Значення принципів порівняльного правознавства

Значення принципів для порівняльно-правового методу

Обов'язкова риса будь-якої науки - наявність специфічного предмета та методу правового дослідження.

Найбільш повно порівняльно-правовий метод, як і кожен інший, проявляється у принципах, властивих для компаративістики. В цього і виявляється їхнє основне значення.

Методологічні принципи, на думку В.П. Малахова, виступають як розумові передумови, пізнавальні алгоритми теоретичного збагнення предмета. Вони служать умовами проникнення в предмет і дозволяють конструювати смислову модель предмета в результаті його теоретичного збагнення. Вибір методологічних принципів зумовлює результат дослідження.

Основними методологічними принципами порівняльно-правових досліджень є: принцип об'єктивності; принцип функціоналізму; принцип порівнянності; принцип всебічного урахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов та ін.

Принцип об'єктивності в рамках методологи порівняльно-правових досліджень належать до найважливіших методологічних принципів, оскільки в порівняльному правознавстві немає і не повинно бути місця релігійним або культурним упередженням щодо тієї чи іншої правової системи або проти певного народу. «Головна мета порівняльного аналізу правових систем, - справедливо відзначає К. Осакве, - не хвалити одну систему і ганьбити іншу, не обілити одну правову культуру і очорнити іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них». Наприклад, у рамках даного принципу виходить на перший план дотримання» оптимальної різноманітності правових систем і підсистем (правових явищ, норм і інститутів) при їх класифікації, відповідно до якого необхідно уникати хаотичного захаращування системи непотрібною різноманітністю і визначення реальної цінності правових перетворень у правовій системі за загальним результатом правотворчою і правозастосовною практикою.

Наступним методологічним принципом порівняльно-правових досліджень єпринцип всебічного врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних умов, в яких, на думку М.М. Марченко, «виникають і розвиваються порівнювані правові норми, інститути, галузі і системи права. Даний принцип передбачає встановлення не тільки спільних рис і ознак порівнюваних правових систем, але і їх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і другорядних ознак і рис порівнюваних систем; порівняльне дослідження правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці.

Теоретична концепція функціоналізму виступає основоположним методологічним принципом порівняльного правознавства, який передбачає, що правова система володіє системоутворювальними атрибутами і загальносистемними закономірностями, що розглядають правову систему не просто як умову життя людей у державно організованому суспільстві, або як комплекс зв'язків між індивідуумами, а швидше, як достатньо самостійну ціліснуосвіту, основним завданням якої є самозбереження і самовідтворювання в різночасовому аспекті існування системи.

Функціоналізм розуміється К. Цвайгертом і X. Кьотцем як фундаментальна невід'ємна якість систем права, тобто порівнюється в праві лише те, що виконує одну і ту ж функцію.

Правова система є функціональною системою, а щодо свого конкретного середовища, щодо суспільства - підсистемою, основним завданням якої є досягнення внутрішньої стабільності суспільства. Дотримання принципу функціоналізму дозволяє пояснити ті чи інші тенденції в розвитку правових систем різних типів і припустити можливі напрями їх еволюції.

Серед методологічних принципів також виділяється принцип порівнянності даних явищ і інститутів, який випливає з попереднього методологічного принципу, суть якого зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень необхідно дотримувати вимоги, згідно з якою об'єкти порівняння повинні бути «порівнянними», інакше між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок. Даний принцип прередбачає наявність у різних явищ, інститутів і установ спільних рис, ознак належності їх до одного і того ж роду або виду, наявність у них схожих структур, функцій, спільної сфери застосування, схожих завдань і цільових установок.

Як відзначав О.В. Сурілов, відносини, в яких об'єкти перебувають у процесі порівняння, називаються компаративними, а властивість (або властивості), за якими ці об'єкти утворюють компаративні відносини один з одним, називаються підставою порівняння. Головна функція порівняння полягає в зведенні порівнюваних державно-правових інститутів до певної єдності, завдяки чому вони стають якісно порівнянними і кількісно вимірними.

Таким чином, використання методологічних принципів, разом із концептуальними підходами, дозволяє об'єктивно і всебічно досліджувати предмет порівняльного правознавства.