Соціальні аспекти фемінізму

Сьогодні фемінізм - це насамперед альтернативна філософська концепція соціокультурного розвитку. Однак протягом досить тривалого періоду він існувала як ідеологія рівноправності жінок і як соціально-політичний рух. Ці два аспекти фемінізму надзвичайно важливі для становлення його теорії: саме в пошуках відповідей на реальні питання, що стосуються статусу жінок у суспільстві, теоретики фемінізму, не вдоволені традиційною соціальною наукою, сталі формулювати й свої теоретичні претензії до традиційного західного знання, і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури.

Масовість, критичність і наростаюча теоретичність феміністських робіт в 80-і роки привели до того, що жінки - дослідники й викладачі соціальних і гуманітарних наук на Заході стали активніше займатися вивченням жіночої теми. Так, на початку 70-х років в американських університетах виникли так називані women's studies, у рамках яких жінки вивчали й переосмислювали досвід жінок. "Жіночі дослідження" виникли, коли стало очевидним, що, по суті, соціальні й гуманітарні науки під видом вивчення людини взагалі, тобто homo sapiens, вивчають винятково чоловіків. Жіночі дослідження саме й були орієнтовані на вивчення жіночого культурного Задзеркалля, причому тут використалися самі різні методи: сповідь, групова дискусія, глибинні інтерв'ю (на аналізі трьохсот таких інтерв'ю написана книга Б. Фрідан "Містика жіночності"), вторинний аналіз матеріалів етнографічних досліджень.

Паралельно цьому розвивалася феміністська критика традиційної західної науки. Феміністська критика науки стосується насамперед андроцентризма й маскулінизма, характерних для неї, а також соціальних наслідків цього. Маскуліний характер науки виявляється в багатьох явищах. Коштує насамперед звернути увагу на те, що визначення самої науки дається через використання маскуліних атрибутів: об'єктивності, раціональності, строгості, імперсональності, волі від ціннісного впливу. Але головне, у чому виражається маскулінизм європейської науки - це характер виробництва знань. Відкидаючи ті способи пізнання, які традиційно асоціюються з фемінними (інтуїцію, почуттєве пізнання), або ті види досвіду, які звичайно визначаються як не чоловічі, наука відвертається від багатьох інших способів пізнання миру. Андроцентризм науки виражається, як показала феміністська ревізія наукових досліджень, і в тім, що об'єктами вивчення традиційно є чоловіки й маскулинне. Так, наприклад, біологія, антропологія, медицина й психологія довгий час вивчали під видом "людини взагалі" чоловіка. Інший, не менш цікавий приклад: традиційні історичні дослідження стосуються, як правило, подій "великий" (чоловічий) історії - воєн, битв, революцій, зміни династій; а повсякденне життя людей, що вважається сферою діяльності жінок, рідко виявляється в поле зору дослідників. Жінки, таким чином, виявляються "захованими" від Історії, але й сама Історія виявляється досить однобічною. Навіть "ієрархія наук" носить маскулинний характер: більше престижу і шановними вважаються "строгі" науки, начебто математики або фізики, менш шановними й "солідними" - "фемінні", начебто літературознавства.

У цілому, загальна критика сучасної науки з позицій фемінізму збігається з основними моментами інших критичних відносно європейської науки філософськими, історико-культурними й методологічними концепціями. Феміністські аргументи, що доводять дегуманізацію наукового знання або фальш тези про соціокультурної "нейтральності" науки, також багато в чому перетинаються з аналогічними аргументами сучасних соціологів науки.

Можна помітити подібність між феміністськими поданнями про сучасну науку як про практично повністю маскулінизовану сферу й деякими концепціями науки, розроблювальними епістемологами країн, що розвиваються, Азії й Африки, які виявляють у європейській науці сліди расизму, буржуазності, євроцентризма. Наприклад, Р. Мінз указує на безпідставність домагань європейської науки на володіння виключним правом виступати від імені науки в цілому, науки як такий. Справа в тім, підкреслює він, що ідеологія, властива європейській науці й, що складається в оцінці успішності пізнання (по ступені оволодіння природними силами й ресурсами), у цей час виявляє своє явне банкрутство, тоді як культури американських індіанців і деяких інших народів нацеленої на гармонізацію відносин людини й природи, на процеси відтворення земних ресурсів в ім'я життя майбутніх поколінь. Дж. Нідем підкреслює обмеженість європейської картезіанської науки в порівнянні, наприклад, зі східною медициною, незвідної до рівня примітивних фізіологічних узагальнень і заснованих на них технічних прийомів.

Феміністки аж ніяк не збираються створювати "жіночу" науку або філософію. Мова йде про розробку феміністської перспективи в системі наукового й теоретичного знання. Феміністська критика науки показує, як відбувається впровадження системи панування й підпорядкування, що відтворюють гендерну асиметрію й дискримінацію, в область виробництва й структуру знань про світ.

Інституціоналізація жіночих досліджень в університетах привела до значного збільшення досліджень у цій області, з'явилися вимоги більш систематично ставитися до феміністської теорії, зробити більше ясним методологічний підхід до основних понять феміністської теорії. Чималу роль у цьому зіграли численні дискусії по ключових проблемах і поняттям фемінізму, а також взаємна критика й самокритика різних концепцій фемінізму.