Основні проблеми фермерських господарств

Реформування сільськогосподарського виробництва в Україні спрямоване [12]перш за все на зміну виробничих відносин, створення умов ефективного використання природних ресурсів, особливо землі як основного засобу виробництва. Але, як показує світова практика, це можливо безболісно здійснити лише в економічно сильній державі. Тому в період переходу до приватної власності на землю, який збігся в часі з поглибленням соціально-економічної кризи в нашій країні, відбуваються зміни, які зумовлюють зниження родючості ґрунтів, їх нераціональне використання. Так, подрібнення полів на окремі ділянки – земельні паї без достатнього врахування особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, розташування існуючих меліоративних, гідромеліоративних мереж, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших чинників може в значній мірі посилити деградаційні процеси ґрунтів.Порушення сівозмін, перехід до сівозмін з короткою ротацією, збільшення насиченості однотипних культур з метою тимчасової вигоди обумовлює інтенсифікацію ґрунтоутворюючого процесу (посилення мінералізації гумусу, накопичення в ґрунті специфічних речовин, що ведуть до так званого ґрунтовтомлення та ін.). За непродуманої, недостатньо обґрунтованої трансформації великих комплексних господарств в приватні структури, фермерські, акціонерні товариства існує реальна небезпека різкого зниження товарності сільського господарства. Так, обсяги валової продукції сільського господарства значно (до 50%) скоротились порівняно з вісімдесятими роками, знижується родючість ґрунтів, деградують меліоровані землі тощо. Основна причина цих негативних явищ полягає в недостатньому технологічному рівні землеробства.

Це не дозволяє об’єктивно розділити земельні ділянки між селянами за природною родючістю і встановити достовірне оподаткування та закупівлю державою сільськогосподарської продукції, а також системно вирішувати інші проблемні питання землекористування.Проведений нами аналіз щодо перерозподілу земельних масивів на дрібні ділянки (паї) громадянам дозволяє визначити ряд позитивних і негативних еколого-економічних аспектів.

До позитивних можна віднести:

• запровадження оренди земельних часток (паїв);

• створення нових господарств на засадах приватної власності;

• посилення почуття власника - господаря (яке виникає при умовному паюванні);

• почуття власника при створенні сімейних господарств;

• контроль власника земельної ділянки за її використанням в оренді й посилення відповідальності орендаря (при фактичному паюванні);

• орієнтовне визначення ефективності використання земельної ділянки за показниками її бальної чи економічної оцінки.

Таким чином створюється “економічний контроль” за результативністю діяльності власника і орендаря землі.

До негативних відносять наступні аспекти землекористування:

• роздрібнення полів і масивів, що знижує ефективність використання земельних ресурсів;

• порушення організації території існуючих господарств, зокрема сівозмін, посилення змиву ґрунту, деградації земель, зменшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив;

• “фактичне паювання” створює значні труднощі при відведенні земель для несільськогосподарських потреб, зокрема узгодження площі земель з кожним землевласником, а при “умовному паюванні” – з колективним землекористувачем або органом, що представляє інтереси своїх землевласників;

• дрібним землевласникам можуть передаватись ділянки, як правило, з гіршими за якістю ґрунтами, які піддаються процесам деградації і потребують значних капіталовкладень для відновлення родючості та їх охорони. І напевно в найближчий час не можна сподіватися на те, що новий землевласник зможе (чи захоче) віднайти ці кошти. У приватника повинно сформуватися відповідне усвідомлення необхідності цього для майбутніх поколінь на основі віри в земельне законодавство, його стабільність.

Проведення землевпорядних робіт і меліоративно-охоронних заходів повинно бути комплексним і розрахованим на відповідні площі, що зумовлюється умовами рельєфу, властивостями ґрунтів та згодою всіх землекористувачів даної території (місцевості).

Частина нових землевласників мають недостатні знання і тому не усвідомлюють потреби збереження родючості ґрунтів, не володіють методами і навичками цієї роботи. У великих господарствах, які залишились, із-за фінансової скрути також все менше уваги приділяється підтриманню родючості осушених, еродованих та інших земель, нехтуючи заходами ефективного їх використання.У державі практично відсутній ґрунтовий моніторинг, він існує лише на декларативному рівні у вигляді концепцій. Дієвий же моніторинг вимагає значних коштів, які в держбюджеті поки не передбачаються. Земельна реформа на Україні відноситься до найскладніших со-ціальних змін, що відбуваються в країні. Вона почалася без належної підготовки, відсутності науково, економічно і екологічно обґрунтованої концепції земельних перетворень, удосконаленої законодавчої і нормативної бази. Існуючий світовий досвід показує, що великі фермерські господарства мають значні суттєві переваги над малими. Наприклад, 15 % фермерів в США володіють 71,3 % землі і виробляють 90 % сільськогосподарської продукції. Виходячи з цієї особливості, селянські (фермерські) господарства мають бути оптимальними або в межах оптимальних розмірів. Це зумовлює важливість процесу їх об’єднання – на добровільній і економічній основах. Наші сучасні фермерські господарства в більшості примітивні, мало рентабельні і не спроможні розв“язувати сільськогосподарські проблеми. В той же час у сільському господарстві розвинених країн відбувається процес концентрації сільськогосподарського виробництва. Щорічно в тих же США розоряються тисячі фермерських господарств. Найбільш рентабельними в США виявились господарства з площею землекористування 2-5 тис. га, де виробництво сільськогосподарської продукції поєднується з її збереженням та переробкою. Необхідно зазначити, що в Європі рентабельними є також господарства розмірами до 25-30 га, які спеціалізуються на вирощуванні технічних культур - винограду, цитрусових, ягід та ін. Сільськогосподарську техніку також вигідно використовувати на “критичних площах”[13], обробіток яких дозволяє швидку їх окупність. Об‘єктивно, що ці площі перевищують розміри сучасних малих фермерських господарств, зокрема в Україні. Застосування хімічних речовин найбільш доцільне на великих земельних масивах. Очевидно, що для обробітку рослин отруто-хімікатами, потрібно об‘єднати зусилля землекористувачів певної території з врахуванням агрогрунтових умов. Досвід США та інших країн світу показує, що поряд з цим може існувати екологічно “чисте” землеробство, оскільки хімікати знижують життєздатність мікрофлори. Проведення меліоративних заходів передбачає задіяння фінансових та матеріальних ресурсів, які простіше акумулювати при спільному, великому сільськогосподарському використанні. Великі земельні масиви дозволяють активно застосовувати сівозміни, тобто велику площу полів у сівозмінах можна оптимізувати, що важко (а то й неможливо) зробити на малих земельних ділянках. Екологічний стан земель західного регіону України є досить складним. Наприклад, у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях 40 % орних земель мають кислу реакцію ґрунту, а у перед-гірських і гірських районах – понад 80 %. Державі легше допомагати у проведенні вапнування великим землевласникам хоча б тому, що з ними укладаються відповідні угоди і проводиться (в разі потреби) необхідний процес вапнування. Отже, такі заходи як вапнування, протиерозійні, гідротехнічні та меліоративні поки що не під силу окремим фермерам, новоствореним акціонерним товариствам, тому в цьому пріоритетному напрямку ініціатива вже за державними інституціями. Все це вказує на значні труднощі для “фактичного паювання” землі. Для його раціонального здійснення в системі сільськогосподарського землекористування необхідні цілеспрямовані заходи і ефективне об‘єднання пайовиків у відповідні агроформування.При формуванні приватних, фермерських господарств, акціонерних товариств доцільно використати багатий накопичений фактичний матеріал, який був раніше розроблений проектними, науковими орга-нізаціями для колективних господарств; це ґрунтові, агрохімічні карти за різні періоди обстежень, картограми агрогруп, бонітету ґрунтів та ін.

Сучасний стан земельного фонду західного регіону України викликає глибоке занепокоєння. Деградація земель вимагає проведення цілеспрямованої науково обґрунтованої і фінансової політики в галузі використання, охорони земель та створення механізму по збереженню їх природного потенціалу.[14]