Розділ 1. Бібілотеки та архіви як інформаційний ресурс суспільства

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Бібліотеки та архіви як інформаційний ресурс суспільства.

Розділ 2. Збереження документального фонду в українському та зарубіжному бібліотекознавстві.

2.1 Cучасні проблеми збереження бібліотечних фондів

Розділ 3. Архівні фонди в системі документальної пам’яті України: організація та збереження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Інформація суспільства, від якої значною мірою залежить духовне та культурне відродження держави, її соціально-економічний розвиток, потребує створення повноцінної інформаційної бузи, здатної задовольнити потреби суспільства. В наш час відбуваються суттєві зміни у формуванні і збереженні бібліотечних та архівних фондів. Виробляються нові принципи, ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, утвердженні гуманізму, демократії, доступності фондів широким верствам населення. Змінюється ставлення до критеріїв якості бібліотечних і архівних фондів.

Актуальність теми. Архівні і бібліотечні фонди, як документальні системи мають багато спільних властивостей, викликаних загальними закономірностями їх формування, розвитку та зберігання. Тому, говорячи про бібліотечні фонди, маємо на увазі і архівні фонди, і навпаки.

Стан культури і перш за все бібліотек, визначає рівень розвитку суспільства. Саме бібліотеки відіграють основну роль у системі документальних комунікацій, виконуючи функції інформаційних, бібліографічних і документальних інститутів.

Недооцінка суспільством ролі бібліотек, відсутність законодавчої бази її розвитку, довголітнє залишкове фінансування заважає використанню їх інтелектуального потенціалу, що має великий негативний вплив на хід відродження нашої держави і виходу її на світовий рівень.

Викликає тривогу масова ліквідація і невиправдана реорганізація низових бібліотек, кардинальні зміни в системі книгопостачання, що ставить під загрозу оновлення фондів, а значить сприяє старінню фондів як у плані відповідності інформації своєму часові. Так і у плані фізичного старіння.

У цьому є ряду стоїть і проблема збереження бібліотечних і архівних фондів. І проблема ця багатопланова. Вона потребує зацікавленого погляду фахівців багатьох галузей.

Якщо у бібліотечних фондах більшу частину матеріалів можна перевести на інші носії, то у архівній справі документ має зберігатися у оригінальному вигляді.

Багато питань складних і важливих виникає у зв’язку з вирішенням питання збереження бібліотечних і архівних фондів. Обов’язковість, терміновість їх вирішення і роблять це питання на протязі вже досить тривалого часу актуальним. Тому і тема даного дослідження є актуальною.

Мета дослідження. Метою даного дослідження є висвітлення питання збереження бібліотечних і архівних фондів, стан збереження їх на даний час, перспективи вирішення даного питання у майбутньому.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження у даній роботі є фонди архівів і бібліотек, стан збереження документації в них, проблеми, що потребують негайного вирішення.

Проблематика. Збереження архівних і бібліотечних фондів є проблемою для вирішення якої недостатньо лише письмового розпорядження високого керівного органу.

Для вирішення питання збереження архівних і бібліотечних фондів необхідний також і певний рівень розвитку хімічної, целюлозної промисловості, друкарської справи тощо. І, звичайно виділення певних коштів.

Бібліотечна і архівна справа – види діяльності, які не можна назвати прибутковими. І архіви і бібліотеки – організації бюджетні і повинні чекати, коли їх профінансують.

Впевнено можна сказати, що сьогодні бібліотечні і архівні фонди виживають і зберігаються не за рахунок створених державою комфортних умов існування і утримання фондів, а здебільшого за рахунок ентузіазму бібліотечних і архівних працівників.

Над питанням збереження бібліотечних і архівних фондів працювали науковці, такі як Л.А. Дубровіна, Л.В. Муха, М.С. Слободяник та інші.

Вивчення розвитку та збереження фондів, пов’язані з іменами Д. Багалія, В. Барвінського, В. Маяковського, В. Романовського та інших.

Г. Новікова та І. Скобець опрацювали тему „Кількісна оцінка стану фізичного збереження бібліотечних фондів”, в якій використали метод прикладної статистики. Історик Г.В. Порохнюк працює над вивченням архівних фондів, як складової документного фонду України. Л. Муха аналізує практику архівної та бібліотечної форми зберігання документів в них, зокрема описує походження, історію та реконструкцію бібліотечних книжкових колекцій.

Робота складається зі вступу, 3-х основних розділів, висновків та додатків. В кінці роботи вміщено список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. БІБІЛОТЕКИ ТА АРХІВИ ЯК ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС СУСПІЛЬСТВА

В останні десятиріччя створилося підґрунтя для нового розуміння бібліотеки і архіву, що за умови переходу до інформаційного суспільства почали розглядатися як суб'єкти інформаційних процесів (інформаційні системи (ІC) й інформаційні ресурси (IP).

Згідно із Законом «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993), національний архівний фонд визначений як «складова частина інформаційних ресурсів суспільства»; за нормативним термінологічним словником «Архівістика»: архівні інформаційні ресурси – це сукупність «первинних і вторинних документів, що зберігаються і підлягають зберіганню в архівах держави».

Із Закону «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995): бібліотеки - соціальний інститут, «що забезпечує акумуляцію і загальнодоступність документально-інформаційних ресурсів (книг, документів та інших носіїв інформації)».

IP- це третій найважливіший вид ресурсів сучасного суспільства (як і матеріальний та енергетичний), що реалізує процеси збирання, опрацювання, зберігання, пошуку і використання інформації й представлений масивами документів в 1C: архівах, бібліотеках, службах НТІ, музеях тощо.

Як 1C архіви та бібліотеки перебирають на себе їхнє визначення як організаційно впорядковані сукупності документів і інформаційних технологій, функція котрих – зберігання, пошук й видавання інформації. В інформатизованому суспільстві інформація як головний ресурс буде абсолютно необхідною в усіх його сферах, архіви та бібліотеки (професійні постачальники інформації) не тільки не втратять своєї цінності, навпаки - їх роль зростатиме. Цій тенденції сприятиме співпраця вказаних об'єктів.

До IP України належать ті з них, які становлять суспільний інтерес і мають міжвідомчий універсальний характер. Це, насамперед, - Національний архівний фонд, Державний бібліотечний фонд, довідково-інформаційні фонди Державної системи науково-технічної інформації. Кожна з названих систем має неоднаковий ступінь завершеності й досконалості, хоча в сукупності це поки ще конгломерат. Щоб перетворити його в систему IP, слід визначити завдання, які потребуватимуть спільних зусиль і сприятимуть розширенню меж внутрішньо системної і міжсистемної взаємодії.

Нині в Україні на кожні 2,5 тис. населення припадає одна стаціонарна публічна бібліотека, а всього налічується 45 тис. бібліотек усіх систем і відомств з 700 млн. книг (за кількістю бібліотек Україна стоїть поряд із високорозвиненими країнами світу: США, Великою Британією, державами Північної Європи). На всіх рівнях системи державного управління функціонує мережа державних архівів (683), котрі налічують 182324 архівних фонди і зберігають 49,1 млн. справ документів на паперовій основі, 0,6 млн. од. зб. науково-технічної документації, 73,6 тис. кінодокументів, 1,1 млн. од. зб. фотодокументів, понад 31 тис. фонодокументів. Законом 1993 р. декларовано створення Національного архівного фонду як єдиної сукупності всіх документів, що зберігаються на території України і мають офіційно визнану наукову й історико-культурну цінність, та закладено міцну правову базу подальшого розвитку галузі.

Соціальна корисність бібліотек та архівів набагато перевищує їхнє соціальне визнання.

Якщо простежити генезу понять «бібліотека» та «архів», то виявлятимуться їх спільні витоки. Можна говорити навіть про їхню злитість, нерозривність на початковому етапі існування, тобто про синкретизм. Відомо, що в Єгипті за часів Давнього царства бібліотеки та. архіви мали навіть одну назву: р r m d ’ t. Єдиною, найвірогіднішою, спонукою до їхньої появи можна вважати виникнення писемності та писемних документів, які потребували збереження для подальшого користування.

Диференціація писемних документів стимулювала функціональне виокремлення кожної галузі з метою обслуговування конкретних суспільних потреб. Виникнення друкарства збільшило масиви книжкової продукції і сприяло створенню спеціальних сховищ для книг (бібліо - книга, тека - сховище). Відтак автономне існування бібліотек і архівів було зумовлене різними видами документів, з котрими вони працювали.

Навіть наприкінці XIX ст. в Європі ще існувала проблема роздільного зберігання архівних та бібліотечних документів, про що свідчать рекомендації в першому підручнику з архівної справи (1898 p., Голландія): «рукописи, які не входять до складу архівного фонду, треба вміщувати до бібліотеки (яка має бути поза архівом); тільки коли в місті немає громадської бібліотеки або деякі з цих рукописів тісно зв'язані з архівними фондами, можна організувати такі бібліотеки при архівосховищах»3. Спільною була і перша створена бібліотекарями міжнародна організація. З неї архівісти виокремились у 1948 р. і заснували Міжнародну раду архівів [12,20].

Бібліотекарі раніш усвідомили автономність, самостійність своєї галузі та професії - архіви ж ще довго знаходилися під орудою істориків, створювали інфраструктуру історичної галузі, обслуговували її. На жаль, і бібліотекарі, й архівісти нині набули про свої витоки й уже не згадують про спільне минуле. Однак проблеми, що сьогодні постали перед ними, спонукають до співпраці.

Постійно схиляє до цього ЮНЕСКО, при якій утворено комітет з координації дій бібліотек, архівів і музеїв. Міжурядова конференція (1974 р., Париж) рекомендувала країнам «розробити інтегровану систему, яка б охоплювала служби бібліотек, документації та архівів», а також створити «відповідні координуючі національні органи з чітко визначеними повноваженнями та обов'язками». За спорідненими програмами пропоновано здійснювати професійну підготовку кадрів для архівів, бібліотек і музеїв (1976).

Засновано ряд міжнародних організацій та спільних програм із проблем забезпечення збереженості документів і доступу до них. Наприклад, у березні 1994 р. почала працювати Європейська комісія із збереження і доступності книг і архівів (ЕСРА). З 1993 діє програма ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Особливо необхідна така співпраця в цивілізованих країнах на шляху забезпечення доступу до бібліотечних і архівних документів. У США функціонує інформаційна система, що включає відомості про архівні документи і друковані видання (RLIN). Відомі спроби співпраці в галузі створення архівно-бібліографічної БД в пострадянських країнах.

Перші кроки на цьому шляху вже здійснено в Україні. Виявилися вони нелегкими. З 1990-х років у країні розробляються спільні архівно-бібліотечні проекти створення Державного реєстру архівної та рукописної україніки; теоретичне обґрунтування праці відбито в монографії Г. Боряка «Національна архівна спадщина України та Державний реєстр «Археографічна україніка»: архівні документальні ресурси і науково-інформаційні системи».

В 1996 році, опубліковано проект Національної програми збереження бібліотечних і архівних фондів, підготовлений фахівцями бібліотечної й архівної галузі, ініційований першими. На базі Українського державного НДІ архівної справи та документознавства (УДНДІАСД) (1997) відбулася Всеукраїнська наукова конференція «Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 pp.)», де спільність інтересів «спровокована» подіями 80-літньої давності, коли при Генеральному секретарстві справ освітніх Української Центральної Ради було створено Бібліотечно-архівний відділ.

Унікальні документи, що знаходяться в бібліотеках і архівах, підлягають внесенню разом з іншими пам'ятками історії та культури до єдиного Державного реєстру національного культурного надбання. Принцип загальнодоступності інформації визначає діяльність як бібліотек, так і архівів - обидві галузі стали на шлях впровадження IT та створення єдиної ІПС. Це зумовлює єдність не лише розвитку документних фондів, а й необхідність адаптації термінологічних систем. Нещодавно стала реальною Державна програма збереження бібліотечних і архівних фондів, затверджена Кабінетом Міністрів України.

На сучасному етапі інтеграції знань, зростання суспільних потреб у різноманітній інформації ми усвідомлюємо необхідність співробітництва архівістів та бібліотекарів у створенні кращих умов доступу до своїх документальних скарбів. До цього спонукають і подібні соціальні функції, і спільна мета щодо забезпечення інформацією суспільства та його підструктур, а також окремих громадян. Архіви й бібліотеки - велике і складне співтовариство. Але жодна з цих установ не містить повних зібрань документів ані з окремих напрямів діяльності чи документації, ані з окремих галузей знань. Тому важливо розглядати всі зібрання в цілому, бо в майбутньому суспільство потребуватиме інформації, яка далеко виходить поза межі профілю, виду документів і можливостей архіву чи бібліотеки.

Безперечно, які б інтеграційні процеси не відбувалися, архівна й бібліотечна галузі залишаться самостійними - зі своїми функціями, інфраструктурами, документами та користувачами. Щоб краще розв'язати спільні для галузей проблеми, доцільно об'єднати зусилля в побудові інтегрованих ІПС, збереженні фондів тощо. Приклади вже маємо, а саме: програма створення національної БД архівної і рукописної україніки, розробку якої на початку 1990-х pp. здійснено фахівцями академічних, бібліотечних та архівних установ України; Державну програму збереження бібліотечних і архівних фондів виконано Міністерством культури і мистецтв із Головархівом України (нині Державним комітетом архівів України), національними бібліотеками та УДНДІАСД [2,38].

Бібліотекознавство та архівознавство мають у своїй основі одну інформаційну систему:

· Інформація - Документ - Посередник (архів, бібліотека) – Користувач.

Документ, перш, ніж дійти до користувача, має пройти через певні технологічні процеси та операції й стати доступним для використання. І в архівній, і в бібліотечній справах, як взагалі в усіх видах інформаційної діяльності, відбуваються процеси:

Збирання (кумуляція) документів (Д) - Науково-технічне опрацювання та облік Д - Створення систем пошуку Д - Зберігання Д - Організація користування Д.

Особливості кожної з галузей зумовлюють характер інформації, наданої в документах (в архівах - ретроспективний, у бібліотеках - оперативний), а також характер документів, що її зберігають (в архівах - нетиражовані, не призначені для популяризації та широкого користування ними, а в бібліотеках - опубліковані, тиражовані, призначені для поширення)"]

Спеціальне зберігання документів в архівах, бібліотеках забезпечує їхню збереженість і для наступних поколінь (цією проблемою опікується міжнародне бібліотечне та архівне товариство). Подібність технологій і спільна перспектива уможливлюють застосування однакових підходів при розв'язанні окремих проблем.

Бібліотекознавству та архівознавству належить центральне місце в циклі комунікаційних наук. «Білі плями» в одній галузі можна усунути шляхом редукції (накладання, порівняння). При цьому враховуються особливості технології кожної з галузей.

Можна лише об'єднувати зусилля архівістів й бібліотекарів для розв'язання спільних проблем збереження документів, підготовки кадрів, створення спільних ІПС, а в перспективі - здійснити організацію єдиних систем доступу до інформації, що знаходиться в архівах, бібліотеках, музеях, службах інформації.

Урешті це має привести до створення Національного інформаційного фонду України, що Законом України «Про обов'язковий примірник документів» (1999 р.) визначається як «сукупність інформаційних фондів (інформаційних ресурсів) держачи: архівного, бібліотечного, стандартів, архіву друку, фонду фільмів, патентного та інших фондів”.

Отже, перспективу бібліотечної и архівної галузей можна окреслити як шлях взаємодії та зближення (конвергенції) в рамках системи документних комунікацій, а також інтеграції у питаннях забезпечення збереженості документів, підготовки кадрів і організації доступу до інформації. Об'єднавши зусилля сьогодні, архіви й бібліотеки матимуть дивіденди в майбутньому: піднесення престижу в суспільстві, взаємозбагачення професій, удосконалення методів зберігання й пошуку інформації на основі IT.