Аудиторія і комунікатор

Встановлення надійного контакту, взаєморозуміння з аудиторією є одним з найважливіших завдань будь-якого комунікатора. Будуючи свої стосунки з аудиторією, комунікатор покликаний враховувати як стійки соціальні і соціально-психологічні характеристики різних груп аудиторії, так і ситуативні настрої, думки, запити людей на данний момент, що переходять, змінюються.

Деколи дивуєшся, людина, піднявшись на трибуну, викладає, здавалось б, розумні речі, а слухають її без особливого зацікавлення. Очевидно це тому, що далеко не кожний доповіда турбується про те, щоб привернути до себе аудиторію, заволодіти її увагою [35.C.37].

Забувається стара істина: до кожної аудиторії потрібно знайти підхід, визначити правильний спосіб спілкування.

Мистецтво спілкування з аудиторією, налагодження живого, творчого контакту між нею і комунікаторром – складний процес. Жива, творча, самостійна думка, точна і тверда позиція лектора, прагнення переконати аудиторію у її ісиності, в активній, аргументованій дискусії – ось вирішальні фактори успішного оволодіння цим мистецтвом.

Багато комнікаторів забувають про те, що публічне повідомлення звернене не тільки до розуму слухача, але і до його почуттів. Аудиторія, як вже зазначалось, може складатись з людей різних за характером, професією, схильностями, інтересами. Але всі вони згідні в одному – у бажаннісприймати інформацію.

Сбогоднішня аудиторія вимагає яскравого викладу наукових знань. Вона не сприймає “штампованих” фраз, “сірих” слів, “затасканих” зворотів, канцелярських висловів.

Ні знання предмет, ні високе ораторське мистецтво не в стані пробудити палкого інтересу аудиторії, якщо лектор налаштований байдуже до теми і до аудиторії, якщо він тільки вимовляє слова, не вкладаючи в них почуття. Не менш важливо при підготовці до виступу знати, хоча б у загальних рисах, хто твій слухач. Без цього комунікатору буде важко запалити інтерес аудиторії, спонукати її до роздумів над почутим.

Існують певні методичні вимоги до лектора (комунікатора). Передусім він повине доре продумати початок, зробити його інтригуючим. Від того, як буде почато виступ чи повідомлення значною мірою залужить його сприйняття. Викликати інтерес в аудиторії до питань, що висвітлюються, можна леше особистою зацікавленістю темою, щиристю у розмові з людьми, переконливістю у своїх твердженях [35.C.38].

Викладати свій матеріал потрібно широко використовуючи розмовну мову, говорити просто і зрозуміло. Тоність у підборі слів, читкість у побудові фраз повинні логічно переплетатись з образним і яскравим викладом думок. Комунікатору у твердженях, особливо економічного характеру, доводиться оперувати цифрами, зсилаючись на статистичні дані. Як їх роз’яснити, порівняти, перевести у відомі, такі, що легко сприймаюься, величини – проце треба думати заздалегідь.

Високі вимоги пред’являє аудиторія до культури мови комунікатора. Неприйнятною є погана дикція, монотонність, неграмотність, використання слів-паразитів [34.C.85].

Велике значення аудиторія придіяє зовнішньому вигляду комунікатора, його повединці на трибуні чи перед камерою. У будь-якій аудиторії перше знайомство оратора зі своїм слухачем чи перше враження починається зі зовнішності того, хто щойно зійшов на трибуну чи з’явився на талеекрані. Не тільки у перші хвилини публічної мови, але й впродовж усієї промови, зовнішність оратора – його вигляд, поза, міміка і навіть костюм – залишаються у центрі уваги аудиторії.

Звичайно, що сприйняття повідомлення крім вищеперерахованих факторів залежить і від глибини знань, ерудиції комунікатора. Безперечно важлива й тема повідомлення. Але зовсім не випадково, що значна частина аудиторії на перше місце у сприйнятті інформації поставила емоційнісь виступу.

На увагу слухачів впливає також форма подачі інформації. З більшою увагою і зацікавленістю слухають лектора, що викладає матеріал вільно без тексту, ніж того, хто читає з листа. Тоді аудиторія сприймає інформацію легше і краще запам’ятовує.

Очевидно, що без уваги активне сприйняття неможливе, і комунікатор, знаючи засоби викликання уваги, повинен так організувати потік інформації, щоб увага підтримувалась вродовж усього процесу комунікації. Не менш важливим є правильно визначити, яка саме увага потрібна у певний конкретний момент, мимовільна, довільна чи послідовна [34.C.99]. Мимовільна увага виконує роль первинної орієнтації – це може бути шрифтове виділення, заставка і таке інше. З усвідомленням цінності, важливості, необхідності інформації, з включенням волі виникає довільна увага. Але оскільки довільна увага – завжди самоспонукання, то вона неменуче призводить до втоми – до несприйнятливості. Тому пропонуючи аудиторії великий за обсягом інформації текст, комунікатор повинен прагнути до послідовної уваги (при спийманні коротких текстів така увага непотрібна).

Експерементально встановлено, що через певні проміжки часу (6-20 хв.) увага при сприйманні ніби відключається, точніше, переключається [36.C.43]. Інформація, що подається у ці періоди залишається у кращому випадку фоном. Тому для того щоб інформація залишалась у пам’яті аудиторії і таким чином вплинула на неї, при трансляції додоткових передач, публікації великих статей треба стежити, щоб головна ідея роззосереджувалась, повторювалась у різних варіантах, у різних частинах.