Законодавча база щодо діяльності підприємства

        

    Стан законодавства часто характеризується не тільки його складністю, а й рухливістю, а інколи навіть невизначеністю, особливо, в Україні, яка стоїть на шляху перетворення економіці на ринкову.

    У законодавчій системі України існують декілька Законів, в яких визначається юридичний статус здійснюваної діяльності. Тут приведений не повний перелік Законів України, який керується підприємство при здійсненні виробничо-господарської і комерційної діяльності:

1) Закон України «Про підприємства»;

2) Закон України «Про суспільство, що господарює,»;

3) Закон України «Про податок на додану вартість»;

4) Закон України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності";

5) Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

6) Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

7) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

8) Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»;

9) Митний кодекс України;

10) Закон України «Про єдиний митний тариф»;

11) інші Закони України необхідні для здійснення виробничо-комерційної діяльності.

 

Трохи докладніше про деяких з основних Законів:

1. ЗАКОН УКРАЇНИ "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності" №2132 від 18.02.92 р. Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

2. ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО захист від несумлінної конкуренції" №236 від 07.06.96 р. Цей Закон визначає правові основи захисту суб'єктів, що господарюють, (підприємців) і споживачів від несумлінної конкуренції. Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових і інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. [8]

Кожний із Законів перебуває з поділів, що у свою чергу діляться на статті. Як і всі закони, Закони регулюючі відношення з приводу конкуренції, постійно доповнюються й уточнюються вищими органами державної влади.

Нижче приведені категорії який визначаються Законом України "Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності":

товар – продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації;

ринок товару (товарний ринок) – сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у рамках якої визначається монопольне положення;

конкуренція – змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких бідуває споживач;

монопольне положення – домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку конкретного товару. Монопольним є положення підприємця, частка якого на ринку конкретного товару перевищує 35%;

монопольна ціна – ціна, що встановлюється підприємцем, що займає монопольне положення на ринку, і приводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;

монопольна діяльність – дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) в умовах монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, корінне обмеження або усунення конкуренції;

 суб'єкт, що господарює, (підприємець) - юридична особа незалежно від форми власності, що займається діяльністю по виробництву, реалізації, придбанню товарів (робіт, послуг), громадянин, що робить самостійну підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи, група зазначених юридичних і / або фізичних осіб, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими, тобто має вирішальний вплив на їхню господарську діяльність, у тому числі і на прийняття управлінських рішень на підставі: володіння їхніми акціями (паями, частинами); володіння або права використання їхніх активів; прав, зафіксованих в установчих документах або договорах (контрактах); відповідності більше, ніж чверті складу органів керування і / або наглядацьких рад, ін.

    До третього підрозділу можна зробити такий висновок:

1. Керівник підприємства має враховувати зовнішнє середовище в цілому, оскільки організація є відкритою системою, яка залежить від взаємообміну ресурсами і результатами діяльності із зовнішнім світом.

2. Значіння зовнішніх факторів змінюється від організації до організації та від підрозділу до підрозділу.

3. Всі фактори зовнішнього середовища взаємозалежні та взаємодіють між собою.

 

        

РОЗДІЛ 4