Побудова підсистеми оперативного обліку й аналізу витрат цукрового господарства за структурою технологічного циклу

Найбільш важлива і трудомістка підсистема у виробництві цукру – технологічна, оскільки на цьому етапі відбувається переробка сировини, з якої отримують цукор, мелясу і жом. Тобто цю підсистему характеризують такі параметри: кількість цукру, ц; кількість меляси, ц; вміст цукру в мелясі, %; кількість виробленого жому, ц; вміст цукру в жомі, %; вміст цукру у стічних водах, %; об’єм витраченої води для очищення сировини, м³; маса витраченого вапна, ц; витрати пального, ц; витрати на обслуговуючий персонал, грн.

Як і попередня підсистема, ця володіє параметрами, які негативно впливають на вихід продукції. Тому, щоб об’єктивно проаналізувати таку підсистему, розглянемо насамперед їх, зокрема: вміст цукру в мелясі; вміст цукру в жомі; вміст цукру в стічних водах; ступінь очищення цукру.

Зазначимо, що розкриваючи причини появи цих негативних параметрів, будемо користуватися типовою схемою з безперервним знецукрюванням бурякової стружки, пресуванням жому і поверненням у дифузійну установку всієї жомопресованої води, вапняково-вуглекислим очищенням дифузійного соку, трьома кристалізаціями і очищенням цукру третьої кристалізації.

На знецукрювання стружки в цій технології суттєво впливає якість бурякової стружки і води, температура і кислотність середовища, дифузія, об’єм відбору соку, життєдіяльність мікроорганізмів тощо. Тому для розгляду причин втрат цукру в підсистемі розглянемо таке рівняння балансу сахарози:

                               =                                 +                                 +

 

                                     

 

 

Рис. 2.2.1. Типова схема технологічного циклу виробництва цукру

 

Для обчислення коефіцієнта виходу сахарози до маси буряків визначають масу сахарози, яку отримують із кожного врахованого продукту, після її переробки в умовах виробництва, не враховуючи сахарози, яка залишилась в мелясі. В цьому випадку визначають тандема продукту за формулою:

Кс = СХ – НСК х К, (2.2.1)

де Кс – рандеман, %; СХ – вміст сахарози в продукті, % до його маси; НСХ – вміст не цукру в продукті, % до його маси; К – мелясоутворюючий коефіцієнт для конкретного заводу за середнім аналізом меляси за останню декаду.

Останній коефіцієнт можна обчислити за допомогою виразу:

К = цукор / не цукор (2.2.2)

Знаючи маси продуктів і їх рандеман, можна визначити вихід сахарози у відсотках до кількості буряків. Отже, щоб збільшити відсотковий вихід цукру, потрібно зменшити вміст нецукрових компонентів у соку, що також супроводжується зменшенням значення К.

Другим продуктом, який отримують у цьому технологічному процесі і який суттєво впливає на вихід цукру, є меляса. Для визначення кількості умовної меляси, яку можна отримати з продукту, користуючись виразом:

К_м = (СХ –К_с) х 100 / СХ_у, (2.2.3)

де К_м – коефіцієнт виходу меляси, %; СХ_у – вміст цукру в умовній мелясі, %. Беручи до уваги вирази (2.2.1) і (2.2.3), коефіцієнт виходу меляси можна записати у вигляді:

  К_м = НСХ х 100 / НСХ_у, (2.2.4)

де НСХ_у - не цукор у мелясі, %.

Вміст цукру в мелясі Р_м у відсотках до кількості буряку, можна обчислити за допомогою формули:

Р_м = (Со – (Р_д + Р_ф + 0,67 х Р_н)) х К_м / К_сир, (2.2.5)

Де Со –цукристість цукрової стружки, %; Р_д - враховані втрати цукру на дифузійних установках, % до кількості буряку; Р_ф – враховані втрати цукру у фільтрувальному осаді, % до кількості буряку; Р_н – невраховані втрати цукру, % до кількості буряку; К_сир – співвідношення цукру до не цукру в сиропі. Беручи до уваги, що Со – (Р_д + Р_ф + 0,67 х Р_н = СХ, (тобто вираз може характеризувати цукристість дифузійного соку), і використовуючи формулу (2.2.4) вираз (2.2.5) можна записати у вигляді:

  Р_м = НСХ х НСХ / НСХ_у (2.2.6)

Крім того, втрати цукру можуть бути спричинені вмістом цукру в транспортно-мийних водах, та вмістом його в жомі. У випадку роботи без повернення транспортно-мийних вод втрати цукру можна визначити за формулою:

Р₃ = а₄ х С_х4, (2.2.7)

Де Р₃ – втрати цукру в транспортно-мийних водах, % до маси буряку; а₄ – кількість транспортно-мийної води, частка одиниці до кількості буряку; С_х4 - вміст цукру в транспортно-мийній воді, % до об’єму води. Проби води для досліджень відбирають двічі за зміну з каналу транспортно-мийної води.

Аналогічна картина втрат цукру зумовлена вмістом цукру в жомі. Якщо втрати цукру, зумовлені вмістом його в транспортно-мийній воді, пов’язані з якістю сировини й умовами її зберігання, то вміст цукру в жомі зумовлений порушенням технологічного процесу.

Як бачимо, у технологічному процесі, механізм втрат цукру досить складний і зумовлений різними технологічними чинниками. Дотримання технологічного процесу зумовлює менші втрати цукру.

Виробничі втрати цукру можна розділити на ті, що можна обчислити, і ті, які обчислити не можна.

В умовах цукрового виробництва з достатнім ступенем точності можна обчислити втрати цукру, зумовлені вмістом його в жомі, дифузійній воді, розрідженому фільтраційному осаді і мелясі. Решта втрат в умовах звичайного хіміко-технологічного обліку безпосередньо визначити не вдається, Їхні значення звичайно обчислюють з різниці між загальними і визначеними втратами цукру.

Отже, не обчислювальні втрати в обліку цукрового виробництва – це сукупність втрат цукру, які зумовлені хімічними, біологічними і механічними факторами в другій підсистемі. Тобто не обчислювальні втрати цукру можна подати як різницю між цукристістю сировини на вході підсистеми і на виході з неї мінус втрати цукру, що зумовлені вмістом його в мелясі, жомі і фільтрувальному осаді.

Виходячи із сказаного технологічний цикл є найбільш трудомістким і характеризується найбільшими потенційними втратами цукру. Окрім того, у цій підсистемі треба вводити облікові параметри, що стосуються побічної продукції.

 Організація оперативного обліку за дотриманням норм витрат сировини та втрат цукру в цукровій промисловості значною мірою ускладнюється тим, що при відпуску цукрових буряків на виробництво необхідно враховувати не тільки їх кількість, а й якісну характеристику – цукристість. Залежно від останньої будуть змінюватись умови технологічного циклу.

Вміст цукру в буряках, як правило, коливається не тільки по місцях, а й по днях, і тому величина фактичної дегустації буряків, прийнятих до переробки, в більшості випадків відрізняється від величини показника дегустації за нормативами. Щоб точно виявляти відхилення від норм втрат цукру, регулярно перераховують втрати цукру під час зберігання. Оскільки техніка такого перерахунку взагалі нескладна, оперативний облік і контроль за відхиленнями від норм втрат цукру здійснюють для кожної різки. У процесі впровадження оперативного обліку виникає необхідність складання такого документа з зазначенням у ньому кількості перероблених буряків, їх цукристості. Такий документ оформляють у формі акту про передачу буряків у переробку. Він є документом, призначеним для поетапного (по етапах різки сировини, погодинно, щоденно) обліку витрачання цукрових буряків на основне виробництво. Крім цього, на підставі цього акта списують нормативні втрати сировини і цукру, в зумовлених зберіганням і транспортуванням.

Кількість виробленого цукру визначають в кілограмах після переробки відповідної маси сировини, її зчитує комп’ютер з електронних ваг. Сировину перед переробкою зважують і дані електронних ваг також автоматично заносяться у відповідну звітну таблицю.Після цього автоматично визначається відсотковий вихід цукру з цієї сировини. Таким чином, визначають фактичні втрати сировини, зумовлені забрудненням і тривалістю її зберігання.

Аналогічно обчислюють фактичні втрати цукру, зумовлені втратою сировини і втратами цукру під час зберігання. Це досягають тим, що визначають цукристість сировини (бурякової стружки) перед її переробкою.

Отже, розглянуті вище підсистеми пов’язані між собою, і механізмом їх взаємозв’язку є такий параметр, як якість сировини. У цій підсистемі якість готової продукції визначають за такими показниками: забарвлення; вологість; вміст сахарози; вміст редукційних елементів. Їх величина залежить від дотримання параметрів технологічного процесу. Відповідно до технологічного циклу розроблена програма контролю параметрів буде визначати, які параметри технологічного процесу не відповідають нормам і які заходи слід вживати для вирішення цієї ситуації.

Підсумком цієї підсистеми є такі параметри, як собівартість 1 кг цукру та кількість отриманого цукру і меляси. Собівартість одиниці продукції є підсумковим параметром усіх зведених нормах витрат та втрат за зміну. При аналізі роботи кожної зміни необхідно виходити із таких показників: кількість виробленого цукру, відхилення втрат цукру від нормативного значення, кількість отриманої меляси, кількість отриманого жому, собівартість 1 кг цукру.

Підприємства цукрової промисловості використовують понад 3 тис. різних допоміжних матеріалів, які йдуть не тільки на виробництво цукру, а й для виконання інших робіт неосновного характеру.

Матеріальні цінності, що використовуються безпосередньо на основне виробництво (за винятком буряків), вважають допоміжними. Їх частка в собівартості цукру-піску становить приблизно 2%, причому з них в окремі під статті калькуляції виділено вапняковий камінь, фільтрувальне й бавовняне полотно та ін.

Для посилення контролю за рухом і запасами цих матеріальних цінностей, підвищення ефективності використання їх і запобігання втратах різного роду велике значення має правильна організації їх обліку.

Тому оперативний облік за витрачанням допоміжних матеріалів має важливе значення. За умов цукробурякового виробництва такий облік необхідно вести як зіставленням фактичних витрат з нормативними по тих матеріальних цінностях, відпуск яких у виробництво за лімітно-забірними картами неможливий або недоцільний, так і суцільним документуванням усіх відхилень. Ділячи фактичну кількість витрачених допоміжних матеріалів на кількість перероблених буряків, визначають фактичні витрати їх на 1 т буряку, які вже можна зіставляти з нормативними на 1 т сировини.

При розрахунку місячного і декадних лімітів витрат цих матеріалів на основне виробництво виходять з таких показників: норми витрат допоміжних матеріалів на 1 т перероблених буряків, планової кількості перероблюваних буряків за місяць і кількість днів як у звітному періоді, так і по окремих декадах.

Витрати на оплату праці становлять у собівартості продукції цукрової промисловості близько 3 %, однак організація правильного обліку їх має велике значення для контролю за ходом виконання норм з праці за його найважливішими показниками: чисельністю персоналу, використанням робочого часу, виробітком, фондом заробітної плати, категоріями працюючих тощо.

Основними вихідними параметрами процесу виробництва є: кількість виробленого цукру; кількість отриманої меляси; кількість отриманого жому.

Кількість виробленого цукру в кілограмах визначають після переробки відповідної кількості сировини. Сировину перед переробкою зважують. Після цього визначають реальний відсотковий вихід з неї цукру. Таким чином, фактично визначають втрати сировини, зумовлені її забрудненням і тривалістю зберігання. Аналогічно обчислюють фактичні втрати цукру, зумовлені втратою сировини і втратами його під час зберігання. Цього досягають, визначаючи цукристість сировини (бурякової стружки) перед її переробкою.

Дотримання умов технології отримання цукру в другій підсистемі оперативного обліку потребує контролю параметрів технологічного циклу, а отже, і їхнього обліку.

Для оперативного контролю згідно з побудованою моделлю, треба збільшити кількість аналізованих показників у цій підсистемі. З метою об’єктивного оперативного аналізу на цьому етапі потрібно додатково, порівняно з практикою, контролювати такі параметри підсистеми: якість сировини, що надійшла на переробку; фактичні втрати сировини, зумовлені її зберіганням; фактичні втрати цукру; враховані втрати цукру в технологічному циклі; норми втрат цукру в технологічному циклі; норма виходу меляси; собівартість 1 кг цукру. Їхнє введення зумовлене тим, що для відповідної якості сировини і умов її зберігання, будуть відповідні втрати цукру, а отже, і його норми втрат. Звідси випливає, що в другій підсистемі оперативного контролю, як і в першій, необхідно створювати нормативну базу втрат цукру і виходу меляси. Дотримання відповідних норм втрат цукру в другій підсистемі зумовить формування нормативної собівартості цукру.