Система екологічного виховання у школі

 

Что значишь ты без трав и птиц,

И без любви к пчеле жужжащей,

Без журавля над хвойной чащей,

Без миловидных лисьих лиц?

Когда поймешь ты, наконец,

Врубаясь в мёртвые породы,

О, человек, венец природы,

Что без природы твой конец?!

С.И. Кирсанов

 

Науково-технічний прогрес ХХ століття впливає на всі сторони життя суспільства. Різке прискорення прогресу обумовило великий тиск людини на довкілля, що неодмінно призводить до зміни всього середовища. Негативні наслідки діяльності людини завдають шкоди її здоров’ю. Протистояння суспільства і природи призвели до загрози всесвітньої екологічної кризи, подальший тиск на природу людиною може повністю знищити людство. Зовсім недавно більшість людей мали лише опосередковане уявлення про нашу планету як єдину збалансовану систему. На міжнародній конференції ЮНЕСКО з охорони природи у Парижі (1968) було прийняте звернення до держав і народів. У ньому підкреслювалась необхідність міжнародного співробітництва у царині екологічної освіти. Конференція поклала початок Міжнародній програмі наукових дослідів та підготовки спеціалістів, яка повинна була розробити наукову базу збереження та раціонального використання ресурсів біосфери.

Таким чином світове товариство ставить у першу чергу екологічну освіту як засіб уникнення екологічної катастрофи.

В основі будь-якої цивілізації лежить освіта – передача нащадкам отриманого досвіду та знань, культурних та моральних цінностей. У сучасних умовах екологічної кризи, тільки подолання якої допоможе зберегти людство на планеті, основою морального виховання і освіти людини є перш за все розробка принципів взаємовідносин людини і природи. У зв’язку з цим, екологічна освіта та виховання школярів мають велике значення.

Екологічна освіта – це безперервний процес освіти, виховання і розвитку особистості, який спрямований на формування системи наукових та практичних знань, цінностей, поведінки та діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до довкілля [30; 23]. Вона являє собою цілісну структуру, яка охоплює все життя людини. Також метою екологічної освіти є формування світогляду, який підкреслює єдність з природою.

Екологічна освіта має декілька аспектів:

· знання екологічних проблем та способів їх вирішення;

· розвиток системи практичних вмінь по вивченню, оцінці, покращання стану довкілля;

· виховання ціннісних орієнтацій екологічного характеру;

· формування мотивів, звичок правильної поведінки та діяльності, здатності наукових та моральних суджень з екологічних питань;

· потяг до активної діяльності з охорони природи.

Екологічне виховання та освіта є стрижнем сучасної освіти та початком перебудови його сучасних систем і суспільства вцілому. Екологічна освіта – основа нової моральності для рішення багато численних питань практичного життя людини. Екологічне виховання повинне починатися з самого раннього дитинства. Діти – допитливі. Саме в цей час слід починати виховувати моральні засади, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу.

Природоохоронна освіта є обов’язковим елементом загальної освіти. Вона спрямована на те, щоб подати основи екологічних знань, перетворити їх у практичні навички природокористування, закласти творчій інтерес до пізнання природи, сформувати до неї моральне та естетичне відношення.

Олексій Химинець, вчитель ЗОШ м.Ужгород, стверджує, що взаєморозвиток освіти, культури, економічного становища та екологічної ситуації сьогодні визначають самопочуття людства, їх роль в нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення [42; 31].

Природоохоронна освіта здійснюється в різних напрямках: на уроках, на заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці тощо. Екологічна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.

Головними завданнями можна вважати:

- засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства та людської діяльності;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому, та кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби спілкування з природою;

- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

Відношення дитини до довкіллям не таке, як у дорослих. До важливих відношень дитини і довкілля відносять:

- фізіологічну взаємодію;

- психологічні відношення;

- поведінкову взаємодію.

В аспекті фізіологічної взаємодії, перш за все, цікавить взаємодія організму молодшого школяра з природним середовищем. Всі екологічні впливи дитина починає відчувати ще в утробі матері. Екологічною особливістю молодого організму є те, що він менш загартований до негативних факторів.

Після народження дитина не в змозі ідентифікувати себе з довкіллям. Ще Ж.Піаже виявив, що основною рисою відношень дошкільника до світу є егоцентризм [20; 16]. Дитина не диференціює своє „Я” та середовище, суб’єктивне та об’єктивне, переносить на реальні зв’язки між явищами у природі свої власні мотиви. Результатом є антропоморфізм по відношенню до середовища, тобто наділення об’єктів і явищ довкілля якостями, які притаманні самій дитині.

Навіть після початку усвідомлення свого „Я” його різницю від навколишнього, об’єктів і явищ, дитина деякий час не диференціює середовище на природне, технічне та суспільне.

Відношення між людьми, які психологічно можна віднести до категорії моральних, малюком переносяться на відношення у світі природи та у світі речей.

Ці відношення проявляються в уособленні. Уособлення – надання об’єктам та явищам природи якостей людини якогось типу. Наприклад, лисиця – хитра, заєць – лякливий. Такі відношення зберігаються і серед молодших школярів.

Таким чином, у дошкільників та і молодших школярів екологічні та моральні відносини переплітаються між собою. Відношення з природою у молодших школярів носять суб’єктивний характер, тобто вони відносяться до об’єктів і явищ природи, як до суб’єктів.

Але таке сприйняття природи швидко руйнується і школяр починає бачити реальні природні утворення. Таке відношення психологами назване суб’єктифікацією. Зміцніються у школяра цілі та мотиви. Прагматизм дошкільника (природа існує не сама по собі, а для нього: річка – щоб купатися, сонце – щоб загоряти) змінюється не прагматизмом, прагненням до безкорисного спілкування з природою.

Метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості та суспільства. Компонентами екологічної культури є: екологічні знання і вміння, екологічне мислення, екологічні цінності та екологічна поведінка.

Джерелами екологічної культури є багатовіковий досвід народу – традиції бережливого відношення до природи, природним багатствам рідної землі. Наші предки гарно знали природу, взаємозв’язки живих організмів з довкіллям. Предки вклонялися духам природи і разом з тим вважали себе її частиною, розуміли свій нерозривний зв’язок з нею. Ще не знаючи грамоти, люди читали книгу природи та передавали накопичені знання дітям. У процесі спілкування з природою люди поступово знаходили норми та правила поведінки в природі. Вони розуміли, що знищивши природу, вони знищать своє майбутнє. Тисячоліттями складались народні традиції, народна педагогіка.

Етнопедагогіка з самого початку базувалася на праці, бережливому відношенні до природи, на повазі до людини як носія народної мудрості.

Тому відродження народних традицій – важлива і вагома задача педагогічної науки.

Формування екологічної культури, яка визначає відношення до середовища, треба розглядати як складний комплексний процес, який багато у чому залежить від вікових особливостей та можливостей учнів. Першим віковим етапом освіти є початкова школа. Мета екологічної освіти молодших школярів – становлення науково-пізнавального, емоційно-морального, практично-дійового відношення до довкілля, до здоров’я на базі єдності чуттєвого та раціонального пізнання природного та соціального оточення людини. Це спирається на такі психофізіологічні особливості молодших школярів, як цілісне світобачення, уроджена допитливість та емоційне сприйняття, намагання оволодіти методами вивчення природного та суспільного оточення, правилами та нормами поведінки, навчитися надавати допомогу природним істотам.

Виходить, що екологічна освіта у початковій школі – це складний процес, який потребує вирішення наступних задач:

- освіта – формування знань про екосистемну організацію природи Землі в межах існування людини; системи інтелектуальних і практичних вмінь по вивченню, оцінці та покращенню стану довкілля своєї місцевості та здоров’я населення;

- виховання потреб (мотивів, збуджень), спрямованих на реалізацію здорового способу життя та покращення довкілля;

- розвиток інтелектуальної сфери – можливість цілісного причинного та вірогідного аналізу екологічної ситуації; емоційної сфери – естетичного сприйняття та оцінки стану середовища; вольової сфери – впевненості у можливості вирішення екологічної проблеми, бажання розповсюджувати екологічні знання та брати участь у практичних справах по захисту довкілля.

Сучасні підходи до змісту освіти у царині довкілля повинні виходити із концепції стійкого розвитку, відповідати новим ціннісним орієнтаціям, дотримуватись етичних принципів взаємовідносин людства та біосфери. При цьому дуже важливими є такі вихідні положення, як гуманізація, єдність пізнання, переживання й дії, міждисціплінарність та інтеграція змісту.

Принцип гуманізації виходить із права кожного громадянина, жителя планети на чисте навколишнє середовище; принцип взаємозв’язку пізнання, переживання й дії дозволяє забезпечити становлення багатогранних відношень до середовища та свого здоров’я.

Принцип міждисциплінарності являє собою узгодження різних аспектів взаємовідносин з довкіллям. Принцип інтеграції різних аспектів екологічних взаємодій дозволяє забезпечити взаємозв’язок усіх сфер теоретичної та практичної свідомості і різних сфер діяльності.

До основних методів навчання екології відносять:

- методи стимулювання пізнавального інтересу та формування відношень;

- методи та прийоми формування знань;

- методи та прийоми формування вмінь.

Процес навчання завжди має якісь певні мотиви. В одних випадках це – бажання отримати гарну оцінку або похвалу вчителя, бажання бути першим серед однолітків, в інших – бажання навчитись чомусь; мотивом може бути пізнавальний інтерес, який деякою частиною залежить від уродженої допитливості, деякою – від стимулювання вчителем різними засобами, прийомами, методами.

До основних методів та прийомів стимулювання відносять: дидактичну гру та цікаві вправи.

Гра спирається на створення в учбовому процесі ігрових ситуацій, які складаються з наступних елементів діяльності: ігрова задача, ігрові мотиви та учбове рішення задач. У дидактичній грі постановка задачі виникає як ігрова задача самої дитини, а способи її вирішення є учбовими.

Всі ігри можна упорядкувати за дидактичним навантаженням.

- ігри, які сприяють формуванню вміння класифікувати;

- ігри, які мають на меті перевірити правильність сформованих уявлень;

- ігри, спрямовані на виявлення природних зв’язків, сутності явищ [20; 121].

Для того, щоб покращити опитування та активізувати розумову працю учнів, в учбовий процес вводять цікаві вправи. Форми цих вправ дуже різноманітні – загадки, кросворди, ребуси, чайнворди і вікторини.

До основних методів і прийомів формування відношень належать – методи формування суб’єктивного відношення, методи трансформації відношень уособлення у відношення суб’єктифікації; методи формування почуття спорідненості з природою; методи формування естетичних відношень до природи [20; 124].

Методи формування суб’єктивного відношення включають у себе: метод екологічної ідентифікації, метод емпатії, метод рефлексії.

Метод ідентифікації міститься у тому, щоб поставити себе на місце того чи іншого об’єкта, занурення себе у ситуацію, в якій знаходиться об’єкт. Наприклад, при розгляданні питання про водойми взимку учням пропонується тиснути пальцями власного носа і, не відкриваючи рота, протриматись якомога більше, а потім відпустивши один палець, відкрити доступ повітря в один отвір. Власні враження проектуються в цій ситуації на стан риб, що знаходяться під кригою, коли їм не достає кисню. Доступ повітря в одну ніздрю супроводжується значним полегшенням та моделює стан риб після того, як у кризі будуть просвердлені дихальні ямки.

Метод емпатії передбачає стимулювання емпатії особистістю стану природного об’єкту, співчуття йому.

Метод рефлексії – це стимулювання усвідомлення особистістю того, як її поведінка могла б „виглядати” з точки зору тих природних об’єктів, „інтереси” яких вона зачіпає. Важливою задачею в області формування екологічних відносин молодших школярів є трансформація існуючих відношень антропоморфізації, персоніфікації у відношення суб’єктифікації. Загальний принцип управління процесом такої трансформації: не руйнуючи спеціально уявлення антропоморфізації формувати у школяра наукові знання про об’єкти та явища природи, екологічні взаємодії.

Метод сполучання елементів - надання рис людини природі з науковим представленням про об’єкт, що вивчається та явище при поступовому збільшенні долі останніх.

Метод емоційного протиставлення природних об’єктів людині - суб’єктивне відношення людини до природи припускає відношення до природних об’єктів як до реальних створінь. Це значить, що школяр повинен бачити відмінність людини від інших природних об’єктів.

Метод ознайомлення дітей із джерелами існуючих негативних антропоморфічних характеристик деяких об’єктів природи.

Формування відношень суб’єктифікації можуть проходити за допомогою різних прийомів. Один з них – написання листа улюбленим тваринам. Цінність прийому у тому, що поєднуються елементи антропоморфізації з детальним вивченням екології цієї тварини, що сприяє розвитку суб’єктивізації.

Іншим прийомом можуть слугувати рольові ігри, в яких учні грають тварин у визначених ситуаціях, ніби виконуючи якісь дії у вигаданій екологічній ситуації, відтворюючи „думки”, поведінку тієї чи іншої тварини.

Значним компонентом суб’єктивного відношення є почуття спорідненості із довкіллям. Сприяти розвитку відношень можна наступними методами:

1. Метод пошуку схожості природних об’єктів з людиною. Метод реалізується за допомогою таких прийомів: а) виявлення морфологічної схожості, б) виявлення поведінкової схожості, в) проведення аналогій при використанні екологічних понять.

2. Метод звернення до джерел. Реалізується за допомогою прийому - введення у зміст елементів еволюційного вчення.

Головними методами формування естетичного відношення до природи є:

· метод звернення уваги на зовнішні прояви гармонії природи;

· метод розкриття внутрішньої гармонії природи;

· метод „перебільшення” краси природи засобами мистецтва.

Основними методами формування знань є: словесні (розповідь, бесіда, робота з книгою); наочні (спостереження, демонстрація, експеримент); проблемно-пошуковий метод.

Розповідь як метод має сильні та слабкі сторони. Її використання дозволяє економити учбовий час. Розповідь незамінна, коли доступ до об’єкту обмежений для безпосереднього вивчення. Слабкою стороною є пасивність слухачів.

Бесіда – це розмова вчителя з учнями, яка організується за допомогою системи питань, які поступово підводять учнів до засвоєння нового матеріалу. Сутність бесіди у спілкуванні вчителя, який керує нею, з учнями. У ході бесіди реалізуються прийоми: постановка питань, обговорення відповідей та точок зору учнів, корегування відповідей, формування висновків.

Бесіда повинна поєднуватись з іншими методами: з розповіддю вчителя (бесіда по розповіді вчителя), із спостереженням (бесіда по результатам спостережень), з роботою з ілюстративним матеріалом (бесіда по малюнку), з читанням тексту (бесіда за прочитаним).

Робота з текстом книги як метод навчання є одним з важливих засобів як пізнання, так і закріплення знань.

Завдяки спостереженню за природою у школярів формуються уявлення про різні поняття: сезони, форми рельєфу, водойми, погодні явища, рослини, тварини, діяльність людей. При спостереженні використовуються різні прийоми – візуальний огляд, виміри за допомогою приладів, відбір та подальший огляд зразків.

У дидактиці досліди (лабораторний метод) відносять до практичних методів. За своєю функцією досліди сприяють більш глибокому пізнанню дійсності, а основа метода – формування вмінь користування.

За ступенем творчої активності у пізнанні методи навчання поділяються на репродуктивні та проблемно-пошукові. Згідно з класифікацією М.М. Скаткіна та І.Л. Лернера, ці методи включають у свій склад метод проблемного викладу, частково-пошуковий та дослідницький методи [23; 149].

Сутність проблемного викладу полягає в тому, що вчитель ставить проблему і сам її вирішує, при цьому він показує шлях рішення у протиріччі. За формою це – розповідь-пояснення.

Сутність евристичного методу (частково-пошукового) полягає у наближенні учнів до самостійного вирішення проблеми. Учням пропонується питання, на яке вони відразу не можуть знайти відповідь. Процес пізнання будується таким чином, що відповідь діти знаходять, вирішуючи проміжні задачі.

Уміння формуються головним чином у процесі практичних занять. Основними прийомами формування вміння є: пояснення та показ способу дії, виконання способу дії за інструкцією, по пам’яті, імітація способу дії на макеті.

Робота по формуванню вміння починається із ознайомлення школярів з новою для них діяльністю шляхом словесного пояснення або шляхом показу способу діяльності. Частіше за все ці шляхи йдуть паралельно.

Більш складні вміння спочатку виконуються учнями за інструкцією.

В традиційній методиці вивчення природи і суспільства екскурсії розглядаються як одна з форм учбово-виховної роботи – організаційний вихід за межі школи для спостереження явищ у звичайних умовах. Екскурсія являє собою своєрідний урок в умовах безпосереднього спілкування з природою або перетвореною працею людини соціоприродним середовищем. екскурсія показує дітям взаємовідносини у царині природи та допомагає пов’язати отримані факти в одне ціле. Педагоги підкреслюють позитивний вплив спілкування з природою на розумовий, фізичний та емоційний розвиток дитини, який вперше вирізнив К.Д.Ушинський: „А свобода, а простір, чудові куточки містечка, а ці луки, а рожева весна та золотиста осінь невже не були гарними вихователями? Можете назвати мене варваром у педагогіці, але я переконаний, що природний ландшафт має таке виховне значення, з яким важко змагатися впливу педагога” [35; 43].

Поряд з екскурсією важливе значення займає і бесіда, тому що екологічне виховання в першу чергу спрямоване на виховання культури відношень із довкіллям, а виховання, по словам В.О.Сухомлинського, це перш за все постійне духовне спілкування вчителя та дитини.

Виховувати почуття – це означає словом та прикладом викликати у дітей відповідну реакцію, навмисно створюючи ситуацію. Саме участь у бесіді дає можливість дитині зрозуміти правильність чи неправильність вибору того чи іншого зразка поведінки, мотиви свого чи стороннього вчинку.

Таким чином, формування екоцентричної екологічної свідомості базується на таких параметрах:

1. Вища цінність – це гармонійний розвиток людини та природи. Довкілля - це самоцінне, маюче право на існування за межами корисності та некорисності і, навіть, шкідливості для людини. Людина не власник природи, а один з членів природного товариства.

2. Відмова від ієрархічної картини світу. Людина не має привілеїв лише тому, що має розум, навпаки, його розум накладає більші обов’язки по відношенню до навколишнього середовища. Світ людей не протиставляється світові природи.

3. Характер взаємодії з природою визначається „екологічним імперативом”; правильним можна вважати те, що не порушує природної рівноваги.

4. Діяльність людини з охорони довкілля продиктована необхідністю збереження природи заради неї самої

екологічний проект виховання школяр