Розділ ІІІ. Правова система США на сучасному етапі

Відтоді як США являли собою купку малознатних колоній, розсіяних уздовж Атлантичного узбережжя, країна зазнала неабияких змін, перетворившись, за висловом політолога Бена Воттерберга, на " першу в світі універсальну націю" із 250 млн. населенням, де представлені практично всі національності та етнічні групи земної кулі. Це також країна, де теми і масштаб змін - економічних, культурних, демографічних і соціальних - не зменшуються з плином часу. Сполучені штати часто перебувають на авангарді модернізації та перетворень, які згодом відбуваються в інших країнах світу. До того ж США і надалі продовжують плекати ключові цінності, що своїм корінням сягають витоків нації. Йдеться передусім про несхитну віру у свободу особистості та демократію, відданість принципам економічного достатку і процвітання громадян країни. Неодмінною умовою існування сполучених штатів Америки залишається збереження та захист свободи, демократії і рівних можливостей для подальшого розквіту нації. (9, с.178)

Американці регулярно використовують свої демократичні права шляхом голосування на виборах та участі у політичних партіях та виборних кампаніях. Сьогодні у сполучених штатах існують дві великі політичні партії: Демократична та республіканська. Демократична партія, яка вийшла з партії Томаса Джефферсона, була сформована до 1800 року. Республіканська партія була створена у 1850-х роках Абрагамом Лінкольном та іншими діячами, які були противниками розширення рабства у нових штатах, які на той момент увійшли до Союзу.

Демократична партія вважається більш ліберальною партією, а Республіканська - більш консервативною. взагалі, демократи вважають, що уряд зобов"язаний забезпечувати соціальні та економічні програми для тих, кому вони потрібні.

Республіканці не обов"язково заперечують ці програми, але вважають їх занадто дорогими для платників податків. Республіканці більше зосереджені на заохоченні приватних підприємств, вважаючи, що міцний приватний сектор робить громадян менш залежними від уряду.

Обидві великі партії мають групи підтримки серед широких прошарків американців та охоплюють широкий спектр політичної думки. Члени і навіть обрані посадовці однієї партії не обов"язково погоджуються один з одним у кожному питанні. Американці не повинні бути членами політичної партії для того, щоб брати участь у голосуванні або щоб бути кандидатом на державну посаду без наданих партією грошей або учасників кампанії.

Невеликі політичні партії, вони іменуються "третіми партіями", - другорядні для Сполучених штатів, і їхні кандидати рідко вибираються на посади. Невеликі партії, однак, часто служать для привернення уваги до питань, які турбують виборців, але були проігноровані у політичному діалозі. коли це трапляється, одна або обидві великі партії можуть звернутися до цього питання, і тоді треті зникають.

На загальнонаціональному рівні вибори проводяться кожних два роки. Американці вільні щодо міри своєї участі в політичному процесі. Багато громадян активно беруть участь у ньому через волонтерську роботу на кандидатів, популяризацію певного питання або висування самих себе на посаду. Інші обмежують свою участь голосуванням у день виборів, дозволяючи своїй демократичній системі спокійно працювати та будучи впевненими у захисті своїх свобод. (6, с.37)

На рубежі 2002-2003 рр. США приступили до реалізації на Ширшому Близькому Сході широкомасштабної стратегії “просування демократії”. Центральне місце у її здійсненні відводилось Іраку. Суть політики США в Іраку полягає у тому, що арабську країну обрано як показовий полігон у реалізації зазначеної стратегії на Близькому і Середньому Сході. Трансформація Іраку за планами Вашингтона - це реалізація своєрідного пілотного проекту будівництва демократії й ринкової економіки в арабській країні для наступного поширення цієї моделі на весь Близький і Середній Схід.

Обрання Іраку ключовою країною у розгортанні трансформаційних процесів на Близькому і Середньому Сході зумовлюється комплексом чинників. Американськими стратегами та аналітиками враховувалося винятково важливе стратегічне розташування Іраку в центрі Арабського світу, наявність колосальних запасів енергоресурсів, особлива роль цієї країни у політичній історії арабського народу та всього Близькосхідного регіону.

Однак протягом кількох років після скинення режиму С. Хусейна американці припустилися в Іраку численних серйозних промахів й помилок. Все це призвело у 2006 р. до різкого загострення ситуації в Іраку, коли країна, фактично, опинилась у стані громадянської війни, ситуація в країні почала виходити з під контролю. Як наслідок, Республіканська партія США зазнала нищівної поразки на проміжних виборах до Конгресу у листопаді 2006 р. На своїй першій прес-конференції за результатами виборів Дж. Буш був змушений визнати, що Ірак став головною причиною програшу республіканців на проміжних виборах і американська стратегія в Іраку потребує переосмислення.

10 січня 2007 р. американський президент виступив зі Зверненням до нації, в якому виклав основні положення нової стратегії США в Іраку, яка згодом отримала назву “Новий шлях вперед” (New Way Forward). Головна ідея цієї нової стратегії полягає у тому, що Сполучені Штати тимчасово йдуть на доволі значне збільшення своїх військ в Іраку, в першу чергу, у Багдаді (так званий “ривок” до Іраку), з тим, щоб надати можливість іракському уряду “отримати простір" для просування вперед у вирішенні назрілих питань національного примирення та стабілізації ситуації в країні.

Проведення наприкінці листопада 2007 р. на території Сполучених Штатів міжнародної конференції в Аннаполісі, яка відкрила шлях до прямих переговорів між Ізраїлем та Палестиною у напряму укладання всеохоплюючого мирного договору, стало помітним успіхом американської дипломатії, яка дозволила американській адміністрації зміцнити свої позиції в Іраку.

Слід розуміти, що США увійшли до Іраку надовго і у стратегічній перспективі робитимуть все, або закріпитися у цій країні. В Іраку США опрацьовуватимуть нову версію ”південнокорейської моделі” співробітництва та впливу з урахуванням особливостей та реалій як самого Іраку так й усього Близькосхідного регіону. (4).

Вибори президента США 2008 року - 56-ті вибори президента та віце-президента Сполучених Штатів Америки, відбулися 4 листопада 2008 р. У ході передвиборної боротьби на виборах 2008 р. з'явилося декілька основних кандидатів. Від Демокоратичної партії США за посаду президента країни боролися сенатор конгресу США від штату Іллінойс Барак Обама. Його суперником від Республіканської партії США виступав сенатор конгресу США від штату Арізона Джон Маккейн. У виборах також брали участь кандидати від Лібертаріанської партії Боб Барр, від Конституційної партії Чак Болдвін та від Партії зелених Сінтія Маккіней. Одним з претендентів на посаду був також незалежний кандидат Ральф Нейдер.

Вибори Президента США співпали з виборами у Сенат США у 38 штатах та в Палату представників у всіх штатах країни. Списки виборців складалися частково на основі перепису населення США 2000 року.

Вибори Президента США 2008 р. мали багато в чому історичне значення: вперше на найвищу посаду в країні балотується чорношкірий кандидат Барак Обама. Його суперником у Демократичній партії була також перша жінка-претендент на посаду президента Гілларі Клінтон, однак у результаті внутрішньопартійної боротьби вона поступилася номінацією Бараку Обамі. Кандидат на посаду віце-президента США від Республіканської партії Сара Пейлін також перша жінка-кандидат на цю посаду. Її соратник по партії та кандидат на посаду президента Джон Маккейн є найстарішим претендентом в історії країни у віці 72 років.

За результатами голосування 4 листопада 2008 р. у виборах переміг кандидат від Демократичної партії Барак Обама, отримавши 349 голосів колегії виборців та 52% голосів виборців країни. Таким чином, Барак Обама був обраний 44-им президентом США. Інавгурація новообраного президента країни відбулася 20 січня 2009 року. (17)

Висновки

Більш ніж 200-літня історія розвитку конституційного права США показує, що повноваження виконавчої гілки влади постійно розширювались. Президентська влада почала домінувати над Конгресом, зазначають американські дослідники, з кінця ХІХ ст. Траплялися періоди, наприклад, у 70-ті роки ХХ ст., коли президентська влада послаблювалась але такі періоди були короткотермінові. Як зазначає колишній радник президента Дж. Ріді, президентська влада є "фокусом" американського життя. Ніякі історичні вітри не похитнули сильної виконавчої гілки влади у США. (5, с.101)

Американські вчені переконують, що незважаючи на те, що Конституції США вже понад двісті років, вона і досі є основним, важливим і, що мабуть найголовніше, дієвим документом; взірцем, еталоном для всіх інших держав і їх конституцій. Однак, Согрін В.В. доводить, що за двісті років конституційне право перенесло в США важливі зміни. Поряд із „писаною” федеральною Конституцією 1787 року у США сформувалась і так звана „жива" конституція, без якої не можливо зрозуміти американських політичних реалій. Під „живою” конституцією розуміють всі державні закони, судові постанови, політичні інститути, владні функції, не зафіксовані в Основному законі, але за своєю фактичною роллю йому рівнозначні чи навіть такі, що переважають за своєю суттю над ним. (15, с.56)

Держава США - ядро політичної системи американського суспільства. Державне владарювання є основною системною якістю держави, як елементу політичної системи. Саме у функції владарювання виявляється провідна роль американської держави, формується стійкість, стабільність всіх інших інститутів суспільства. Подібна роль держави забезпечується, по-перше, шляхом видання законів і інших нормативно-правових актів, що встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки; по-друге, повсякденною оперативно-старанній діяльністю спеціального апарату по управлінню суспільством; по-третє, здійсненням правосуддя, контролю і нагляду за виконання правових розпоряджень; по-четверте, шляхом вживання на законній підставі державного примусу; по-п'яте, підтримкою і захистом американських засад суспільства, демократичних традицій, прав і свобод людини і громадянина. Державний механізм в США впродовж двох століть функціонує стійко, без яких-небудь кардинальних потрясінь. (7, с.67)