В ринковому середовищі

За даними Держкомстату України, в 1997 р. прибуток всіх страхових організацій становив 85,1 млн. гривень, або збільшився в 3,8 раза проти 1996 р. (табл. 3.1).

З даних таблиці 3.1 видно, що змінилися як обсяги доходів і видатків, так і їх структура. Перш за все в 1997 р. зросли надходження страхових платежів в 1,6 раза і в структурі склали 83,8% та збільшилися обсяги надходжень коштів від добровільного страхування майна в 2,3 раза проти 1996 р. і в структурі надходжень вони становили в 1997 р. 41,2%.

У структурі видатків зменшилася частка виплат страхових відшкодувань і перш за все по обов’язковому страхуванню відповідальності. Зменшилися також витрати на заробітну плату та видатки на ведення справ. По інших видах видатків було збільшення виплат, в тому числі і по перестрахуванню.

 

Таблиця 3.1.        Фінансова діяльність страхових організацій в Україні в

1996-1997 рр, млн. грн.

(дані Держкомстату України, статистичний щорічник

         України за 1997 р. К, УЕ, 1998)

 

Показники	Сума		В % до підсумку
	1996	1997	1996	1997
1	2	3	4	5
Доходи всього:	284,2	393,9	100,0	100,0
Надходження страхових платежів	203,5	330,0	71,6	83,8
з них:
від добровільного осо- бистого страхування	48,0	66,1	16,9	16,8
від добровільного май- нового страхування	70,5	162,2	24,8	41,2
від добровільного стра- хування відповідальності	29,8	34,2	10,5	8,7
від обов’язкового стра- хування	53,2	67,4	18,7	17,1
Надходження від перестрахування	9,0	17,4	3,2	4,4
Інші доходи	71,7	46,5	25,2	11,8
із загальної суми доходів надходження страхових платежів від нерезиден-тів	1,2	1,5	0,4	0,4
Видатки всього:	242,5	297,7	100,0	100,0
Виплати страхових відшкодувань	100,2	107,9	41,3	36,2
з них:
по добровільному осо-бистому страхуванню	43,3	46,5	17,8	15,6
по добровільному май-новому страхуванню	24,7	46,5	10,2	15,6
Продовження табл. 3.1
1	2	3	4	5
по добровільному стра-хуванню відповідаль-ності	21,3	13,8	8,8	4,7
по обов’язковомустра-хуванню	8,9	0,7	3,7	0,2
Виплати по перестрахуванню	27,8	50,5	11,5	17,0
Видатки на утримання апарату управління	34,0	57,4	14,0	19,3
в тому числі на заробіт- ну плату	24,7	29,1	10,2	9,8
Видатки наведення справи	38,5	41,5	15,9	13,9
Платежі до бюджетів всіх рівнів	14,8	21,7	6,1	7,3
Дивідентди та проценти, виплачені по цінних паперах	2,9	4,4	1,2	1,5
Інші видатки	24,3	14,3	10,0	4,8
із загальної суми видатків виплати страхових відшкодувань нерезидентам	0,6	2,2	0,2	0,7
Резервування коштів	69,1	120,0	х	х
Прибуток	22,4	85,1	х	х

________________________________________________________________

 

Рентабельність страхових операцій, або показник рівня доходності, по страхових організаціях України, визначається відношенням річної суми прибутку до річної суми платежів (доходів):

П

Р_со = ¾ х 100,

Д

де Р_со — рентабельність страхових операцій, %;

     П —  річна сума прибутку;

Д — доходи (річна сума надходжень платежів).

Якщо в 1996 р. цей показник в цілому становив 7,90%, то в 1997 р. — вже 21,6%, або збільшився на 13,7%. Такий порядок не спотворює економічного змісту показника рентабельності, оскільки домінуюча частина доходів від страхових операцій складається з різних страхових операцій. Досвід роботи страхових організацій показує, що показник рівня рентабельності страхових операцій не повинен бути високим, оскільки в цьому випадку завищується ціна на страхові послуги і зменшується на неї попит з боку страхувальників. При низьких же показниках обмежуються можливості самоокупності витрат на страхування у страховиків в умовах ринкових відносин. Становище регулюється двома шляхами: приведенням тарифів у відповідність до фактичного рівня збитковості страхової суми або зміною обсягів відповідальності по окремих видах страхування.

 У страхуванні визначення собівартості страхових послуг — одне з досить складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань. Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій і гарантії виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової стійкості страхових операцій і, по-друге, відповідною економією управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання можливостей регулювання ринку з допомогою правильно складеного страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку. тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід зарубіжних країн показує, що диференціація ризиків забезпечує більш стабільну ринкову позицію страховика за рахунок комбінування ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному ризику кожний. При укладанні цього договору  економляться і витрати на ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи при цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа страхувальників і застрахованих об’єктів.

У розвинутих країнах велика увага приділяється страховому маркетингу, який включає: вивчення ринку з метою визначення страхових потреб; формування на основі останніх страхових послуг; визначення ціни на страхову послугу (страхового тарифу) по кожному виду страхування та способи її виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників та організацію їх обслуговування.

Маркетинг розглядається як один з методів комерційної діяльності страхових компаній і дослідження ринку страхових послуг. По суті служби маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування функціональної діяльності страхових компаній до змін економічної ситуації та кон’юнктури ринку. Разом з іншими службами відділи маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами, спрямованими на задоволення попиту страхового ринку і отримання прибутку від страхових операцій.

Оскільки страхова діяльність постійно пов’язана з різними ризиками через фінансовий механізм, виникає необхідність управління ризиками і фінансовими відносинами між страховиками і страхувальниками, тобто організації ризик-менеджменту.

Основні правила, на підставі яких приймаються рішення в ризик-менеджменті, зводяться до забезпечення максимального виграшу, а стратегія базується на оптимальних результатах при раціональному співвідношенні між ризиком і величиною отриманого прибутку.

В крупних страхових компаніях, таких як НАСК «Оранта», питаннями маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займається Департамент економічного аналізу, до складу якого входять Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування і економічного аналізу.

Розвиток українського страхового ринку об’єктивно супроводжуватиметься хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг. Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного страхування можна використати ряд основоположних правил формування і регулювання страхових ринків і, зокрема:

*  для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;

*  страховики повинні допускатися на ринок, відповідаючи суворим ліцензійним критеріям;

* страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;

*  держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних страховиків;

*  держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення страхових контрактів;

*  держава повинна мати спеціальні законоположення по податкових пільгах, звільненнях, відрахуваннях в страховій області, зокрема, в пенсійному страхуванні, близькому до страхування життя;

*  кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі нагляду за страховою діяльністю (в Україні Укрстрахнагляд);

*  відомство страхового нагляду повинно здійснювати нагляд «апріорі», допускаючи страхову компанію на ринок, а в процесі її діяльності здійснювати контроль за укладанням і виконанням договорів страхування на місцях;

*  страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;

*  страхові продукти, які допускаються на ринок, також повинні попередньо погоджуватися. Якість страхового продукту визначається не тільки його вартістю, а й тими громадянськими відносинами, які в нього закладені;

*  держава повинна законодавчо визначити процедуру передачі зобов’язань страхового товариства, яке має труднощі, здоровому, більш платоспроможному товариству;

*  держава повинна встановлювати правила бухгалтерського обліку страхової діяльності у відповідності із загальноприйнятими страховими традиціями;

*  держава повинна забезпечити сприятливий клімат для інвестицій страхових компаній;

*  держава не повинна перешкоджати доступу нерезидентів на ринок перестрахування;

*  страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані і відповідним вимогам (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);

*  обов’язкове страхування повинно здійснюватися в тих областях, і в першу чергу в спеціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а страхові фонди, адекватні відповідним відносинам страхування формуються достатньо великою кількістю страхувальників;

*  на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне середовище;

*  держава повинна заохочувати діяльність страховиків у сфері пенсійного страхування і страхування здоров’я. Страхові компанії повинні стати конкурентним недержавним пенсійним фондом, існуючи з ними паралельно;

*  держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області обміну інформацією про діяльність страхових компаній;

*  держава повинна сприяти заснуванню саморегульованих організацій на страховому ринку (наприклад, саморегульовані організації актуаріїв, страхових посередників).

Цілком природно, що становлення українського страхового ринку буде проходити з певними виключеннями з вищенаведених правил. Проте рівень прояву характерних рис цих правил на страховому ринку може бути мірилом інтегрованості українського ринку у світовий.

Позитивним прикладом цього може бути досвід роботи Національної акціонерної страхової компанії (НАСК «Оранта»), яка розширює географію своєї діяльності і зміцнює зв’язки з великими страховими фірмами-партнерами з Великобританії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі, Росії, Молдови та інших держав. У процесі переходу до ринкових відносин НАСК «Оранта» враховує досвід європейських країн по страхуванню і визначила для себе чіткі стратегічні цілі:

— розвиток та розширення всіх видів страхування завдяки впровадженню європейських та світових технологій;

— реалізація страхових продуктів у прямій залежності від потреб ринку;

— максимальний обсяг охоплення ринку, повне обслуговування потреб клієнтів, лідерство у питаннях зниження собівартості страхових премій;

— побудова розгалуженої мережі індивідуального обслуговування, пошук та розробка нових видів страхування;

— зміцнення та вдосконалення організаційно-територіальної мережі;

— зміцнення матеріально-технічної бази, всеохоплююча комп’ютеризація, створення локальної мережі зв’язку.

Стратегічна мета НАСК «Оранта» на перспективу полягає в тому, щоб бути достойним партнером в світовому страховому бізнесі. Практично страховий ринок в Україні сформований і структурований як за наявністю страхових компаній і товариств за відповідним статутом і організаційними формами, так і за видами діяльності, що чітко визначили ринкові ніші і ринкові сегменти за цією ознакою, тобто по суті створилися окремі страхові ринки по конкретних видах діяльності.

В цілому можна констатувати, що практично вже створені організації і правові основи для формування ринкових відносин в страхуванні та розвитку ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. Проте чинне законодавство потребує удосконалення в напрямі більш чіткої регламентації організаційно-економічних питань розвитку страхування та визначення фінансових результатів роботи страховиків.

В умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і у зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри населення до страхування, як однієї з дієвих форм соціального захисту громадян і посилення уваги страховиків до населення, як основного партнера.

 Одним з найважливіших напрямів розвитку і ефективного функціонування страхового ринку є забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страховиків і страхувальників.

Важливим напрямом залишається впровадження зарубіжного досвіду організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку, оскільки в розвинутих країнах існує чітка національна система координації діяльності страхових організацій при провідній ролі держави у розробці програм і стратегії розвитку страхування, а також є позитивний досвід розвитку кооперативних страхових організацій.

На сьогоднішній день розвиток практичного маркетингу і організація ризик-менеджменту в страховій діяльності є одним з першочергових завдань при будь-якій економічній і ринковій ситуації, а створення відповідних організаційних структур повинно вирішуватися самостійно кожною страховою компанією. Перспективним в силу змін форм власності є добровільне страхування майна юридичних осіб і особливо акціонерних товариств.

Необхідно також відзначити, що Експертною радою з питань страхування при Кабінеті Міністрів України при участі Ліги страхових організацій, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Міністерства юстиції України розроблено «Концепцію розвитку страхової діяльності в Україні». В ній, зокрема, відзначається, що входження України в систему господарських зв’язків і перебудова її економіки вимагають розвитку страхової справи в нашій країні з урахуванням досвіду розвинутих країн. Акцентується також увага на тому, що держава заінтересована в розвитку страхової справи як однієї із складових механізму підтримання стабільного рівня суспільного виробництва і покриття непередбачуваних втрат підприємств, установ, організацій та громадян при настанні страхових випадків. Концепція передбачає створення умов для функціонування і розвитку національного страхового ринку. Основними цілями Концепції визначені:

- створення правового середовища для забезпечення ефективного функціонування ринку страхових послуг;

- визначення форм і напрямів страхової діяльності, які найбільше відповідають сучасному стану економіки і потребам держави, страховиків і страхувальників;

- формування механізму регулювання страхової діяльності і забезпечення дотримання страховиками і страхувальниками прав та обов’язків по страхуванню;

- удосконалення способів і форм державного регулювання страхового ринку, у тому числі контролю за діяльністю страховиків;

- включення страхування в число найважливіших фінансово-економічних механізмів регулювання економіки;

- визначення умов, які забезпечують фінансову стабільність страховиків, напрямів страхування, страхового ринку;

- створення системи обліку і звітності сфери страхової діяльності з метою формування банку достовірної інформації і її доступності.

Таким чином, основні напрями розвитку і ефективного функціонування національного страхового ринку нерозривно пов’язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням його організаційної структури.

 

ВИСНОВКИ

1. Досвід функціонування національного страхового ринку показав, що зростання кількості страхових компаній не означає якісних змін у страховій сфері. І перш за все в наявності конкуренції страхових послуг. Визначальними в умовах ринкової економіки для більшості страховиків стали проблеми їх адаптації до ринкової кон’юнктури і конкурентного середовища та можливості в забезпеченні фінансової стійкості як самих компаній, так і їх страхових операцій. В результаті цього кількість страхових компаній на початок 1998 р. зменшилася до 233 порти приблизно 800 різних страхових організацій, які функціонували в початковий період становлення національного страхового ринку. При цьому були і інші об’єктивні і суб’єктивні причини і перш за все загальна економічна і фінансова криза та пов’язані з цим проблеми збитковості галузей народного господарства, невиплатами заробітної плати і зубожіння населення та втрати довіри населення до здійснюваних економічних і ринкових перетворень, в тому числі і розвитку страхування як однієї з дієвих форм соціального захисту населення.

2. Економічні інтереси страховиків та страхувальників найбільш повно реалізуються на страховому ринку, який являє собою складну, багатофакторну, динамічну, відповідним чином структуровану систему економічних відносин, що виникають між суб’єктами ринку з приводу забезпечення потреби у страховому захисті.

3. Основні напрями розвитку і функціонування страхового ринку нерозривно пов’язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням організаційної структури ринку. В цілому національний страховий ринок представлений досить широким аспектом страхових компаній і товариств за статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом в формуванні інфраструктури можливої їх участі в основних видах страхової діяльності на національному страховому ринку. Найбільшого розповсюдження набули закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії (59,2%), страхові акціонерні товариства — страхові компанії (17,6%) і відкриті акціонерні товариства — страхові компанії (9,9%), тобто ці три типи страхових організацій є домінуючими (86,7%) на страховому ринку, в тому числі в страхуванні майна. Практично страховий ринок структурований також за видами діяльності і чітко визначилися ринкові ніші за цією ознакою, тобто по суті виділилися страхові ринки по окремих видах страхових послуг.

4. В умовах ринкової економіки добровільне страхування є пріоритетним.

5. Для забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страхових організацій доцільно розмір страхового фонду встановити в межах 0,5-1,0 млн. ЕКЮ з поступовим досягненням цього показника протягом кількох років. Це дозволить створити фінансово стійкі страхові компанії і обумовить стабільне функціонування національного страхового ринку.

6. Розвиток практичного маркетингу і організація ризик-менеджменту в страховій діяльності залишається одним з першочергових завдань, яке організаційно повинно вирішуватися в кожній страховій компанії. Це один з методів комерційної діяльності страхових компаній і вивчення ринку страхових послуг при будь-яких економічних і ринкових ситуаціях та важливий захід збутової діяльності, спрямований на ефективне просування страхових послуг від страховика до споживачів. В крупних страхових компаніях таких, як НАСК «Оранта» питання маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займаються Департаменти економічного аналізу та маркетингу, до складу якого входить Управління економічного аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування та економічного аналізу. Створення відповідних маркетингових структур вирішується самостійно кожною страховою компанією.

7. Важливим напрямом залишається впровадження зарубіжного досвіду організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку,  оскільки страхові компанії в розвинутих країнах добре знають сильні і слабкі сторони клієнтів, мають певний досвід ринкових перетворень, вимушені постійно оцінювати ризик і прогнозувати страхові події, розробляти рекомендації по підвищенню ефективності роботи страховиків і страхувальників та по виконанню страхових зобов’язань по заключенних договорах. Це, зокрема, досвід США, Англії, Франції, Ізраїлю, Канади, Японії, та інших країн. З досвіду розвинутих країн для наших умов має інтерес система організації страхування та національна система координації функціонування страхових організацій при провідній ролі держави у розробці програм і стратегії розвитку страхування та у його здійсненні, а також досвід функціонування кооперативних страхових організацій, в тому числі і товариств взаємного страхування (ТВС), які успішно конкурують на страхових ринках з традиційними страховими компаніями.

8. Стосовно вимог ринкового середовища особливо відстає база інформаційного забезпечення функціонування страхового ринку, існують проблеми методології страхування та його економіки й організації, а також підготовки і перепідготовки кадрів. Необхідно відзначити, що в останні роки зміцнився блок преси і реклами страхового ринку в зв’язку із заснуванням в 1997 р. всеукраїнського науково-практичного журналу для професіоналів «Финансовые услуги», розрахованого на працівників страхової, банківської та інших сфер фінансових послуг. Фактично розширилось не тільки інформаційне поле страхового ринку, а й з’явилася можливість для поглибленого і професійного розгляду питань теорії і методології страхової діяльності, формування і ефективності функціонування національного страхового ринку, висвітлення досвіду зарубіжних страхових ринків.

9.  В більш широкому плані в нашій державі по суті стоїть питання розвитку страхового захисту, як окремого напряму державного регулювання розвитку народного господарства, для чого необхідне прийняття спеціальних законів, визначення обов’язкових видів страхування, чітка регламентація діяльності страхових організацій.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Закон України «Про страхування» // Голос України. - 1996. - № 68 (1318).

2.  Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»)із змінами, внесеними законами України № 607/97-ВР від 04.11.97 р. та № 639/97-ВР від 18.11.97 р.) // Галицькі контракти. - 1998. - «1-2.

3.  Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 21 жовтня 1997 р. // Урядовий кур’єр. - 1997. - 15 листопада. - С. 12.

4.  Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1991 р. // Підприємництво і ринок України. - 1992. - № 7. - С.22-23.

5.  Закон України «Про підприємницьку діяльність від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

6.  Конституція України. - К.: Право, 1994, 1996. - 64 с.

7.  Акименко А. Развитие отечественного страхового рынка — шаг к укреплению национальной безопасности Украины // Финансовые услуги. - 1998. - № 5-6. - С. 58-60.

8.  Архипов А.П. Управление страховой компанией в условиях кризиса платежеспособности // Финансы. - 1996. - № 11. - С. 40-43.

9.  Архипов А.П. Структура региональных страховых рынков // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 44-48.

10. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. - М.: Финансы и статистика. - 1996. - 192 с.

11.  Базилевич В.Д. Страховий ринок України. - К.: Товариство «Знання», КОО. - 1998. - 374 с.

12.  Барановський О.І. Розвиток страхового бізнесу в Україні // Фінанси України. - 1996. - № 8. - С. 85-93.

13.  Белоусов С. Страховой рынок нуждается в поддержке // Финансы. - 1997. - № 3. - С. 54.

14.  Воблый К.Г. Основы экономики страхования. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1993. - 226 с.

15.  Грушко В.І., Пилипченко О.І. Фінансові ризики. Навч. посіб. - К.: Знання, 1998. - 188 с.

16. Жиденко К. Правління Ліги обговорило зміни і доповнення до Закону. Україна-Business, №35 від 6.10.99 р., 5 с.

17.  Журавлев Ю.М., Секерт И.Г. Страхование и перестрахование: теория и практика. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1993. - 192 с.

18.  Зальотов О. Проблеми інтеграції на страховому ринку України. // Финансовые услуги №1-2, 1999, 10-13 с.

19.  Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, 1998. - 321 с.

20.  Клапків М.С. Загальні умови страхування як необхідний елемент правового регулювання страхових відносин // Право України. - 1995. - № 12. - С. 40-45.

21.  Клапкив М.С. Формы и сферы сочетания рынков //Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 12-15.

22.  Клапків М.С., Ткаченко І.С. Зарубіжна практика застосування теорії ризику в страховому підприємництві // Фінанси України. - 1997. - № 11. - С. 103-111.

23.  Криворучко А.В. Розвиток страхового ринку в сільському господарстві // Економіка АПК. — 1997. - № 6. - С. 66-70.

24. Кривошпик Т.Д. Страхування майна громадян. Розділ в книзі “Страхування”: К., КНЕУ, 1998. – С. 303-326.

25.  Коноплицкий В.А., Филина А.И. Маркетинг, рынок, финансы (терминологический словарь-справочник). - К.: Импекс. - 1992. - 184 с.

26.  Ларіонова Л. Страховий ринок в Україні. Яким йому бути? // Фінанси України. - 1996. - № 8. - С. 89-94.

27.  Лутак Н.Д. Пути интегрирования украинского страхового рынка в мировой // Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 20-24.

28.  Марчук Є.К. Про розвиток страхового ринку // Україна-Business. - № 34. - 1995. - С. 1-2.

29.   Михайлов В.И., Салин В.Н. Малый бизнес: финансы и страхование // Финансы. - 1996. - № 5. - С. 47-50

30.  Орланюк-Малицкая Л.А. Страховые организации при переходе к рынку // Экономические науки. - 1991. - № 7. - С. 69-79.

31.  Осадець С.С., Харченко Н.В. Проблеми і перспективи розвитку страхової справи // Фінанси України. - 1997. - № 3. - С. 74-78.

32.  Прандецкий И. Интеграция страхового рынка Украины в глобальный рынок страхования — путь к развитию // Финансовые услуги. - 1997. - № 3. - С. 8-12.

33. Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1997 році. Україна-Business, №18 від 13.10.98 р. с.3. Огляд Укрстрахнагляду.

34.  Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1998 році. Україна-Business, №15 від 14.05.99 р. с.2. та №17 від 28.04.99 р., с.2.

35.  Рейтман Л.И. Страховое дело. - М.: Банковский биржевой НКЦ, 1992. - 524 с.

36.  Рудницкий В.В. Экономика и организация страхового дела. - Спб: Изд. Спб УЭФ, 1993. - 136 с.

37.  Статистичний щорічник України за 1997 рік. Державний комітет статистики України: Під ред. О.Г.Осауленка. - К.: Українська енциклопедія, 1998. - 624 с.

38. Страховий ринок України (довідник). // Финансовые услуги, №2, 1998, спеціальний випуск до першого Міжнародного форуму в Києві 25-26 лютого 1998 р. “Україна. Страхування ¢98”.  

39. Страхування. Підручник (Керівник авт. кол. і наук. ред. Осадець, д-р екон. наук, проф. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.

40.  Субтеля М. Страховая индустрия Израиля: Клиенту предоставляется все. Украина-Business, №5 от 11.0298 г., о., 3 с.

41.   Сухов В.А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщиков. - М.: Изд. центр «АНКИЛ», 1995. - 114 с.

42.  Изменяя структуру управления, совершенствуя методы работы, «Оранта» становится компанией европейского уровня // Финансовые услуги. - 1998. - № 3-4. - С. 8-10.

43.  Шахов В.В. Введение в страхование. - М.: Финансы и статистика. - 1992. - 192 с.

44.  Шахов В.В. Страхование как самостоятельная экономическая категория // Финансы. - 1995. - № 2. - С. 38-42.

45.  Шахов В.В. Страхование. - М.: ЮНИТИ, 1997. - № 2. - 311 с.

46.  Яковенко И.В. Перспектива ясная, нужна базовая поддержка // Финансовые услуги. - 1997. - № 1. - С. 4-6.

47.  Ястремський О. Основи теорії економічного ризику. Навч. посібник. - К., «АртЕК», 1997. - 248 с.