Реформа оплати праці cтимулюючого типу в Україні

Актуальним завданням економічної науки в сучасних умовах є всебічне дослідження проблем оплати праці з точки зору подолання кризи і стимулювання економічного зростання в Україні. Від наукового обґрунтування змісту реформи оплати праці, правильного вибору шляхів реформування заробітної плати багато в чому залежать перспективи майбутніх економічних перетворень у нашій країні. Реформування оплати праці є важливою складовою курсу реформ у національній економіці України.

Необхідність і суть реформи оплати праці

З огляду на кризовий характер сучасної економіки України процес реформування оплати праці повинен характеризуватися справді глибоким змістом, охоплювати всі економічні та інституціональні структури, пов’язані зі сферою формування і розподілу доходів. Все більше стає очевидним, що реформа оплати праці – це не одноразовий захід, а тривалий процес, синхронний за змістом і часом загальному ходу економічних реформ.

Реформа оплати праці є комплексом взаємопов’язаних заходів еволюційного характеру, які здійснюються як на макроекономічному (державному), так і на мікроекономічному (підприємство) рівнях, мета яких в сучасній економіці України – забезпечити ефективне матеріальне стимулювання розвитку національного виробництва. Реформа в цьому випадку є свідомим цільовим спрямованим впливом держави на систему оплати праці на підприємствах (фірмах). Наріжне питання реформи: чи вдасться досягнути високої мотивації до праці і економічного зростання й одночасно не допустити надмірної інфляції. При цьому важливо правильно визначити не тільки стратегічний напрямок проведення реформи оплати праці, але й виділити невідкладні антикризові (тактичні) заходи, яких необхідно вжити.

Спроби провести реформу оплати праці, що були зроблені, починаючи з 1993 р., виявилися невдалими. У зв’язку з цим закономірно постає питання: “А чи потрібна реформа оплати праці в Україні в принципі?”. Можливо, вона надумана і не потрібна, адже головне для економічного зростання – це капітал, його виробниче нагромадження й інвестиції. А потім вже підприємець-роботодавець сам розбереться і вирішить: скільки, за що і як платити найманому робітнику. При такому розумінні проблеми взаємовідносин між роботодавцем і найманими працівниками реформа зупиняється на формуванні ранньокапіталістичної моделі оплати праці. У сучасному суспільстві підприємець (роботодавець) не може володіти повною економічною владою стосовно працівників, не підконтрольною ні “зверху” (з боку держави), ні “знизу” (з боку самих найманих працівників), позбавленою соціальних противаг.

Як правило, наявні розробки концептуальних засад реформи оплати праці зосереджуються переважно на нормативно-правових і процедурних сторонах реформування заробітної плати. На мій погляд, необхідно розробити таку концепцію реформи оплати праці, в якій би заробітна плата була науково проаналізована з позицій сучасної перехідної економіки України, тобто була ув’язана з реальним функціонуванням української економіки.

Реформа оплати праці здійснюється в Україні в кризових економічних умовах, характерною рисою яких є постійна загроза переходу придушеної інфляції витрат у відкриту інфляцію попиту. Без сумніву, чим вищі темпи інфляції, тим більшою мірою послаблюються економічні стимули до праці та інвестування. Реформа оплати праці в Україні буде успішною тільки в умовах фінансової стабільності, коли підтримується такий рівень інфляції, при якому підприємства (фірми) можуть планувати свою комерційну діяльність.

У процесі реформування оплати праці необхідно подолати ті кризові явища, що нагромадилися в цій сфері. Особливо негативне значення для розвитку національної економіки має низький рівень заробітної плати (див. табл.1).

Таблиця 1

Рівень заробітної плати у народному господарстві України (1992-1999рр.) [1]

З середини 1993 р. реальна заробітна плата в Україні коливалась на рівні лише 30-40% від заробітку 1990 р. Девальвація гривні протягом вересня-грудня 1998 р. зменшила реальну заробітну плату у доларовому еквіваленті до рівня близько 50 ам. доларів. У липні 1998р. місячний заробіток в Україні становив 83,5 ам. дол., а у жовтні – вже 48,4 ам. дол., тобто зменшився за три місяці на 42%. Така заробітна плата є образливо-низькою для українського працівника.

Гострою проблемою стала надмірна диференціація рівня заробітної плати по галузях національної економіки. Найвищий заробіток сьогодні мають працівники в сфері фінансування, кредитування та страхування, що не є нормальним. Неможливо розраховувати на майбутнє економічне піднесення, якщо заробітна плата робітників виробничої сфери (насамперед промисловості) не є суттєво вищою порівняно із середнім рівнем заробітку по економіці (див. табл. 2).

Таблиця 2

Диференціація середньомісячної заробітної плати працівників по галузях національної економіки України (1998р.) [2]

Широкого поширення у народному господарстві України набули “тіньові” заробітки і доходи.

Реформа оплати праці в Україні повинна бути спрямована на формування якісно нової цивілізованої системи доходів і заробітної плати як потужного стимулу розвитку національного виробництва.