Принцип порівнянності явищ, інститутів та інституцій

В основі процесу порівняння як фундаменту, на якому виникає і розвивається компаративістика лежать:

) Принцип порівняності явищ, інститутів та інституцій;
2) Принцип відповідності один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівнюваних систем; принцип врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи; принцип
встановлення не тільки загальних рис і ознак порівнюваних правових систем, але й їхніх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; принцип порівнювання правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці тощо.

Не торкаючись всіх принципів порівняльного правознавства, зупинимося лише на принципах, що лежать в основі процесу порівняння як вихідного початку фундаменту, на якому виникає і розвивається порівняльне правознавство. Серед них варто виділити насамперед принцип порівнянності розглянутих явищ, інститутів і установ. Суть його зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень слід суворо дотримуватися вимоги, згідно з якою «об'єкти порівняння повинні бути порівнянними», інакше кажучи, між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок. Дана вимога не завжди легко виконується, оскільки «зв'язок може виявитися прихованим для поверхневого спостерігача» або, навпаки, очевидним, насправді він може бути відсутнім.

Питання про порівнянність різних явищ, інститутів і установ вирішується залежно від наявності у них загальних рис, ознак належності їх до одного й того ж роду чи виду, східних структур і функцій, загальної сфери додатка, схожих завдань та цільових установок.

Відповідаючи на питання, що можна порівнювати, а що не можна, ми нерідко вдаємося до простих ілюстрацій. Наприклад, чи можна порівнювати яблуко і грушу, камінь і мавпу? Чи є у них щось спільне, яке дає нам підставу сказати, що вони порівнянні, або ж між ними немає нічого спільного і в силу цього вони незрівнянні?

Зокрема, порівнюючи камінь і мавпу, можна з упевненістю сказати, що це абсолютно різнорідні об'єкти і порівняння їх закінчується там, де починається. При порівнянні яблука і груші справа йде зовсім інакше, бо це однорідні і цілком порівнянні об'єкти, і щодо їх питання повинен ставитися так: вони порівнянні повністю або частково? За якими параметрами їх можна порівнювати, а за якими ні?

Аналогічним чином має стояти питання і щодо інших однорідних явищ, інститутів і установ, зокрема правових систем. Усі правові системи відносяться до одного і того ж роду інститутів і установ, явищ, які не тільки можна, а й треба порівнювати між собою, переслідуючи як науково - пізнавальні, так і практичні цілі.

Неспроможною видається думка (досить широко висвітлюється в марксистській і частково немарксистській літературі в післявоєнний період), згідно з якою в якості порівнянних правових систем розглядалися лише ті, які існували і функціонували тільки в рамках одного і того ж типу держави і права, зокрема капіталістичного або соціалістичного. Різнотипні ж правові системи, незважаючи на те, що вони належали до одного й того ж роду явищ, розглядалися в принципі як незрівнянні.

В основі такого підходу лежало твердження, що порівнянність правових систем передбачає їх спільність не тільки в структурі, формах, а й у сутності, змісті, соціальній ролі та призначенні. А оскільки правові системи капіталістичних і соціалістичних країн представлялися як несумісні один з одним у соціально - класовому відношенні - по своїй суті, змісту, соціальної ролі і призначенню, то і можливість (допустимість) їх порівняльного аналізу піддавалася сумніву.

У більш пізній період позиція авторів, які заперечували можливість порівняння різнотипних (соціалістичних і капіталістичних) правових систем трішки пом'якшилися. Від повного і беззастережного заперечення можливості зіставлення цих систем вона змінилася у бік допустимості їх часткового порівняльно - правового аналізу

Зрозуміло, політичні та ідеологічні позиції авторів щодо протилежності, а значить, і непорівнянності соціально - класової суті, змісту і призначення різнотипних правових систем практично залишалися непорушними. Як і раніше домінувала точка зору, згідно з якою, «незважаючи на певну схожість форм і правових інститутів, зміст, функції та сутність соціалістичного права, а також його природа залишаються глибоко специфічними і відмінними від західного права». Вельми розхожим була думка, що «незалежно від наявності ряду спільних з капіталістичної правовою системою рис соціалістичне право відрізняється від нього найважливішими, визначальними елементами».

Однак, незважаючи на всі ці характерні для періоду холодної війни точки зору і підходи, ставлення до процесу порівняння соціалістичного і капіталістичного права, до його допустимості та корисності значно змінилося. Як ми вже сказали, повне заперечення можливості і доцільності в ряді випадків проведення порівняльного аналізу протистояння один одному систем змінилося частковим його допущенням. Свідченням цього стали, зокрема, що розвиваються деякими марксистськими авторами ідеї про наявність у кожній з порівнюваних систем домінуючих (визначальних) і минущих (другорядних) рис. Згідно з цими поглядами, що визначають кожну з протилежних систем риси не можуть бути спільними для них усіх. Такими можуть бути тільки другорядні, формально - юридичні риси.

Різниця між домінуючими і минущими елементами «служить критерієм, на якому повинна грунтуватися порівняння двох різних правових систем для отримання правильних і цікавих з наукової точки зору висновків». Порівнюючи такі системи права, компаративіст повинен враховувати як наявність визначальних елементів, так і вплив, неминучий на інші елементи системи права, на структуру і елементарні правові частинки. «Дотримання цих умов виключає ризик помилкових висновків, заснованих виключно на формальній схожості, а відмінність у політичній, ідеологічній та економічній структурі перестає бути перешкодою на шляху порівняння».

Поряд з появою ідей про визначальні і другорядні риси протилежних правових систем в науковій юридичній літературі стала розвиватися доктрина так званого «внутрітипового» і «міжтипового» порівняння. Вона також свідчила про пом'якшення позицій авторів, які раніше не допускали можливості порівняння соціалістичної і капіталістичної правових систем як несумісних і протилежних один одному.

Внутрітипове порівняння розглядалося як процес порівняння однотипних за своєю соціальною сутністю систем. Водночас міжтипове порівняння уявлялося як процес порівняння належать до різних типів держави і права систем. Існування внутрітипового і міжтипового порівняння покликане було підкреслити специфічну особливість сучасної стадії розвитку порівняльного правознавства, що характеризується існуванням не тільки різних за своїми основними параметрами, а й протибічних один з одним систем, порівняно з усіма її колишніми стадіями розвитку.