Розділ 2. Взаємовідносини ЄС з Росією та Україною в контексті нового розширення

Головні положення стратегії «сусідства» роль Росії у ній

Концепція Ширшої Європи закладає нові принципи відносин з країнами-сусідами, серед яких окреме місце посідає Росія. Головним принципом відносин в рамках нової концепції сусідства є привілейовані відносини партнерства між ЄС та країною-сусідом через запровадження диференційованих моделей співробітництва.

Росія у відносинах з Європою дотримується прийнятного для неї геостратегічного курсу на зміцнення євразійських аспектів у європейських справах з метою перешкоджання нарощуванню потенціалу євроатлантичних тенденцій.

Стратегічні інтереси ЄС вимагають більш масштабної політичної експансії в різних регіонах, включаючи євразійський простір. Актуальною є тенденція до розширення сфери європейських геостратегічних та геоекономічних інтересів на східному та південному напрямах. Насамперед, це регіон ЦСЄ та далі до Центральної Азії, із перспективними проектами розбудови комунікаційних транспортних коридорів з відповідною інфраструктурою. Реалізація подібних проектів означає формування проєвропейського геоекономічного простору з неодмінним включенням країн-сусідів до сфери своїх інтересів, що в певному сенсі перетинається з російськими планами формування поширеної зони впливу. Визначення цих питань і складає порядок денний діалогу Росія – ЄС [48].

Політика встановлення приблизно рівного торгового та політичного режиму для всіх країн соціалістичного табору, яка передбачала нормалізацію торгових відносин через надання цим країнам режиму найбільшого сприяння та підписання в 1988-1989рр. угод про торгівлю та співробітництво між ЄС та СРСР і деякими східноєвропейськими країнами досить швидко зазнала значної диференціації. З державами Центральної та Східної Європи, а також країнами Балтії були підписані Європейські угоди, які передбачали встановлення з ЄС відносин асоціації, а з новими незалежними державами, що утворилися після розпаду Радянського Союзу (крім Таджикистану), були підписані окремі угоди, що отримали назву Угод про партнерство та співробітництво (УПС).

Запроваджена система УПС, які являють собою звичайну модернізовану форму стандартних торгівельних угод, що лежать на досить низькому рівні договірних відносин ЄС з третіми країнами і не передбачають встановлення будь-яких преференцій. В той же час, на той момент Угоди про партнерство та співробітництво були важливим кроком вперед у відносинах з Новими незалежними державами (ННД), оскільки являли собою юридичну основу формування нової системи співробітництва ЄС з зазначеними країнами та відкривали нові формати для подальшого співробітництва.

Універсальний характер Угод про партнерство та співробітництво, відсутність диференційованого підходу до ННД та бажання ЄС змістити в УПС акценти більше на питання політичного співробітництва, залишивши економічне співробітництво на другому плані, свідчило про другорядне значення для ЄС відносин з ННД. Враховуючи відсутність достатньої підготовленості країн ННД в проведенні внутрішніх реформ та вирішенні власних економічних проблем, ЄС на той момент не розглядав подальшої перспективи відносин з ННД ні в практичній, ні в теоретичній площині.

Розширення на схід поставило ЄС перед необхідністю перегляду існуючої системи відносин з ННД, формування концептуально-теоретичної основи, яка б враховувала особливості геостратегічних змін, що відбулися в результаті останнього розширення. Новою стратегією взаємовідносин ЄС та країн СНД на найближчу перспективу стала концепція “сусідства”, яка визначила характер, особливості та межі такого співробітництва.

В цілому виділяються консервативний та ліберальний підходи в питанні формування східної політики ЄС, які різняться принципово протилежними позиціями як щодо наднаціонального та міжурядового характеру інтеграційного будівництва, так і, відповідно, можливостей подальшого розширення ЄС на схід від Польщі та ставленням до ролі Росії в пострадянському просторі [45].

Консервативний підхід, представлений більшою мірою Францією та Великобританією, передбачає формування східної політики ЄС через призму стосунків з Росією і розвиток відносин з іншими ННД, в тому числі з Україною, з врахуванням їх проекції на стосунки ЄС-Росія.

Прихильники ліберального підходу (Німеччина і особливо Польща) вважають, що східна політика ЄС повинна диференціювати країни, які мають намір у майбутньому стати його членами, і ті, що не прагнуть до членства в ЄС. У зв’язку з цим Росія, в силу своєї специфіки, має зайняти особливе місце в східноєвропейській концепції ЄС, ставши окремим суб’єктом його зовнішньої політики, інтереси якого відрізняються від інтересів інших країн регіону [45].

Консервативний підхід сьогодні в ЄС є в цілому домінуючим. Саме цим пояснюється прийняття ЄС стратегії “сусідства” у відносинах з країнами, що стали новими сусідами ЄС на сході. Особливістю нової стратегії є її недиференційований підхід до відносин з країнами, що знаходяться на периферії ЄС. Вона не виділяє серед географічного оточення ЄС країни, що прагнуть стати членами ЄС (Україна, Молдова), прирівнюючи їх статус до країн, що не хочуть (Росія, Білорусь), чи не можуть (країни середземноморського регіону) претендувати на членство. Суть ідеї полягає у спробі знайти формулу, яка б дозволила мінімізувати для розширеного ЄС негативні наслідки сусідства з даними державами, насамперед в контексті загроз нелегальної міграції, контрабанди, злочинності. Надання статусу “сусіда” не передбачає жодних інтеграційних перспектив, а лише певне сприяння у наближенні до політико-правових стандартів Євросоюзу. Статус “сусідства” не є кроком вперед у східній політиці ЄС, а являє собою спробу спростити характер взаємин з новими сусідами, звівши спільні інтереси лише до проблем міграції, торгівлі та міжнародної злочинності.