Мета і завдання реформи оплати праці

У стратегічному плані в Україні насамперед слід розв’язати завдання піднесення стимулюючої ролі заробітної плати на основі встановлення прямої залежності матеріальної винагороди від кінцевих результатів виробництва. Метою реформи оплати праці у вітчизняній економіці не може не бути піднесення рівня виробництва і підвищення рівня його ефективності. Якщо реформа не приведе до зростання ефективності національного виробництва, то вона втратить свій макроекономічний сенс. Ліквідацію боргів із заробітної плати не можна називати реформою системи оплати праці.

Отже, стратегічна мета сучасної реформи оплати праці в економіці України полягає у забезпеченні ефективного матеріального стимулювання розвитку виробництва, її тактичні завдання пов’язані із ліквідацією заборгованості з виплати заробітної плати, недопущенням подальших затримок виплат, підвищенням загальної величини оплати праці відповідно до кінцевих результатів виробництва, зменшенням диференціації в заробітках, зростанням реальних доходів працівників та ін.

Відомий український економіст А.М.Колот виділяє триєдину мету реформи заробітної плати. “Мета реформи, – зазначає він, – полягає, по-перше, в тому, щоб організація заробітної плати на принципах частки в доході роботодавця трансформувалася в організацію на принципах ціни робочої сили; по-друге, в забезпеченні постійного підвищення ціни робочої сили і наближенні до її вартості; по-третє, в сприянні створенню ефективного мотиваційного механізму, адекватного ринковій економіці, який спирається на поєднання економічних стимулів і соціальних гарантій”[3]. Думається, що такий підхід до виділення мети реформи оплати праці є досить широким. За нинішніх кризових економічних умов цільову функцію реформи заробітної плати слід обмежити лише одним напрямом – матеріальним стимулюванням пожвавлення виробництва і його подальшого зростання. Саме через найповніше задіяння стимулюючої ролі оплати праці будуть вирішуватися всі інші завдання реформування заробітної плати. Кризова економічна ситуація вимагає концентрованого зосередження уваги на одній центральній проблемі – максимального посилення стимулюючої функції заробітної плати щодо розвитку процесу виробництва. Саме цій головній меті повинна бути підпорядкована розробка і впровадження стратегії і тактики реформи національної системи оплати праці. У зв’язку із обмеженістю фінансових і матеріальних ресурсів у вітчизняній економіці центр уваги повинен бути зосереджений на посиленні стимулюючої ролі оплати праці в окремих найбільш перспективних секторах національного виробництва.

У відриві від завдань стимулювання праці і виробництва розглядають мету реформи оплати праці російські економісти А.Никифоров і А.Лубков. “Головна мета реформування оплати праці, – зазначають вони, – визначення розміру заробітної плати на рівні ціни робочої сили, що дає змогу робітнику і його родині задовольняти необхідні матеріальні і духовні потреби і створювати грошові нагромадження для нарощування інвестиційного потенціалу”[4]. Зрозуміло, що досягнути цієї мети без матеріального стимулювання росту виробництва і підвищення його ефективності неможливо.

Метою реформи оплати праці є створення такого економічного стану, коли б роботодавці й наймані працівники, приймаючи рішення про свою діяльність в системі соціально-трудових відносин, вибирали б такі варіанти поведінки на ринку праці й у сфері безпосередньо виробництва, які б забезпечували найкращі стимулюючі результати для розвитку національного виробництва. Зміст оплати праці в цьому випадку полягає у виборі таких регуляторів, норм, процедур та інституціональних структур, які б забезпечували максимізацію ефективності дії стимулюючих економічних засобів (важелів, інструментів).

У ході реалізації реформи оплати праці слід створити стимулюючі умови для розвитку виробництва. Пожвавлення вітчизняного товарного виробництва дасть можливість створити нові робочі місця, своєчасно платити заробітну плату і підвищити її загальний рівень. Реформа оплати праці буде мати соціальний сенс, якщо вже з самого початку вона буде забезпечувати підвищення реальної заробітної плати, доходів і життєвого рівня народу.   

Реформування оплати праці забезпечуватиме перехід вітчизняної системи заробітної плати до стану вищої структурованості і впорядкованості як у змістовному, так і у функціональному плані. Йдеться про формування нових більш складних структур оплати праці з високим ступенем впорядкованості і цілісності та сталим режимом поведінки, функціонування та розвитку.

Таким чином, можна стверджувати, що реформа оплати праці в Україні є реформою стимулюючого типу. Реформування системи оплати праці на засадах стимулюючої дії не повинно носити “косметичного” характеру, а бути насправді глибоким і комплексним.