Історико-культурне надбання України

Для всіх ти мертва і смішна

Для всіх ти бідна і нещасна,

Моя Україно прекрасна,

Пісень і волі сторона!

Олександр Олесь

Україна - одна з найбільших європейських держав, яка має багатовікову культурну спадщину та містить значний потенціал туристичної та інвестиційної привабливості нашої країни на світовому ринку. Сьогодні говорити про належний державний менеджмент у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, у просуванні культурно-рекреаційного бренду національної спадщини, на жаль не доводиться. Причиною тому слугує інерція адміністративного управління, відповідного фінансування галузі та брак актуальних інформаційних й інтелектуальних технологій. Джерела української культури сягають глибокої давнини - часів трипільців, скіфів, сарматів, праслов'ян.

Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної української національної ідентичності та утвердження об’єднавчих цінностей у суспільстві. Ефективне збереження, відновлення та відповідне використання історико-культурної спадщини потребує науково обґрунтованої державної стратегії та чіткої діяльності всіх органів влади щодо її втілення, тісної їх взаємодії з інституціями громадянського суспільства.

Для України, яка протягом тривалого часу не мала власної державності, а її історико-культурна спадщина зазнавала цілеспрямованого нищення. За підрахунками фахівців, в Україні лише у ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об’єктів, які мали історико-культурну цінність. Після здобуття незалежності під охорону держави було передано понад 140 тисяч тільки нерухомих пам`яток історії та культури, а саме: понад 64000 пам`яток археології, понад 54000 пам`яток історії, близько 7000 пам`яток монументального мистецтва, понад 15600 пам`яток містобудування і архітектури [1,с. 180] Збереження та раціональне використання такого багатства потребує погоджених цілеспрямованих зусиль з боку держави і громадськості.

Вирішення комплексу зазначених питань сприятиме також формуванню позитивного іміджу України на міжнародній арені. Незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об’єктів історико-культурної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Необхідний передусім зважений, системний підхід до вирішення ключових проблем даного напряму. Основні проблеми:

1. недостатнє бюджетне фінансування;

2. нераціональний розподіл наявного бюджетного фінансування;

3.брак системності та координації у діяльності органів державної влади зі збереження історико-культурної спадщини;

4. недостатній контроль за виконання чинних законів, правових актів та прийняття рішень;

5. необхідність удосконалення нормативно-правової бази;

6. Відсутність стимулів для залучення приватних коштів;

7.низький рівень обізнаності з українськими пам`ятками у світі;

Зазначені вище проблеми не вичерпують існуючих загроз національній історико-культурній спадщині. Але успішне їх вирішення, створило б підґрунтя для запобігання іншим.

Ми успадкували надзвичайно цінні пам'ятки з минулого, деякі з них у кілька разів давніші за єгипетські піраміди. І наше завдання – донести їх, бодай у цьому вигляді, для наступних поколінь.

В списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні налічується 5 найменувань (станом на 2010 рік) з них:

культурні – “Софія Київська – Києво-Печерська Лавра” (внесено у 1990 р.),

ансамбль історичного центру Львів (внесено у 1998 р.),

об’єкт науково-культурної спадщини „Дуга Струве”, що включає 4 геодезичні пункти:

Баранівка (с. Баранівка, Хмельницька обл.),

Катеринівка (с. Катеринівка, Хмельницька обл.),

Старонекрасівка (с. Стара Некрасівка, Одеська обл.),

Фельштин (с. Гвардійське, Хмельницька обл.) (внесено в 2005 р.);

та природні – Одвічні букові ліси Карпат (внесено у 2007 р.).

Завдяки цим пам'яткам Україна є учасником престижного клубу 145 країн світу, чиї культурні або природні пам'ятки внесені до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В той же час відсутність чіткої державної політики відносно охорони культурних і історичних цінностей приводить до занепаду і знищення безцінної спадщини. Вже давно назріла необхідність врегулювати ці питання на державному рівні, адже крім усього іншого охорона культурно-історичної спадщини є не тільки внутрішньою справою країни, але і частиною міжнародних зобов'язань України, невиконання яких може закінчитися виключенням українських пам'яток з престижного переліку ЮНЕСКО. 30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об'єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».

Він передбачав:

1. Основні визначення термінів об'єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром усесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об'єктів культурної і природної спадщини. Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до цих пір Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу. Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгадуваний законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.

Внесення пропозицій до включення об’єкту до Списку всесвітньої спадщини відбувається за згодою місцевого населення. Місцевими радами можуть ініціюватися проведення громадських слухань з питань внесення об’єкту до Списку ЮНЕСКО.

Громадські організації та населення можуть засновувати благодійні фонди з метою підтримки заходів з охорони всесвітньої спадщини, що знаходиться на території України.

Крім того, до попереднього списку об’єктів (т.зв. Tentative List), які можуть претендувати на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено 11 українських об’єктів:

- Історичний центр м. Чернігів;

- Культурний ландшафт та каньйон м. Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.);

- Заповідник «Херсонес Таврійський» (м. Севастополь, АР Крим);

- Канівський заповідник «Могила Тараса Шевченка» (м. Канів, Черкаська обл.);

- Національний біосферний заповідник «Асканія-Нова» (Херсонська обл.);

- Уманський дендрологічний парк «Софіївка» (Черкаська обл.);

- Бахчисарайський ханський палац (с. Бахчисарай, АР Крим);

- Археологічний комплекс «Кам’яна могила» (с. Мирне, Запорізька обл.);

- Миколаївська астрономічна обсерваторія (м. Миколаїв);

- Комплекс архітектурно-археологічних пам’яток Судацької фортеці III-XVIII ст. (м. Судак, АР Крим);

- Резиденція митрополитів Буковини (м. Чернівці);- Астрономічні обсерваторії м. Київ, м. Одеса, м. Ялта.

Таким чином, мова йде про дуже серйозні речі, в першу чергу про імідж України на міжнародній арені. Якщо надалі держава крізь пальці дивитиметься на те, як знищуються історичні пам'ятки і не почне активну кампанію по їх захисту, то через декілька років ЮНЕСКО може виключити ці об'єкти із списку всесвітньої спадщини. Якщо на той час взагалі залишаться якісь об'єкти.

В даній таблиці об'єкти розташовані в хронологічному порядку внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО

 

№	Зображення		Назва	Місцеположення	Час створення	Час внесення до списку	№	Критерії
1			Київський Софійський собор	Київ	11 століття	1990	527	I, II, III, IV
2			Києво-Печерська лавра	Київ	1051 рік	1990	527	I, II, III, IV
3			Ансамбль історичного центру Львова	Львів	1256 рік	1998	865	II, V
4			Пункти геодезичної дуги Струве	Хмельницька і Одеська області	1816—1855 роки	2005	1187	II, III, VI
5			Букові праліси Карпат	Українські та Словацькі Карпати	—	2007	1133	IX