Сучасні принципи державного управління, джерела їх виникнення та порядок формування
Поняття принципу державного управління
Державне управління – це не тільки сума управлінських знань, а й процес їх створення. «Продукування таких знань здійснюється у певному соціальному середовищі, в сформованому науковому кліматі, що впливає на цілі дослідження державного управління, його практичну спрямованість. Особлива роль відводиться принципам організації наукового управлінського знання. Вони покликані акумулювати нові тенденції в розвитку державного управління, враховувати стан сучасного наукового пізнання, що підвищує його суспільне значення.
Термін «принципи» походить від латинського слова «principium», що означає основні, вихідні положення, засоби правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості. Принципи державного управління – важлива категорія управлінської науки, будучи однією з її основ. Принципи як поняття теорії відображають сутність і реальність процесів державного управління, підпорядковуючись певним законам. Принципи – це специфічне поняття, змістом якого є не тільки сама закономірність, відносини, взаємозв’язок, скільки наше знання про них. Вони являють собою результат узагальнення людьми об’єктивно чинних законів і закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним началом їх діяльності. Можна сказати, що принципи управління характеризуються двома ознаками:
|
|
Ø Належність до пізнаних наукою і практикою позитивних закономірностей;
Ø За фіксованість у суспільній свідомості.
Принцип є результатом наукового пізнання, при цьому слід ураховувати, що не всі закономірності, відносини і взаємозв’язки державного управління сьогодні досліджені та сформульовані у вигляді принципів. Практична дія принципів не залежить від них самих, а повністю визначається ставленням до них людей. Лише знати принципи недостатньо, необхідно ще хотіти і могти застосувати їх в управлінський діяльності.
На практиці принципами управління керуються згідно з політичними, соціально економічними та культурними умовами. Що склалися в суспільному суспільстві. Принципи управління обґрунтовують, роз’яснюють зв’язки як між об’єктом так і суб’єктом управління, так і в середині кожного з них. Вони відображають властивості, притаманні управлінський системі в цілому, а також окремим її елементам, явищам процесам. Принципи відображають зміст і взаємозв’язки основних елементів системи управління. Принципи державного управління динамічні за змістом і формою, вони формуються людьми у зв’язку з конкретними політичними, соціально – економічними і культурними чинниками, відображаючи ступінь творчого використання закономірностей державного управління. Безпосередньо на практиці принципи управління набувають характеру норми, правила, якими керуються в управлінській діяльності. Гнучкість і динамізм принципів державного управління проявляється і в тому, що у кожній конкретній сфері діяльності формується свої конкретні принципи здійснення управлінських функцій.
|
|
В умовах пошуку оптимальної системи органів виконавчої влади проблема визначення принципів державного управління є надзвичайно актуальною. Наукове осмислення і теоретичне обґрунтування принципів державного управління виходить з аналізу суті самого явища.
Одним із перших дослідників, хто спробував систематизувати принципи управління, був французький інженер і науковець Анрі Файоль (1841 – 1925). В основі запровадженої ним системи управління лежала адміністративна доктрина. Виходячи з неї, у 20-х роках Фаойль визначив 14 принципів управління, які на його думку, придатні для всіх без винятку адміністративної діяльності:
Ø Поділ праці;
Ø Повноваження і відповідальність;
Ø Дисципліна;
Ø Єдиноначальність;
Ø Єдність керівництва;
Ø Підпорядкування особистих інтересів загальному;
Ø Винагорода;
Ø Централізація;
Ø Ієрархія;
Ø Порядок;
Ø Справедливість;
Ø Стабільність штату;
Ø Ініціатива;
Ø Корпоративний дух.
Ці принципи, доповнені функціями персоналу в організації, по суті, визначені спеціалізацією, ієрархією, рамки контролю і засади організаційної структури як основу, на який можна було б формувати організації та здійснювати управлінські функції.
Сучасна система організації виконавчої влади і, відповідно, державне управління ґрунтуються на порівняно нових принципах. Однак при цьому не слід відкидати й кращі надбання адміністративної науки радянського періоду, бо цілком логічно, що такі принципи, як колегіальність та єдиноначальність, плановість, добір і розстановка кадрів, є актуальним для сучасного державного управління.
Принципи державного управління - це фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин управління, сформульовані у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, на основі якого будується і функціонує апарат державного управління.
Таким чином. Принципи державного управління повинні:
- ґрунтуватися на законах розвитку суспільства, його соціальних та економічних законах і законах державного управління;
- відповідати цілям управління, відображати основні якості, зв’язки і відносини управління;
- враховувати часові та територіальні аспекти процесів державного управління;
- мати правове оформлення, тобто бути закріпленими в нормативних документах, оскільки кожен принцип управління є цілеспрямованим – його застосовують для вирішення конкретних організаційно – політичних і соціально – економічних завдань.
Систематизація принципів
Поряд з існуванням у науковій літературі великої кількості різноманітних принципів управління, є також багато підходів щодо їх класифікації. Водночас не існує загально прийнятих правил такої систематизації. Тому наведемо найбільш розповсюджені підходи з даної проблематики.
Загальні - принципи системності, об’єктивності, саморегулювання, зворотного зв’язку, оптимальності, інформаційної достатності, демократизму, гласності, змагальності, стимулювання;
Часткові - принципи, що застосовуються у різних підсистемах чи суспільних сферах, і принципи, що застосовуються при аналізі різних суспільних явищ, організацій, інститутів;
|
|
Організаційно технологічні – єдиноначальності, поєднання державного. Регіонального і місцевого управління, конкретності, поділу праці, скалярний принцип, принцип ієрархії, єдності розпорядництва, єдино начал, делегування повноважень, діапазону повноважень.
Види принципів
Н. Нижник визначає такі групи принципів:
1. Суспільно – політичні, що відображають та розкривають соціальну природу державного управління, його де терміновість і обумовленість суспільством. Систему цих принципів характеризують: демократизм, законність, об’єктивність, гласність.
2. Культури управління, що синтезовані на основі дослідження функціональної та організаційної структур державного управління, до яких віднесено: функціональність; диференціація та фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій; концентрація функцій; необхідність; комбінування функцій; відповідність функцій потребам і запитам управлінських об’єктів.
Г. Атаманчук виділяє принципи об’єктивності, демократизму, правової впорядкованості, законності, федералізму, поділу влади, публічності.
Виділення і характеристика принципів державного управління вимагають глибоких і цілеспрямованих досліджень. Запропоновані принципи базуються на об’єктивних закономірностях державного управління та отримали практичне застосування в управлінській діяльності. Серед загальних принципів можна виділити такі: законність, демократизм, публічність, єдиноначальність і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість, ефективність.
Група структурних принципів. Структурно цільові принципи пов’язані з цілями державного управління і включають у себе такі принципи:
1) Принцип єдності цілей управління
2) Принцип обмеження цілей
3) Принцип вибірковості цілей, за Ч. Бернардом
4) Принцип послідовності у реалізації цілей
5) Принцип розподілу цілей
|
|
Принципи побудови організаційних структур спрямовані на побудову раціональної організаційної структури апарату державного управління, яка забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Серед цих принципів можна виділити такі:
1) Єдність мети;
2) Первинність функцій і вторинність структури;
3) Функціональна замкнутість підрозділів апарату управління;
4) Простота організаційної структури;
5) Єдність керівництва;
6) Оптимальність норми керованості;
7) Оптимальність централізованих і децентралізованих форм управління;
8) Принцип зворотного зв’язку.
До структурно процесуальних принципів, що регулюють здійснення управлінської діяльності, належать такі принципи:
1) Відповідність елементів управлінської діяльності функціям органів виконавчої влади;
2) Конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати;
3) Стимулювання раціональної і ефективної управлінської діяльності.
Такі основні принципи державного управління. За їх посередництвом втілюються об’єктивні закономірності управління. Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів системи виконавчої влади, а тому їх комплексне дотримання гарантує впорядкування управлінської системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток. Чим адекватнішою є відповідність компонентів суб’єкта державного управління принципам управління, тим ефективнішою буде його діяльність та соціально ефективнішою буде його діяльність та соціально ефективнішими управлінські результати.