Агропродовольчого комплексу

В умовах динамічного розвитку інноваційних процесів в агропродовольчому комплек­сі особливого значення набувають проблеми формування та використання наукового потенціалу як основи інноваційного потенціалу галузі. Його формуванню вітчизняними науковцями приділяється значна увага.

Однак чимало питань залишаються недостатньо дослідженими і потребують по­глибленого вивчення. Інноваційний потенціал за своєю сутністю є віддзеркаленням інноваційних про­цесів, які відбуваються в різних галузях і сферах національної економіки. Поняття інноваційного потенціалу як економічна категорія одержало розвиток лише на по­чатку 1980-х років. Проте й дотепер ототожнюють його з поняттями наукового, інте­лектуального, творчого, фінансового чи науково-технічного потенціалів. На нашу дум­ку, інноваційний потенціал необхідно розглядати як сукупність матеріальних і трудових ресурсів, організаційних, інформаційних і наукових складових, фінансових умов, що перебувають у діалектичному взаємозв'язку та функціонують як єдине ціле, створюю­чи оптимальні умови для ефективної реалізації інноваційної діяльності. Інноваційний потенціал агропродовольчого комплексу можна визначити як здат­ність останнього до інноваційного розвитку. Він характеризує можливості сприймати досягнення науки й забезпечувати на цих засадах постійне відтворення та технічне і технологічне переозброєння виробництва, освоєння нових видів конкурентоспро­можної продукції, що може задовольняти потреби споживачів. Інтенсифікація інноваційної діяльності в агропродовольчому комплексі повинна сприяти зростанню ефекту використання ресурсної складової та відповідно - інно­ваційного потенціалу в цілому. Тому інноваційний потенціал є інтегральним поняттям виробничого й наукового потенціалів.

Формують науковий потенціал на засадах таких складових, як забезпеченість на­уковими кадрами, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення, оптимізація організаційно-наукової системи, накопичення знань, дослідні роботи, трансформація науки й освіти. Виробничий інноваційний потенціал містить такі складові, як: кадрова, матеріаль­но-технічна (ресурсна), інформаційне-методологічна, організаційно-управлінська і маркетингова.

Названі потенціали та Їхні складові досить щільно взаємозв'язані. Шлях ідеї від дослідження до виробництва - це замкнений простір. Від щільності взаємозв'язку наукового і виробничого потенціалів залежить увесь цикл робіт із перевтілення ідеї на аграрні нововведення (сільськогосподарські галузі потребують установ і організацій наукового та науково-прикладного профілю,дослідноекспериментальних баз, сис­теми з підготовки й перепідготовки кадрів). Перетворення конкретних ідей на конкретні технологічні процеси значною мірою залежить від таких важливих питань, як зв'язок окремих дослідницьких установ з підприємствами, підвищення продуктивності праці науковців і виробничників усередині цих установ та підприємств, запровадження сучасних форм стимулювання програм і моніторингу науково-технічних робіт тощо. У структурі взаємозв'язків наукового й виробничого потенціалів, на думку автора, певні суперечності. Так, загальною ідейною засадою знань науковців є фундамен­іальні дослідження. Часто вони стають марними у короткому інтервалі часу. Проте в довгостроковому періоді їхня значимість виявляється вельми високою, тому в розвит­ку фундаментальних наук необхідно керуватися науковим розумінням, усвідомлюю­чи, що саме тут започатковані можливості підвищення продуктивності праці, приско­рення радикальних змін, впровадження нових техніки, технології та організаційних,систем у перспективі. Найсуттєвішою особливістю функціонування теоретичної науки в системі сус­пільного виробництва є те, що вона - чинник переважно далекоперспективного роз­квітку. Це пов'язано з великою тривалістю вироблення знань, а також із тривалістю,практичного використання ідей, які переважають термін служби звичайних факторів виробництва, включаючи робочу силу.Стосовно прикладних досліджень можна сказати, що на «дозрівання.) ідеї потріб­но три-п'ять років. Однак це більше стосується лише фінішної стадії наукового циклу. І передує більш-менш тривалий період теоретичної розробки, а ще раніше - виник­нення концепції та гіпотези. Повний період виробничої реалізації сучасних тенденцій інноваційного розвитку обчислюється приблизно 20 роками. Важливою проблемою є те, що фахівці наукової сфери не мають належного ін­формаційного доступу до потреб національного виробництва. За умов поширення приватизаційних процесів і комерціалізації аграрного виробництва інформація дедалі частіше стає конфіденційною. Діяльність основної частини вчених гальмується численними ієрархічними струк­турами, навіть у кращих державних і приватних підприємствах. Це стосується і фахів­ців, що висувають ідеї не у своїй галузі, а тим більше людей, не охоплених трудовим процесом (пенсіонерів, безробітних, студентів тощо). У виробничників немає доступу до необхідної інформації про досягнення науки в інноваційній сфері, стан і тенденції розвитку інноваційного ринку.

Спад виробництва, викликаний процесами ре­формування в аграрній сфері, призвів до різкого зменшення кількості державних за­мовлень на виконання науково-дослідних робіт. В аграрній науці втрачено значну частину наукового потенціалу, погіршився стан матеріально-технічної бази, складна ситуація з приладами, необхідними для реаліза­ції нових напрямів науки, насамперед біотехнологій. Ускладнився стан із забезпечен­ням аграрних установ кадрами вищої кваліфікації, скоротився приплив у науку тала­новитих молодих учених: нині близько 70 % докторів наук пенсійного віку, а частка Чолодих науковців віком до 40 років становить приблизно 27 %. Акцентуючи увагу на впливі наукового потенціалу на виробничий, доцільно зазна­чити, що й виробничий інноваційний потенціал не менше впливає на науковий. Адже з,виробництвом інноваційного продукту виробляються і знання про нього. Послідовний перехід до створення досконаліших продуктів (технічних засобів, сортів рослин, порід тварин тощо) стає водночас і розширеним відтворенням науко­вих знань.