Мета, завдання та джерела аудиту

Аудит – це підприємницька діяльність атестованих незалежних юридичних і фізичних осіб (аудиторських компаній і окремих аудиторів) – законних учасників економічної діяльності, спрямована на підтвердження вірогідності фінансової, бухгалтерської і податкової звітності, для зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для зацікавлених користувачів бухгалтерської звітності, що представляється підприємством (організацією) власникам, а також іншим юридичним і фізичним особам.

Згідно Закону України «Про аудиторську діяльність» (ст.2) аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Банківський аудит є одним з видів аудита. Його основна мета - установлення вірогідності бухгалтерської (фінансової) звітності кредитних організацій і відповідності зроблених кредитними організаціями операцій чинному законодавству України і нормативним актам НБУ.

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Метою аудиторської перевірки розрахунків на поточному рахунку є встановлення:

- правильності відкриття поточних рахунків;

- своєчасності, законності, достовірності та доцільності відображення на рахунках банку здійснених розрахункових операцій із надходження і списання коштів;

- обгрунтованості отримання кредитів та позик, цільового їх використання, своєчасності погашення;

- дотримання стану платіжно-розрахункової дисципліни щодо укладених договорів тощо.

Джерелами інформації для аудиторської перевірки є: виписки банків із відповідних рахунків, що є підставою для здійснення прибутково-видаткових операцій (копії платіжних доручень, меморіальних ордерів, корінці грошових і розрахункових чеків тощо); облікові регістри, в яких відображаються операції, пов'язані з використанням готівкових коштів на рахунках банку; баланс та інші форми фінансової звітності.

Перш за все аудитор звіряє залишки коштів, відображених у виписках банку за відповідними рахунками, із залишками готівкових коштів, що значаться за обліковими даними. Однак рівність залишків не гарантує тотожності оборотів за виписками банку і за балансовим рахунком, оскільки при обробці виписок може бути допущено навмисне зменшення оборотів за дебетом і кредитом рахунка на однакову суму з метою приховання зловживань. Тому слід перевірити відповідність оборотів за дебетом і кредитом рахунка за виписками банку за кожний місяць із даними оборотів за обліковими реєстрами. Важливо також перевірити повноту і достовірність банківських виписок і прикладених до них документів (повноту банківських виписок встановлюють за їхньою нумерацією за сторінками і перенесенням залишку коштів на рахунку). Залишок коштів на кінець періоду в попередній виписці банку за рахунком має дорівнювати залишку коштів на початок періоду в наступній виписці. Правильність виписки визначають шляхом перевірки всіх її реквізитів. Якщо у виписці буде встановлено необумовлені виправлення або підчищення, закреслення, то необхідно провести зустрічну перевірку даних виписки із записами у першому примірнику особового рахунка, що знаходиться в установі банку. У випадку відсутності окремих виписок слід також звернутися до установи банку. Результати перевірки аудитор відображає у своєму робочому документі [24].

Крім того, слід впевнитися, що всі здійснені через банк розрахункові операції є реальними і підтверджені відповідними справжніми документами.

Інколи їх підробляють або прикладають не повністю, що дає можливість, застосовуючи неправильну кореспонденцію рахунків, приховувати в обліку зловживання на значні суми. У разі виникнення сумнівів у наявності та достовірності документів (відсутність банківського штампа, виправлення перерахованих сум, найменування одержувача готівки, дати здійснення розрахункових операцій) необхідно провести зустрічну перевірку платіжних документів, що зберігаються у справах підприємства, із платіжними документами банку. Одночасно з'ясовують правильність кореспонденції рахунків і записів у облікових регістрах, бо деколи зловживання можуть бути приховані шляхом складання неправильних бухгалтерських записів, не підтверджених документами, а також сторнувальних записів без документальних підтверджень і без дійсної потреби або неправильним підрахунком чи перенесенням підсумків з одної сторінки регістру на іншу. При цьому аудиторам потрібно скласти робочі документи.

Результати перевірки свідчать, що в облікових регістрах (машинограмах, Головній книзі) господарські операції відображені на рахунках бухгалтерського обліку вірно.

Аудитором повинна бути здійснена перевірка відповідності даних готівкових коштів на поточному рахунку, Головній книзі та журналу № 1 та відображена в робочому документі.

У випадку відхилень, встановлених при перевірці розрахункових операцій на поточних рахунках банку та підприємств, аудитор повинен зробити відповідні висновки.

Обов'язком аудитора є також перевірка правильності та обґрунтованості перерахування готівки за товарно-матеріальні цінності, для чого порівнюють суми, вказані в платіжних документах та із даними виписки.

При цьому за документами по оприбуткуванню запасів перевіряють їх повноту і правильність оприбуткування. Якщо є сумніви в справжності документів чи достовірності операцій, необхідно провести зустрічну перевірку їх у постачальників продукції.

Перевіряючи видаткові банківські документи, необхідно групувати в окремій відомості всі оплачені штрафи, неустойки та інші платежі, пов'язані з порушенням договірних умов, що дасть змогу потім перевірити повноту відображення їх на відповідних рахунках, і вжиті підприємством заходи щодо відшкодування за рахунок винних осіб суми заподіяної шкоди.

Перевіркою правильності банківських документів встановлюють, чи не допускалося неправильне перерахування авансів і платежів за безтоварними рахунками або оплата інших організацій, які не мають відношення до підприємства, що перевіряється.

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативно-правовими документами. Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудитора. Вона поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база представлена у вигляді відповідних законів, постанов, наказів, інструкцій, положень, методичних матеріалів з обліку і звітності, матеріалів з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національних нормативів аудиту. Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірне відображення господарських операцій, відповідність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, проведення аналізу та складання висновку.

Внутрішня нормативна база – облікова політика суб'єкта, різні методичні, інструкційні, розпорядчі документи з організації фінансово- господарської діяльності на конкретному підприємстві (накази, розпорядження, посадові інструкціі тощо). Вони підлягають аналізу та зіставленню з чинною методологією.

З метою правильного використання нормативно-правових актів при проведені аудиту аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який видав відповідний нормативно-правовий документ, що стосується операцій з грошовими коштами, то основним нормативним документом, що регулює касові операції є Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджений Постановою Правління Національного Банку України від 19.02.2001 року № 72. Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установи банку і підприємства поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правової форми і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих в установленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті та є обов'язковими для виконання з ними.

Крім цього Положення існують ще декілька документів, які регулюють операції з грошовими коштами в касі підприємства та на поточному рахунку, відкритому підприємством в установі банку. До них належать: 1. Інструкція про організацію роботи по готівковому обігу установами банків України, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 19.02.01року №69;

2. Наказ Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій» від 15.02.96р. № 51; 3. Наказ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки» від 12.06.95р. №436/95 із змінами і доповненнями;

4. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» від 06.07.95 р. №265/95-ВР із змінами і доповненнями;

5. Наказ ДПАУ «Про затвердження нормативно-правових актів» від 01.12.00 р. № 614 [45].

Аудитор під час перевірки порядку відкриття клієнтам банків поточних, депозитних і кредитних рахунків у національній чи іноземній валюті, а також бюджетних рахунків у національній валюті України послуговується Інструкцією № 3.

Кожному банку з моменту реєстрації, тобто видачі ліцензії, відкривається кореспондентський рахунок 1200 А "Кореспондентський рахунок у Національному банку України". Першими сумами на цей рахунок є внески засновників у статутний капітал банку під час його створення. Ці кошти акумулюються на тимчасовому рахунку до моменту одержання ліцензії, а потім перераховуються на постійний кореспондентський рахунок.

Між банками і клієнтами укладається договір на банківське розрахунково-касове обслуговування. Під час перевірки виписок із кореспондентського рахунку в НБУ аудитор повинен пам'ятати, що для НБУ цей рахунок пасивний, і кредитове сальдо означає суму заборгованості його перед банківською установою. Для банківської установи цей рахунок активний, сальдо дебетове й означає суму вільних грошей банку на звітну дату, оборот за дебетом — суми, зараховані за звітний період; оборот за кредитом — списано коштів за цей же період часу.

Виписка з кореспондентського рахунка 1200 А обробляється наприкінці кожного дня; ці дані входять до складу оборотів і сальдо операційного дня. Залишок за рахунком 1200 А і його збільшення визначає сталість фінансового стану банку, його можливість сплатити борги, тобто сприяє підвищенню коефіцієнта ліквідності балансу банку. Однак трапляються випадки, коли суми, списані з кореспондентського рахунка, перевищують суми залишку та надходжень, що негативно впливає на фінансовий стан як банку, так і клієнта (клієнт несе штрафи, збитки). При закритті поточного рахунка клієнта у банківській установі залишки коштів у інший банк не передаються, а зараховуються на рахунок 351 "Дебіторська заборгованість за господарською діяльністю банку", з якою погашуються борги перед банком, а різниця перераховується за заявою клієнта на рахунок в іншому банку. Забороняється здійснювати видаткові операції з відкритих клієнтами особових рахунків за рахунками 351, 352, 354, 355, 361, 362, 364, 365, 3631 П [30].

На рахунку 611 "Комісійні доходи за операціями з клієнтами" враховуються: комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів (рахунок 6110 П); комісійні доходи від кредитного обслуговування клієнтів (рахунок 6111 П); комісійні доходи за операціями з цінними паперами для клієнтів (рахунок 6113 П); комісійні доходи за операціями на валютному ринку та ринку банківських металів для клієнтів (рахунок 6114 П); комісійні доходи від довірчого обслуговування клієнтів (рахунок 6116 П); комісійні доходи за позабалансовими операціями з клієнтами (рахунок 6118 П); інші комісійні доходи за операціями з клієнтами (рахунок 6119 П).

Перелічені рахунки слід використовувати для обліку комісійних доходів за операціями з клієнтами щодо ведення рахунків клієнтів, за довірчими операціями тощо. При цьому необхідно користуватися відповідними положеннями або затвердженими нормативами про стягнення комісійних доходів з клієнтів і перевіряти правильність розрахунків з клієнтами [30].

У висновку аудитори зазначають виправлені записи за відповідний період і встановлюють результат.