Засоби реалізації реформи оплати праці

Засоби реалізації реформи оплати праці в економіці України можуть бути представлені у вигляді системи певних економічних інструментів, які поєднують в собі елементи ринкового саморегулювання, а також методи державного та договірного регулювання заробітної плати. Окремим і досить складним за змістом засобом реалізації реформи оплати праці на мікроекономічному рівні є оптимізація організації заробітної плати, що пов’язано з використанням таких конкретних організаційно-економічних інструментів, як тарифна система, нормування праці, форми і системи заробітної плати. Зміст засобів реалізації реформи оплати праці визначається характером загальних економічних трансформацій, їх адекватністю умовам перехідної економіки, станом соціально-трудових відносин, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства тощо.

Реформа оплати праці буде успішною при вмілому використанні державою системно-цілісної сукупності засобів її реалізації, налагодженні ефективного управління ними. На жаль, в сучасній кризовій економіці України механізми застосування засобів реалізації реформи оплати праці часто лежать поза сферою дії економічних важелів, визначаються здебільшого соціальними і політичними чинниками. На практиці механізм реформування оплати праці характеризується винятково складним і нелінійним характером співвідношення між метою і засобами реалізації реформи.

Проблема засобів реалізації реформи оплати праці – це проблема керованого державою переходу сфери заробітної плати на ринкові засади організації. Існують певні універсальні загальновизнані у світі параметри ринкового функціонування системи оплати праці. Серед них слід виділити насамперед такі: розширення самостійності підприємств (фірм) щодо розв’язання проблем заробітної плати; становлення національного ринку робочої сили з переважно ринковим ціноутворенням; забезпечення фінансової стабілізації на макроекономічному рівні, недопущення надмірної інфляції; поліпшення фінансового становища підприємств (фірм) на мікроекономічному рівні, підвищення рентабельності виробництва; диверсифікація доходів громадян, поява їх нових форм і видів з чисто ринковим змістом; підвищення рівня економічної свободи роботодавців і найманих працівників.

Чітке розмежування мети (завдань) реформи оплати праці і засобів, які можуть бути використані для їх досягнення, є надзвичайно важливим. Вибір державою того чи іншого засобу (та відповідного організаційно-економічного інструментарію) повинен вирішуватися залежно від того, який з них найкращим чином сприяє досягненню цілей і завдань реформи.

Для практичного використання засобів реалізації реформи оплати праці необхідні відповідні інструменти (важелі) державного регулювання. Найважливішу роль відіграють такі інструменти:

- нормативи, що визначають мінімальні стандарти заробітної плати; вони діють як

законодавчо встановлені і обов’язкові для виконання (мінімальна погодинна

заробітна плата, мінімальна місячна заробітна плата, величина прожиткового

мінімуму тощо);

- рівень оподаткування фонду оплати праці підприємств (фірм) та індивідуальної

заробітної плати працівників;

- норми регулювання фонду споживання і фонду оплати праці підприємств (фірм);

- порядок індексації заробітної плати залежно від темпів інфляції;

- норми співвідношення між величиною і динамікою заробітної плати та обсягом і

динамікою виробництва (продуктивністю праці);

- норми встановлення і регулювання величини вартості робочої сили на ринку праці;

- соціальні трансферти, тобто різні способи виділення бюджетних коштів на оплату

праці.

Реалізація реформи оплати праці стимулюючого типу в Україні невіддільна від активізації фінансів реального сектора вітчизняної економіки. Оздоровлення фінансів підприємств і галузей, нагромадження капіталу у сфері виробництва на новій технологічній основі, розв’язання проблем формування і раціонального використання інвестиційного потенціалу виробничої сфери – важливі засоби реалізації реформи оплати праці. На підприємствах (фірмах), що працюють на ринок, повинні бути в наявності необхідні грошові кошти для формування фонду оплати праці і виплати працівникам заробітної плати.

Стимулюючий тип реформи оплати праці – це необхідна передумова для того, щоб переламати негативні тенденції у вітчизняній економіці і вийти на траєкторію сталого економічного зростання.

Очевидно, що вищевизначені концептуальні питання реформи оплати праці мають принципове значення. Від здатності і можливості розгорнути ці концептуальні положення в систему дієвих рекомендацій і пропозицій вирішальною мірою буде залежати ефективність проведення реформи оплати праці стимулюючого типу на практиці.

* * *

Розглядаються концептуальні питання реформи оплати праці в Україні. Доводиться, що в сучасних умовах реформа оплати праці повинна мати стимулюючу природу. Виділені структурні компоненти механізму реформи оплати праці, її мета, завдання, принципи проведення і засоби реалізації.

 

The conceptual questions concerning the reform of the payments for the use of labor in Ukraine are examined in this article. It is proved that such reform must have the stimulant character in our time. The structural components of the mechanism of this reform, its aim, tasks, principles and means of realization are marked out here.

 

[1] Див.: Тенденції української економіки. Червень 1999 р. – К.: Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства, 1999. – С. 32.

[2] Див.: Україна у цифрах у 1998 році. Короткий статистичний довідник. – К.: Державний комітет статистики України, 1999. – С. 155-156.

[3] Колот А.М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. – К.: Фірма “Праця”, 1997. – С. 16.

[4] А.Никифоров, А.Лубков. Основные направления реформирования заработной платы // Экономист. – 1999. – №4. – С.42.

 [5] Колот А.М. Організаційно-економічний механізм регулювання заробітної плати і шляхи його вдосконалення (на матеріалах промислових підприємств України) // Автореф. дис. док. екон. наук. - К.,1998. – С.14-15.

 

6 Див.: Романюк О.П., Кілієвич О.І., Юрчишин В.В., Мертенс О.В. Сучасна економічна теорія і стабілізаційні моделі у відкритому суспільстві. – К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1998. – С. 319-321.