Проблеми удосконалення законодавства про місцеве самоврядування

Одним з найважливіших елементів взаємозв'язку держави і сус­пільства є місцеве самоврядування - громадсько-політичний і правовий інститут, що набуває все більшого значення як демократична форма організації публічної недержавної влади на місцях.

Розвиток місцевого самоврядування пов'язаний з певним колом політичних, правових, адміністративно-територіальних та економічних проблем. Сьогодні їх належить розв'язувати Українській державі, яка прагне на цивілізованому рівні будувати нові відносини у сфері місце­вого самоврядування. Без теоретичного обгрунтування всього комплексу питань, пов'язаних з місцевим самоврядуванням, важко розраховувати на те, що нове законодавство про місцеве самоврядування і практика його застосування будуть ефективними.

У частині 1 ст. 140 Конституції України територіальна громада ототожнюється з жителями села, селища, міста. Частина 1 ст. 41 Консти­туції України визначає: громадяни для задоволення своїх потреб мо­жуть користуватися об'єктами комунальної власності керуючись зако­ном. Згідно з ч. 1 ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх прове­дення вісімнадцяти років. Таким чином, виникає неоднозначне тлума­чення права особи на участь у місцевому самоврядуванні і постає запи­тання, хто є повноважним членом територіальної громади - жительчи громадянин України? Чи рівні у своїх правах жителіяк члени терито­ріальної громади?

У функціональній характеристиці місцевого самоврядування на­звано суб'єкт місцевого самоврядування - жителі села, селища, міста. Їм як співтовариству громадян, котрі проживають на відповідній тери­торії, й кожному окремо гарантується право на здійснення місцевого самоврядування безпосередньо, а також через своїх представників, при­чому незалежно від їх раси, кольору шкіри; політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майно­вого стану, терміну проживання на відповідній території, мовних та інших ознак (ст. 3 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Вказане право конкретизується через систему спеціальних прав, передбачених Конституцією: обирати та бути обраним в органи місцевого самоврядування, брати участь у референдумі (ч. 1 ст. 38); причому згідно із ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах виникає у громадян з 18 років, а право бути обраним -по досягненню піку, встановленого Конституцією та законами Украї­ни; звертатись особисто, а також направляти індивідуальні та колек­тивні звернення в органи місцевого самоврядування (ст. 40); право на доступ до служби в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38); право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місце­вого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 55); право користуватися об'єктами права комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41) та інші.

Виходячи з наведених положень, повноважними членами тери­торіальної громади є жителі як співтовариство громадян, котрі прожи­вають на відповідній території. Жителі як члени територіальної громади є рівними в своїх правах, але здійснення деяких прав Конституція та закони України ставлять у залежність від віку та належності до грома­дянства України.

Потребують однозначного трактування і питання, пов'язані з утворенням територіальних громад.

Ч. 1 ст. 140 Конституції України фіксує територіальні межі місце­вого самоврядування. Їх встановлення має важливе значення, бо таким чином окреслюються просторові межі діяльності територіальної грома­ди, його населення та органів, дія прийнятих ними рішень. Місцеве самоврядування здійснюється не в чітких межах адміністративно-тери­торіальних кордонів, а на визначених територіях. Такий підхід передба­чає, що в адміністративно-територіальній одиниці може функціонувати більше однієї територіальної громади або можуть об'єднувати, наприк­лад, в сільську громаду жителів кількох сіл.

Ч. 2 ст. 141 Конституції України визначає порядок обрання тери­торіальною громадою сільського, селищного та міського голови, тобто виборної посадової особи, яка очолює діяльність щодо здійснення місце­вого самоврядування. Ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює повноваження сільського, селищного, міського голови.

Ч. 2 ст. 142 Конституції України визначає, що в окремих випад­ках, коли необхідно вирішити ту чи іншу проблему місцевого значен­ня, у розв'язуванні якої зацікавлені кілька територіальних громад, ос­танні можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ.

Ч. З ст. 143 Конституції України містить перелік найважливіших питань, що належать до відання територіальних громад села, селища, міста та утворюваних ними органів місцевого самоврядування. Однак зазначений перелік не є остаточним, оскільки територіальні громадитаїх органи можуть вирішувати й інші питання місцевого значення, відне­сені законом до їх відання.

Враховуючи вищезазначене, жителі населених пунктів, до кате­горії яких належать села, селища, міста, не можуть бути одночасно чле­нами кількох територіальних громад; територіальні громади не входять одна до одної, при цьому мають однаковий рівень повноважень; тери­торіальні громади утворюються не за адміністративно-територіальною одиницею, а за населеними пунктами - село, селище, місто.