не належать одній людині. У Польщі перед виборами до парламенту 1989 р. В. Ярузельський, безперечно, мав авторитетну владу, а Л. Валенса - легітимацію, забезпечену йому підтримкою широких народних мас. Отже, аналізуючи функціонування політичної влади, важливо фіксувати різницю між авторитетною владою і легітимацією, тому що у випадках, коли політичні лідери втрачають легітимацію, вірогідно, що їх замінять іншими.

Легітимація - це, власне, суб’єктивне явище, тому і окремі індивіди, і соціальні групи підтримують владу певної системи або не визнають її - залежно від того, якою мірою вона відповідає їхнім інтересам.

У західній літературі питання про походження і розвиток політичної влади трактується неоднозначне. Деякі вчені вважають, що влада виникає одночасно з суспільством і розвивається паралельно з ним від елементарних неполітичних форм до зрілих політичних. Перша влада - анонімна, властива примітивним суспільствам. Вона розподіляється серед усієї маси індивідів і проявляється в сукупності вірувань і звичаїв. Згодом, коли динамізується ритм соціального життя і виникає необхідність в оперативному винесенні рішень, складається індивідуалізована влада в особі вождя або невеликої групи осіб. Однак у цієї влади немає легітимності: зі смертю вождя починається боротьба за владу. Індивідуалізовану владу заступає інституціоналізована, що існує у формі держави, коли держава - офіційна політична влада, а різні центри політичної влади, як от: економічні групи, профспілки, партії, теж є носіями влади.