Психолого-педагогічна характеристика процесу формування уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях

 

Розглянемо психолого-педагогічні дослідження, які мають важливе значення для розуміння сутності поняття "уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях" та з’ясування процесу формування даного уміння у молодших школярів.

Перш за все, коротко розглянемо роль даного уміння в навчально-пізнавальній діяльності учнів.

У працях психологів проблема формування у школярів уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації досліджується у взаємозв’язку з проблемою розумового розвитку. В основі такого підходу лежить зв’язок між рівнем розумового розвитку учнів та їхнім умінням осмислено використовувати знання в навчальній діяльності В зв’язку з цим психологи, зокрема Є.М. Кабанова-Меллер, А.М. Лук, О.М. Матюшкін, Я.О. Пономарьов, досліджуване нами уміння розглядають як важливий показник розумового розвитку дитини і умову цього розвитку.

В дидактиці загальноприйнятим є положення про те, що уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації - це засіб та критерій засвоєння учнями досвіду творчої діяльності, розвитку їх творчих здібностей. Застосовуючи знання в новій навчальній ситуації, учень частково набуває і нових знань, умінь та навичок, оскільки, як підкреслює М.М. Скаткін, творча діяльність завжди має своїм результатом нові знання і нові способи діяльності [107].

Разом з тим, уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації характеризує творчі можливості учнів і, переш за все, гнучкість їхніх знань та гнучкість мислительних операцій, тобто сприяє формуванню в учнів готовності до самостійного знаходження нового способу застосування знань, варіюванню способів при зміні ситуації або пропонування декількох різних способів для виконання одного і того ж завдання [64].

Таким чином, досліджуване нами уміння є засобом і результатом формування в учнів творчих здібностей, досвіду творчої діяльності.

Звернемося до трактування сутності уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації. Для аналізу стану даного питання розглянемо сутність таких понять: "уміння", "уміння застосовувати знання", "навчальна ситуація", "нова навчальна ситуація", оскільки ці поняття є фундаментальними в нашому дослідженні.

В сучасній психолого-педагогічній літературі існують різні тлумачення поняття "уміння". Сутність поняття "уміння" розглядається в працях Ю.К. Бабанського, Є.М. Кабанової-Меллер, Н.О. Менчинської, К.К. Платонова, Ю.К. Самаріна, А.В. Усової, З.І. Ходжави та інших учених.

На основі аналізу наукових праць В.О. Кулько і Т.Д. Цехмістрова [57] справедливо зазначають, що в одних випадках уміння визначаються як готовність до практичних дій, що виконуються осмислено на основі набутих знань, в інших - уміння визначаються як здатність людини виконувати дії, набута на основі знань і досвіду. Є також і визначення умінь як практичної дії, осмисленої, інтелектуальної діяльності.

Таким чином, у педагогіці та психології поняття "уміння" розглядається переважно з двох позицій. Зокрема, М.О. Данилов і Б.П. Єсіпов [21], Л.В. Занков [30], В.О. Онищук [81], О.Я. Савченко [103], З.І. Ходжава [126] та інші вважають, що уміння - це набута людиною готовність і здатність свідомо виконувати певні дії на основі засвоєних знань та досвіду. Інші вчені, зокрема М.М. Скаткін [22], Т.А. Ільїна [36], О.М. Левінов [61], під умінням розуміють систему дій учнів, що забезпечує готовність застосовувати знання на практиці. М.Г. Казанський і Т.С. Назарова [41], І. Я Лернер [63], А.В. Усова [120], В. В Цетлін [127] намагаються дати нейтральне визначення і зазначають, що під умінням слід розуміти практичні дії, які учень готовий здійснювати на основі отриманих знань.

В психолого-педагогічній літературі існують також і різні тлумачення взаємозв’язків між знаннями, уміннями і навичками. Ми поділяємо точку зору авторів, які розуміють під умінням засновану на знаннях і навичках здатність людини виконувати будь-яку діяльність в змінюваних умовах її протікання (В.О. Онищук, К.К. Платонов, Я.О. Пономарьов, З.І. Ходжава та інші). Відповідно до наведеної точки зору про сутність поняття "уміння" ці ж вчені справедливо вважають: взаємозв’язок між знаннями, уміннями і навичками виражається в тому, що навички і уміння виробляються на основі знань; навички є необхідною умовою швидкого виконання дій; доведене до реально можливого автоматизму, уміння характеризується вже як навичка, на основі якої може розвиватися більш широке, узагальнене уміння; збагачення знаннями і навичками сприяє удосконаленню умінь; навички й уміння необхідні для наступного успішного засвоєння знань.

Розглянемо поняття "уміння застосовувати знання". Спроби дати визначення даному поняттю були зроблені вченими, починаючи з 50-х років ХХ століття. Про це свідчать праці Ф.О. Ковтунової, 3.І. Калмикової, Т.В. Кудрявцева та інших вчених.

У дослідженнях Д.М. Богоявленського і Н.О. Менчинської [8], З.І. Калмикової [44], А.В. Усової і А.О. Боброва [121] та інших учених уміння застосовувати знання розглядається як узагальнене інтелектуальне уміння. Зокрема, Н.О. Менчинська [96], вказуючи на узагальнений характер уміння застосовувати знання, відзначає, що в процесі застосування знань в учнів виробляються вміння, які відрізняються одне від одного ступенем їх узагальненості. Поряд з уміннями виконувати певну конкретну дію, формуються уміння загального порядку, які передбачають оволодіння способами дії, що можуть бути використані у різних змінюваних умовах.

На думку Ф.А. Ковтунової [49] та З. І Калмикової [43], уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях передбачає, по-перше, уміння робити висновки з наявних знань; по-друге, уміння використовувати знання у різних поєднаннях, тобто уміння розпоряджатись знаннями досить гнучко і різноманітно. Т.В. Кудрявцев та А.Е. Штейнмец [55] вважаюють, що сукупність дій, які приводять актуалізоване знання у відповідність із вимогами завдання - правомірно називати умінням застосовувати знання. Уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях - це уміння використовувати всю необхідну інформацію, раніше засвоєну учнем: життєвий досвід, найважливіші розумові операції, спеціальні знання про те, якими прийомами та засобами можна реалізувати набуті знання, - вказує М.М. Терьохін [118]. Н.О. Менчинська [71] зазначає, що уміння застосовувати знання у новій навчальній ситуації передбачає сформовану здатність учня аналізувати та синтезувати, конкретизувати загальні, абстрактні положення і відволікатись від конкретних даних, бачити у частковому загальне, пов’язувати в єдину систему знання різного рівня узагальненості, перебудовувати набуті знання відповідно до вимог завдання, а також здатність учня широко видозмінювати способи дії під час розв’язання завдань проблемного характеру. Тобто це вміння передбачає знання прийому або способу дії під час розв’язання завдань, знання правила (алгоритму), за яким необхідно діяти.

У дидактиці, як зазначає М.М. Скаткін [22], поширеним є положення про те, що вміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях є засобом і критерієм оцінювання рівня засвоєння учнями досвіду творчої діяльності та розвитку їхніх творчих здібностей. Адже, застосовуючи знання в нових ситуаціях, учні частково набувають і нових знань, умінь та навичок. Це природно, оскільки результатом творчої діяльності завжди є нові знання і нові способи діяльності. Водночас, уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях, стверджує І.Я. Лернер [63], характеризує творчі здібності школярів і насамперед, гнучкість розумових операцій, тобто сприяє формуванню в учнів готовності до самостійного знаходження способу застосування знань або варіювання способів, якщо змінюються ситуації.

Узагальнюючи трактування вчених, можна зробити висновок, що уміння застосовувати знання - це складний аналітико-синтетичний процес, що здійснюється в плані взаємодії теоретичних знань і практичних операцій, пов’язаний із динамікою взаємовідносин між теоретичними знаннями, з одного боку, і практичними операціями - з іншого. Тому він є процесом активних пошуків шляхів використання тих чи інших теоретичних відомостей до виконання завдань. Слід підкреслити, що наявність правильного і повного знання не завжди забезпечує ефективність його застосування. Крім знань, необхідне виконання аналітико-синтетичних операцій, які приводять ці знання в дію.

Проведений вище аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє наочно уявити, як збагачувалось і розвивалось поняття - "уміння застосовувати знання", що, в свою чергу, сприяє уточненню і розширенню наших уявлень про сутність і характер уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації.

З метою вирішення завдань нашого дослідження і для конкретизації визначення "уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації" необхідно розглянути поняття "навчальна ситуація" і "нова навчальна ситуація".

Сутність поняття "навчальна ситуація" розглядається в працях Г.О. Балла і Г.С. Костюка [122], М.Г. Казанського і Т.С. Назарової [41] та інших учених. Не дивлячись на різні термінологічні інтерпретації, будь-яка ситуація навчання - це сукупність об’єктивних (змістових) і суб’єктивних (особистісних) умов взаємодії педагога, учня і частини навчального матеріалу, оформленого у вигляді навчального завдання.

Згідно вимог сучасної психолого-педагогічної науки, зазначає О.В. Пономарьова, до складу навчальної ситуації мають входити такі компоненти:

1) мета - завдання до навчальної задачі, вправи;

2) зміст - текстова основа завдання;

3) прийом її розв’язання;

4) форма організації пізнавальної діяльності;

5) спосіб оцінки якості розв’язання завдання;

6) дані про рівень готовності учнів до прийняття і розв’язання завдання (рівень їхніх знань, умінь, навичок, розумових здібностей, мотивації);

7) дані про рівень готовності педагога до керівництва навчальною діяльністю учнів (про рівень його педагогічної майстерності) [95, с.33-34].

Ядром навчальної ситуації є навчальні завдання, з допомогою яких учитель створює на уроці відповідні ситуації навчання (засвоєння), де метою виконуваної учнем дії є оволодіння технікою виконання самої дії.

Для того щоб організувати творче застосування знань учнями в ході засвоєння ними основ наук, необхідне створення відповідних умов, тобто конструювання нових навчальних ситуацій.

Точного визначення поняття "нова навчальна ситуація" у працях учених немає, але називаються окремі його ознаки. Наприклад, П.І. Підкасистий та Б.І. Кoротяєв [89] вказують, що це ситуація, яка викликає труднощі в учнів.І. Я Лернер [64], М.М. Скаткін [22], І.І. Аргінська [2], В.О. Кулько і Т.Д. Цехмістрова [57] вважають, що це ситуація, яка раніше не траплялась учням. На думку Н.О. Менчинської [71], це незвична для застосування знань навчальна ситуація. Н.І. Грюцева [17] стверджує, що новою навчальною ситуацією стосовно учнів молодшого шкільного віку можна назвати ситуацію, яка виникла внаслідок ознайомлення учня із суб’єктивно новим для нього пізнавальним завданням, що вимагає самостійного осмислення необхідності його розв’язання та самостійного пошуку шляхів розв’язання. Основою нової навчальної ситуації є пізнавальні завдання, за допомогою яких учитель створює на уроці відповідні ситуації засвоєння знань, де метою дії, що виконується учнем, є оволодіння технікою виконання самої дії.

Уточнені під час аналізу психолого-педагогічної літератури поняття "уміння", "уміння застосовувати знання", "навчальна ситуація", "нова навчальна ситуація" сприяють конкретизації поняття "уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації" і розумінню його як здатності молодших школярів самостійно використовувати знання основ наук у новій навчальній ситуації.

Розглядаючи питання про сутність уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації, слід враховувати, що процес формування вказаного уміння складний з точки зору психології. Проте, якщо спробувати визначити загальний характер цього процесу, то для цього найбільше підходить поняття переносу, досить широко поширене в сучасній психології, зазначають Д.М. Богоявленський і Н.О. Менчинська [8].

Загальноприйнятим у психології є розуміння переносу як використання раніше засвоєного (знань, умінь, навичок, прийомів навчальної роботи, способів розв’язання задач тощо) в нових умовах (Є.Б. Гурьянов, Є.М. Кабанова-Меллер, В.О. Крутецький, Н.О. Менчинська, Б.І. Пінський, К.О. Славська та інші). Зі сказаного випливає, що застосування знань є частковим випадком їх переносу.

Зокрема, Є.М. Кабанова-Меллер характеризує перенос знань так: "До явища переносу, як правило, відносять використання учнем засвоєних знань (понять, уявлень та ін.), прийомів розумової роботи, способів розв’язання завдань у нових умовах" [37, с.48]. В цьому випадку під терміном "перенос" розуміють те, що учень, розв’язуючи нову задачу, використовує, наприклад, раніше засвоєне поняття, спирається на нього. Здійснити перенос означає вирішити питання про те, що (які принципи, методи, знання) і до чого (до якої ситуації або завдання) повинно бути застосоване, - стверджує К.О. Славська [109]. Тобто, щоб здійснити перенос, необхідно зробити правильний вибір знань та способів дії для успішного виконання пізнавального завдання чи вирішення навчальної проблеми.

В зв’язку із завданнями нашої роботи особливий інтерес викликає точка зору І.Я. Лернера, на думку якого, самостійний перенос знань у нову ситуацію як характеристика творчої діяльності полягає в тому, що, вирішуючи будь-яку нову проблему, учень здатний використовувати раніше засвоєні знання й уміння для пошуку розв’язання [63].

Вище сказане свідчить про те, що поняття "уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації" і "перенос знань" трактуються вченими як ідентичні тобто як самостійне використання наявних в учнів знань у нових умовах (в нових навчальних ситуаціях).

В працях психологів підкреслюється, що в основі переносу знань лежить осмислення подібності між навчаючим і контрольним завданнями та наступне їх узагальнення (С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, К.О. Славська), а також узагальнення прийомів діяльності (Є.М. Кабанова-Меллер).

У психології перенос розглядається як активний процес, який не зводиться лише до відтворення засвоєних знань, умінь і способів діяльності. У дослідженнях С.Л. Геллерштейна [14], С.Ф. Жуйкова [27], Є.М. Кабанової-Меллер [39], В.А. Крутецького [52], Н.О. Менчинської [72] зазначається, що в основі переносу лежать уміння учнів аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати та синтезувати матеріал, а також показана перебудова розумових дій, що лежать в основі переносу, під час їх використання для розв’язання пізнавальних завдань.

Вивчаючи проблему переносу з точки зору його сутності, С.Г. Геллерштейн виділив наступні положення:

1) легкість впізнавання, умовою якого є спільний матеріал двох завдань;

2) спільність процесів мислення, що визначає використання в контрольному завданні засвоєних прийомів мислення: аналітичного, синтетичного, образного, абстрактного і т. ін.;

3) різні форми узагальнення у вправах [14].

Останнє положення є умовою переносу, а не його сутністю. В явищі переносу вчений виділив не тільки спільність матеріалів у навчаючій і контрольній задачах, але й спільність прийомів мислення у розв’язанні цих задач.

Спеціальним об’єктом багатьох досліджень учених є розумові дії, що лежать в основі переносу - аналіз, синтез, порівняння, класифікація тощо. На думку Б.І. Пінського [90], перенос минулого досвіду завжди пов’язаний із процесами аналізу і синтезу. Для того щоб відбувся перенос, необхідно побачити в дії, що виконується, такі елементи, які мають подібні риси з тими чи іншими елементами минулого досвіду.

С.Л. Рубінштейн [101], характеризуючи особливості процесу переносу, зазначає, що для здійснення "переносу" розв’язання необхідне узагальнення, пов’язане з абстракцією від несуттєвих моментів першого завдання і конкретизацією його стосовно другого. Головну роль під час переносу відіграє аналіз основного завдання, що розв’язується. В результаті такого аналізу в першому завданні виділяється суттєве, яке потім співвідноситься з умовою іншого завдання. Підкреслюється, що в основі переносу лежить не накладення способу розв’язання одного завдання на інше, а розвиток здатності аналізувати, синтезувати, що й забезпечує можливість самостійного розв’язання учнями наступних завдань.

На матеріалі вивчення прийомів розумової діяльності Є.М. Кабанова-Меллер показала, що механізм переносу може будуватися на основі узагальнення як завдань, так і знань, умінь, навичок, що входять в той чи інший прийом розумової діяльності. При цьому, підкреслює автор, "тільки у випадках, коли учнів затрудняє зіставлення прийомів, вони попередньо зіставляють завдання, і якщо потрібно, узагальнюють їх [39].

Таким чином, в психології загальноприйнятим є положення про те, що використання учнями розумових операцій (аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, доведення) відкриває перед ними можливість переносу знань.

Отже, формуванню уміння застосовувати знання в новій навчальній ситуації буде сприяти, з психологічної точки зору, розвиток у школярів сукупності розумових операцій, що забезпечують можливість самостійного пошуку необхідного способу дії. З цією метою необхідно вчити дітей аналізувати, виділяти істотне в навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, використовувати аналогію, конструювати, доводити окремі положення.

В дидактиці досліджуване узагальнене уміння характеризується як здатність учнів самостійно використовувати знання основ наук в новій навчальній ситуації. Проте шляхи і засоби формування уміння застосовувати знання школярами в новій навчальній ситуації на різних вікових етапах досліджені ще недостатньо.

Пізнавальна діяльність молодших школярів під час застосування знань у нових навчальних ситуаціях проходить три етапи, кожен з яких передбачає оволодіння учнями певними одиничними вміннями, які в сукупності становлять узагальнене вміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях:

І етап - орієнтування у новому завданні. На цьому етапі здійснюється розпізнавання новизни завдання і визначення основи для застосування знань;

ІІ етап - прогнозування напрямів розв’язання завдання. Для цього етапу характерним є пошук шляхів застосування знань;

ІІІ етап - пошук розв’язання конкретного завдання і його обґрунтування. На цьому етапі учні констатують спосіб дії відповідно до вимог нового завдання та доводять правильність свого рішення.

Кожен етап має певні операційні компоненти, які разом становлять спосіб розв’язання учнями завдання. За допомогою таблиці 1.1 покажемо, які вміння відповідні кожному етапу і входять до складу узагальненого уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях.

Таблиця 1.1. Структура уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях

І етап	ІІ етап	ІІІ етап
- Уміння аналізувати об’єкти і виділяти істотні ознаки; уміння порівнювати об’єкти у формі зіставлення і протиставлення; уміння класифікувати об’єкти за істотними ознаками.	- Уміння встановлювати взаємозв’язки між окремими предметами та явищами; уміння використовувати аналогію як засіб переносу способу дії.	- Уміння конструювати спосіб дії; уміння доводити істинність судження.

 

Оволодіння вказаною сукупністю умінь є необхідною і достатньою умовою формування в учнів уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях.

Аналіз праць учених свідчить про те, що через оволодіння учнями розумовими операціями аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, доведення та іншими відкриває перед ними можливість переносу знань. Отже, формуванню в учнів уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях буде сприяти активна аналітико-синтетична робота їхньої думки, на основі якої вони оволодівають умінням виконувати певну систему розумових операцій. Сформоване уміння виконувати певну систему розумових операцій лежить в основі узагальнених способів дії, які можуть бути використані у різних змінених умовах, що забезпечує можливість самостійного пошуку необхідного способу дії. Тому необхідно вчити молодших школярів аналізувати, виділяти суттєве в навчальному матеріалі, порівнювати, робити узагальнення, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, застосовувати аналогію, доводити істинність суджень. Для цього слід систематично використовувати в навчальному процесі пізнавальні завдання, що спонукають учнів мислити активно, а також завдання для спеціального вправляння у поєднанні різних видів діяльності.

Таким чином, уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях - це здатність учня поєднувати наявні теоретичні знання та сформовані прийоми розумової діяльності в процесі активного пошуку шляхів їх використання для розв’язання завдань. Це вміння є узагальненим і складається із сукупності часткових умінь аналізувати, порівнювати, класифікувати, узагальнювати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, систематизувати.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури можна зробити висновок, що в основі формування в учнів уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях лежить процес переносу знань. Це дає можливість стверджувати, що ознаками сформованості уміння застосовувати знання у нових навчальних ситуаціях є:

уміння учнів виконувати розумові операції: аналізувати, порівнювати, визначати істотні ознаки, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, класифікувати, узагальнювати, синтезувати;

уміння перегруповувати знання і переносити їх у нові навчальні ситуації;

здатність учнів здійснювати самостійну пізнавальну діяльність;

уміння використовувати засвоєні знання під час оволодіння новими.

Ці ознаки проявляються в процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів, організованої і керованої вчителем, коли вони самотужки намагаються оволодіти знаннями і застосувати їх на практиці, у нових навчальних ситуаціях. До того ж, чим активніше й осмисленіше засвоюють учні знання під час навчальної діяльності, чим більше типів ситуацій, у яких вони можуть застосувати знання, чим досконаліше це застосування, тим більше зв’язків встановлюється між окремими уявленнями і поняттями, тим точніше й чіткіше виявляються знання школярів, зазначають М.М. Скаткін і В.В. Краєвський [46].

На сучасному етапі проблема формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях набуває особливої актуальності, оскільки вчені концентрують свою увагу на вирішенні проблеми виховання всебічно розвинутої особистості, яка володіє творчими здібностями, в тому числі й здатністю самостійно переносити знання у нові навчальні ситуації.

Таким чином, аналіз психолого-педагогічної характеристики формування уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях демонструє актуальність та важливість цієї проблеми на сучасному етапі реформування загальноосвітньої школи в Україні, з одного боку, і відсутність суттєвих моментів у науковому обґрунтуванні основ організації процесу формування у молодших школярів уміння застосовувати природничі знання у нових навчальних ситуаціях, з іншого.