Значення принципів для проведення порівняльно-правових досліджень

 

Також принципи порівняльного правознавства відіграють свою роль під час проведення порівняльно-правових досліджень на макро - та мікрорівнях.

Важко передбачити результат, якщо порівнювати, скажімо, норми з інститутами, чи галузі права з правовими доктринами, правосвідомістю тощо.

Дотримання саме цього принципу застосовується в процесі проведення порівняльно-правових досліджень на макро - та мікрорівнях.

При проведенні порівняння на макрорівні акцент робиться на дослідженні методів поводження з правовим матеріалом, процедури вирішення спорів чи ролі окремих елементів права. На макрорівні порівнюють законодавчу техніку, стиль кодифікації, способи тлумачення різних законодавчих актів, а також обговорюють правову роль прецедентів, значення методології для розвитку права, методику підготовки судових рішень.

На думку вітчизняних компаративістів, на макрорівні відбувається аналіз усіх структурних елементів правової системи. Це може бути: право, правовідносини, права та обов’язки особи, правова культура і правосвідомість, юридична практика, правова поведінка, система юридичної освіти, законність, правопорядок, система права, система законодавства.

Порівняння на мікрорівні вважає об’єктом не загальні проблеми, а спеціальні інститути чи проблеми, тобто правила, що використовуються для вирішення повсякденних конкретних проблем і конфліктів інтересів (К. Цвайгерт, Х. Кьотц). Загалом слід зазначити, що якщо на макрорівні вирішуються в основному загальнотеоретичні проблеми, то на мікрорівні - як правило, прикладні практичні завдання.

Також, серед видів принципів порівняльного правознавства можна виокремити правові аксіоми, які не потребують доведення і застосовуються під час здійснення порівняльно-правових досліджень.

К. Осакве виділяє аксіоми порівняльного правознавства, які фактично є одночасно й різновидами принципів:

право, як мова і музика, є нормативним вираженням історії, психіки, психології, традицій і культури кожного народу (не має і не може бути двох ідентичних національних правових систем у світі);

порівняння правових систем потребує інтелектуальної об’єктивності (немає місця релігійним чи культовим застереженням проти тієї чи іншої правової системи чи проти визначеного народу);

порівняльне правознавство потребує діалектичного підходу до вивчення правових систем (у кожної правової системи є свої позитивні й негативні аспекти, кожна правова система може бути вдосконалена на основі досвіду інших правових систем);

порівняльне правознавство поширює і підтримує запозичення ідей однієї правової системи для іншої, але таке запозичення потребує ґрунтовного аналізу для поєднання;

правові системи більше подібні одна до одної в галузі приватного права, ніж публічного, оскільки в основі публічного права сильніші впливи політики;

мета порівняльного аналізу правових систем - не вихваляти одну систему чи критикувати іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них (у порівняльному правознавстві немає поділу правових систем на тільки «погані» чи тільки «хороші»);

незважаючи на історичні розбіжності правових систем, окреслюється процес їх зближення і взаємозапозичення.

 

Висновки

 

Зі становленням науки порівняльного правознавства виникла необхідність формуванням предмета порівняльного правознавства, методу, принципів, його понятійного апарату, визначенням місця в системі юридичних наук та ін.

Під час написання курсової роботи я з’ясувала, що принципи є основними засадами, що є основою виникнення, становлення, і розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів та інституцій. Стосовно до порівняльного правознавства принципи виступають як основні ідеї і положення, що пронизують собою всю порівняльно-правову матерію. У залежності від того, які сторони й аспекти порівняльного правознавства беруться для розгляду, у ньому можна виділяти групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої побудови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства.

Розглянувши принцип порівнянності розглянутих явищ, інститутів і установ, я дізналася, що суть його зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень слід суворо дотримуватися вимоги, згідно з якою «об'єкти порівняння повинні бути порівнянними», інакше кажучи, між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок. Дана вимога не завжди легко виконується, оскільки «зв'язок може виявитися прихованим для поверхневого спостерігача» або, навпаки, очевидним, насправді він може бути відсутнім.

Іншим важливим принципом порівняння як основи виникнення та розвитку порівняльного правознавства є принцип суворої відповідності один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівняльних систем. Суть і зміст даного принципу зводяться до того, що в процесі порівняння правових систем має суворо витримуватися правило, згідно з яким порівнянню підлягають лише однопорядкові явища, інститути та установи, взяті в їх відповідних формах і розглядаються на відповідних рівнях.

Досліджуючи значення принципів порівняльного правознавства, яке проявляється у методологічних принципах я дізналась, що вони виступають як розумові передумови, пізнавальні алгоритми теоретичного збагнення предмета. Вони служать умовами проникнення в предмет і дозволяють конструювати смислову модель предмета в результаті його теоретичного збагнення. Вибір методологічних принципів зумовлює результат дослідження.

Отже, по закінченню написання курсової роботи, я досягла поставленої мети, а саме: 1) з’ясувала, що ж являють собою принципи порівняльного правознавства;

) дослідила принципи, що лежать в основі процесу порівняння як вихідного початку фундаменту, на якому виникає і розвивається порівняльне правознавство;

) з’ясувала значення принципів порівняльного правознавства, яке найбільш яскраво проявляється у методологічних принципах.