Проблеми взаємовідносин держави і церкви

Хоч даний параграф і носить різке назву «проблеми», почати я хотів би, швидше за все, з розбіжностей, як категорії менш істотною.

Що ж, було б помилкою думати, що відносини між державою і церквою завжди складалися без взаємних претензій. Не буду загострювати свою увагу на минулому, а зверну свій погляд в даний час, розглянувши деякі розбіжності і проблеми у відносинах між державою і церквою як у Росії, так і за кордоном.

У лютому 2001 року в засобах масової інформації Росії, особливо в газетах, активно обговорювалося питання, суть якого в наступному: міністерство податків і зборів РФ на чолі з Геннадієм Букаєва задумало ввести всеросійську систему обліку платників податків, присвоївши кожному так званий ІПН - індивідуальний номер платника податків.

Така система була успішно впроваджена до цього моменту в Башкирії тим же Г. Букаєва.

Проте таке нововведення викликало бурхливий протест у церковному середовищі. «Батьки» церкви побачили в ІПН горезвісне «число Звіра» і звинуватили податківців у тому, що вони хочуть поставити номер на душі всіх православних, а це є великі святотатство. Навіть старообрядці підтримали в цьому починанні РПЦ, заявивши, що «податковий номер є«печатку Антихриста». Примітно, що сам Святійший Патріарх благословив створення всеросійської системи обліку платників податків, і його рішення підтримав Священний Синод РПЦ. До Міністерства РФ з податків і зборів посипалися листи з проханнями віруючих скасувати ІПН.

Різка критика ІПН з боку церкви мала свої наслідки. Так, газета «Діловий вівторок» писала про масове відтоку віруючих з Україною, де ІПН був введений раніше, до Росії, де номерів поки не було. А в Одесі одна жінка, залякана своїм духовним батьком, покінчила з собою. Дійшло до того, що деякі пастирі навіть на сповіді запитували своїх парафіян, чи прийняли вони податковий номер і, якщо прийняли, то не допускали до Святого Причастя. Людей змушували йти з роботи і тікати з рідних місць. На щастя, все-таки вдалося знайти компроміс: на зустрічі Патріарха і міністра з податків вирішено, що номер буде присвоєно не власне людині, а новостворюваної системі особового рахунку. Тобто пронумерує не нас, а особливий особовий рахунок, який нині і вирішено створити, щоб не образити релігійні почуття. Після такого повороту речей деякі священнослужителі, раніше закликали віруючих не таврувати себе «числом Сатани», поспішили змінити свою точку зору на протилежну і вибачитися перед віруючими за те, що разом з ними впали в оману. Так, відомий церковний публіцист Андрій Кураєв вибачився перед віруючими... через Інтернет (!). Треба відзначити, що не всі православні священики сприйняли ІПН «в багнети». Відомий старець Іоанн (Крестьянкін), настоятель Псково-Печерського монастиря, митрополит Кирило і інші впливові діячі церкви, включаючи і Патріарха Московського і всієї Русі Алексія, не бачили і не бачать у горезвісному ІПН нічого страшного і непоправного.

Є проблеми і у взаєминах між державними та релігійними організаціями. Зовсім недавно складною проблемою було повернення церкви незаконно відібраних у неї храмів, монастирів та інших культових установ і цінностей. Тут найчастіше стикаються інтереси релігійних організацій та музейних установ, які відстоюють права охороняти і робити доступними для населення деякі церковні цінності в якості національних пам'яток. У пресі дебатувалося, наприклад, конфлікт церкви і мистецтвознавців з приводу ікон «Трійці» і «Володимирської богоматері» - найбільших російських культурних цінностей; або між працівниками Пушкінського заповідника та священнослужителями щодо передачі церкви Святогірського монастиря. Великий суспільний резонанс набуло питання про доцільність відновлення храму Христа Спасителя. Інша не менш складна проблема - поява в останні роки в нашій країні різного роду містичних сект, зарубіжних місіонерів. Деякі з них згубно впливають не тільки на психіку людей, а й на фізичне здоров'я (наприклад, «Біле братство», «Аум Сінрікьо» та ін.) православна церква апелює до держави, вважаючи, що воно має встановити правові обмеження для такого роду релігійних об'єднань. Як видно, тепер ми поступово підходимо до більш серйозних розбіжностей, пов'язаних з державою і церквою, які вже з повним правом можна назвати проблемами. Я маю на увазі різні войовничі релігійні течії та утворені ними терористичні організації, діяльність яких виходить далеко за межі окремо взятої держави.

Ваххабізм (точніше - його найбільш екстремістський напрям) поширюється по всьому світу. З кінця 80-х років минулого сторіччя утворився «ваххабитский інтернаціонал», на чолі якого став відомий міжнародний терорист Усама бен Ладен. Його перша інтернаціональна терористична організація носила назву «Ал-Каїда», ударною силою якої стали афганські моджахеди. У 1998 році бен Ладен оголосив про створення Всесвітнього ісламського фронту боротьби проти іудеїв і християн. Цією новою терористичною організацією бен Ладен керує за допомогою сучасних засобів комунікації - Інтернету та супутникового зв'язку. Покровителем ісламського фундаменталізму, його вкрай радикальної течії, на думку фахівців, є Саудівська Аравія, де ваххабізм з початку 18 століття став державною релігією. Саме тут, за спостереженнями спецслужб, гніздяться так звані недержавні фонди та організації, які надають величезну фінансову допомогу міжнародних центрів радикальних ісламських організацій. Не можу не навести тут результати досліджень французького публіциста Жиля Кепеля, що лякають, на мій погляд. Жиль Кепель пише: «Войовничий атеїзм прогресивних мислителів минулого викликав«реванш»Всевишнього - свого роду помста за відступництво. Бог повернувся і привів із собою армію войовничо налаштованих борців за віру. На всіх континентах ось вже давно росте потреба традиційні релігії наповнити новим змістом, знову спорудити їх на сакральний п'єдестал». Професор Гарвардського університету, багаторічний радник уряду Сполучених Штатів, Хантінгтон згоден з думкою Жиля Кепеля і, розвиваючи цю тему, пророкує епоху нових релігійних війн. Цей висновок дозволяє зробити зростаюче у всьому світі число конфліктів, в основі яких лежать фанатичні релігійні чвари.

Пояс релігійних зіткнень простягається від Балкан до Південно-Східної Азії. У Шрі-Ланці та далекому державі Бутан розгорається ворожнеча між буддистами та індуїстами, в Кашмірі воюють індуси з

мусульманами. У Судані і на Філіппінах б'ються мусульмани з християнами. В Ізраїлі, з усіх боків оточеному недружніми мусульманами, зростає розкол між правовірними і «світськими» євреями. З новим розквітом релігій армія «непохитних» фанатиків істотно поповнилася, особливо це стосується ісламських країн. Всюди терористичні групи фундаменталістів ведуть відчайдушну боротьбу за владу. Там, де вони здобувають перемогу - взяти, наприклад, Афганістан або Судан, - вони проголошують теократичні держави з тортурами, публічними стратами, цензурою і придушенням жінок: західні спостерігачі називають ці країни «імперією мороку».