Аудиторія як об’єкт впливу

Говорячи про успішність або неуспішність впливу інформації, ми явно чи неявно маємо на увазі цілі впливу на аудиторію. Практично вони швидше можуть бути поставлені перед групою повідомлень, об’єднанною рубрикою, рамками обговорення, дискусії.

Результати впливу ЗМІ можуть проявлятись у трьох сферах: інформаційній, мотиваційній і поведінковій. Ці прояви можуть бути виявлені на рівні свідомості і поведінки окремої особи, її безпосереднього оточення (малих груп), більш широкої спільноти, суспільства в цілому [4.C.25]. Очевидно, що на будь-якому з цих рівнів реалізується вплив не тільки ЗМІ, але й інших систем спілкування і взаємодії людей. Вони можуть і сумуватись і взаємопослаблюватись. Перша складність для вивчення впливу на аудиторію заключається у факті складного переплетення різних впливів. Друга – у самій природі ефектів впливу інформації. Впринципі можуть бути відносно легко зафіксовані у повідинковій сфері, але для цього момент спостереження повинен співпасти з актом поведінки. Складніше вивчати ефекти у сфері інформованості і мотивації. Мало того, що вони є результатом різних впливів, розділити які часто неможливо ні для суб’єкта, за яким ми спостерегаємо, ні для спостерігача. Тут з особливою силою діють фактори, що знижують надійність інформації, яку отримуємо; неправдива реконструкція впливів, що відсутн, формування раніше відсутніх елементів знань, позиції опитуваних у момент спостереження.

Результати впливу масової інформації так чи інакше реалізуються у спілкуванні і співробітництві реципієнтів між собою. Будучи засобом зв’язку особистості з макросередовищем, ЗМІ є і засобом соціального контролю над мікросередовищем, вони забезпечують суспільний вплив на внутрішньо-групові процеси.

Аудиторія завжди уявлялась дослідникам і практикам як об’єкт впливу. Яким чином на неї впливати, як її вивчати, виявляти зв’язак між тим, що є у змісті ЗМІ й у сфері свідомості мас.

Існує прямопропорційна залежність між долею уваги ЗМІ до певної сторони людської діяльності і між рівнем інформованості аудиторії про неї. Більша частина інформації не дана людині у її безпосередньому життєвому досвіді. Людина відкрила для впливу цієї інформації, як для її кількості, так і – якщо дещо огрубити процес впливу інформації на людину – її якості.

Звичайно, найбільший вплив на аудиторію відбуваєься через ЗМІ. Адже природа масової інформації дає змогу практично необмежено надавати широкій аудиторії знання, викликати у неї певне ставлення до певних фактів і явищ, формувати певні оцінки і судження, впливати на прийняття рішень, спонукати до емоційних переживань чи раціональних оцінок певних явищ, або до певної поведінки у тій чи інший ситуації.

Традційно вважається, що процес масової комунікації відбувається за формулою комунікатор – реципіент (“К” – “Р”) [36.C.43]. З погляду інформатики (та й загальної психології) ефективність діяльності цієї структури залежить від потужності (майстерності) комунікатора, включаючи здатність каналу не спотворювати інформацію, і здатність реципієнта сприймати інформацію.

Потужність “К” у сучасних умовах можна вважати необмеженою, зате потужність “Р” такою не є [36.C.44]. Обмежувач останьої – людська психіка. Сучасна наука дає змогу точно вимірювати кількість інформації, яку здатний передати певний канал, наприклад, око як оптична система – до здорового нерва. Ця кількість, зауважимо, завжди виявляється меншою ніж кількість інформації фізично доступної, і завжди більшою, ніж та, яку може опрацювати людська психіка.

Саме ця обставина не дає можливості безмежно збільшувати кількість колонок у газеті і зменшувати шрифт до нонпаралелі, збільшувати час передач і темп мовлення по радіо і кількість об’єктів, що зображуються, у телепередачі. Адже середньостатистичний читач рідко витрачає на читання газети понад 40 хв. на день. Радіослухач не сприйме інформацію, якщо вона надходить швидше ніж 188 слів на хвилину [36.C.45]. Спеціаліст зі сприймання телеінформації В. Бойко встановив, що оптимальним темпом для передачі є 103 слова на хвилину [36.C.45]. Це на рівні сприйняття однією людиною, і за умови, що реципіент-індивід знає мову викладу, має досвід сприйняття образів, близьких до використаних у тексті. Але індивід є частиною системи групових стосунків, яка значною мірою визначає його реакцію на текст.

Ефективність впливу повідомленя починається, як відомо, із забезпечення його ефективного сприйняття. Ю. Шерковін подає структуру сприйняття як “певну послідовність якісно різних, але неподільних етапів – психічних дій” [32.C.58]. До них він відносить первинний синтез одержуваних відчуттів, їх аналіз і кінцевий синтез. При сприйманні реципіеном інформації, гра відчуттів формується у певний цілісний образ, який порівнюється з тим, що є у пам’яті індивіда. Звідси сприймання – це акт дзеркального відображення у свідомості реципіента. Воно залежить від особливостей людини, її тезаурусу та соціального досвіду. Навіть тоді, коли індивід “пасивно” сприймає текст, його свідомість працює, відбираючи інформаціюз потоку зовнішніх сигналів.

Можна токож виділити три основних параметри, які визначають досягнення сприйняття:

a. Параметр доступного змісту повідомлення для розуміння його реципіентом;

b. Параметр значимості змісту повідомлення для задоволення пореб, запитів, очукувань реципіента;

c. Параметр периконливості змісту повідомлення, тобто істиність, обгрунтованість, достовірність положень, які висловлююься у повідомленнях [11.C.75].

Ефект сприйняття обумовлений водночас впливом і доступності, і значимості, і переконливості узагальнень, що можна відобразити за допомогою такої схеми:

На цій схемі виділино всі лгічно можливі варіанти поєднання трьох вищеназваних параметрів. Якщо повідомлення доступне (варіант a) і навіть переконливе (варіант ac), але незначне для реципіента, то воно, очевидно, залишає цого байдужим до запропонованоо змісту, і в силу цьго не сприяє ефекту сприйнятя. Якщо, навпаки, повідомлення для реципінта значніше (варіант b), і навідь обгрунтоване (варіант cb), але зміст його недоступний, то у цьому випадку ефект сприйняття є недоступним.

Якщо ж інформація є доступною і значною для реципіента (варіант ab), то індивід може зацікавлено включитись у ход думок автора, однак оскільки він сумнівається у достовірності цієї інформації, то не буде, очевидно, і сприймати її внутрішньо. І лише у тому випадку, коли зміст повідомлення доступний і переконливий, воно може бути сприйняте реципіентом як внутрішня цінність (варіант abc), а одже буде здійснений і певний вплив на індивіда, який є складовою певної аудиторії.

Для забезпечення ефективного впливу на аудиторію у першу чергу необхідно:

· Чітко і правельно визначити кінцеву мету виступу чи повідомлення;

· Врахувати стан і напрямок розвитку суспільної думки;

· Визначити власну мету повідомлення;

· Обрати спосіб чи комбінацію способів впливу: переконання, навіювання, наслідування і визначити засіб вплив (тему, напрямок, структуру виступу і т. п.) [14.C.8].

Висновки

На основі досліджень, що проведені у даній роботі, можемо зробити певні висновки.

Будь-яка аудиторія повинна розглядатись не як стихійна сукупність людей, що виникла випадково, а як певна соціальна група, який притаманні стійки соціально-демографічні, соціально-психологічні та прфесійні ознки. Аудиторія масової комунікації існує як реальність, що створюється у процесі тривалої чи випадкової взаємодії з певними каналами інформації. Її складають як окремі індивіди, так і найрізноманітніші групи.

У дослідженнях аудиторії масової комунікації можна виділити декілька напрямків: від суто кількісних підрахунків розмірів аудиторії різних каналів і окремих передач, до складного вивчення соціально-демографічного складу аудиторії, її соціально-психологічних характеристик, їх зв’язки з реальною поведінкрю аудиторії; стилем життя, міжособістісним спілкуваням.

Для кращого вивчення аудиторії, з’ясування її інтересів, запитів, мотивів соціологи використовують ряд методів. При цьому методика може розглядатися на декількох рівнях: перший – загальна методика соціального дослідженя; другий – методика здійснення конкретного типу дослідження (теоритичного, емпіричного, прикладного та ін.); третій – детальна описана послідовність реалізації того чи іншого прийому, заобу, способу дослідження. У соціологічних дослідженях зазвичай використовуються універсальні методи, зокрема такі як бесіда, анкетування, опитування, експеримент та ін.

Аудиторія як соціальна група, що тимчасово об’єднана спільними інтересами, тісно пов’язана зі ЗМІ. У конкретних соціологічних дослідженнях вивчаються як самі прояви відносин аудиторії зі ЗМІ, так і їх фактори. Одні з факторів діють на всіх рівнях, інші – на окремих. Показники кожного з рівнів відносин дозволяють лише з деякою долею ймовірності судити про показник на інших “більш конкретних” рівнях. В основі вибору, який людина робить на всіх рівнях взаємовідносин зі ЗМІ (вибір засобів, повідомлень і т. д.) лежать її соціальні потреби і інтереси. Як засвідчив аналіз даних, майже все доросле населення будь-якої країни входить у склад аудиторії ЗМІ і при цьому прагне користуватися віздразу декількома джерелами. Таким чином аудиторія отримує різну інформацію – базу потенційної і актуалізованної суспільної думки.

Таким чином, можназробити висновок, що термін “аудиторія” не є постійною категорією, але перебуває у постійній трансформації. Серед чинників які найбільш впливають на нього є, на наш поглад ЗМІ, а серед засобів впливу є такі як переконання, навіювання та інтерпритація.

1. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения.-М.: Изд-во МГУ, 1991.-125с.

2. Брудный А.А. К теории коммуникативного воздействия: теоретические методологические проблемы социальной психологии. – М.: Изд-во МГУ, 1977.-98с.

3. Грушин Б.А. Эффективность массовой информации и пропаганды: понятие и проблемы измерения. – М.: Политиздат, 1987.-127с.

4. Доценко Е. Психология манипуляции. – К.: Изд-во Вища школа, 1989.-229с.

5. Жаворонков А.В. Аудитория СМИ и пропаганды: социологический анализ. – М.: Политиздат, 1986.-245с.

6. Ефимова Е.Д. Участие различных групп населения в производстве массовой информации. Автореф. дис. … канд.философ.наук – Минск, 1987.-21с.

7. Колюткин Ю.Н. Параметры сообщения, которые определяют его эффективность // Особенности восприятия информации взрослыми людьми: Сб.науч.трудов, - Л., 1985 – Т.2.-76с.

8. Лубкович И.М. Воздействие печати на сельскую аудиторию и пути повышения его эффективности. Автореф.дис. … канд.филолог.наук. – К., 1982.-19с.

9. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1998.-568с.

10. Методика конкретных социологических исследований в журналистике. – М.: Мысль, 1988.-192с.

11. Почепцов Г. Теория и практика коммуникации. – М., 1998.

12. Практическая психология. – М.: АСТ ПРЕСС, 1997.-240с.

13. Скуленко М.И. Убеждающие воздействие публицистики. – К.: Вища школа, 1986.-86с.

14. Социология журналистики: теория, методология, практика. – М.: Изд-во МГУ, 1981.-232с.

15. Тхагушев И.Н. Отношение аудитории к журналистике по средству выражения общественного мнения. – М.. 1979.-69с.

16. Фомичева И.Д. Методика конкретных социологических исследований и печать.– М.: Изд-во МГУ, 1980.-104с.

17. Шерковин Ю.Д. Воспитательные функции средств массовой коммуникации. – М., 1990.-102с.

18. Шиллер Х. Манипуляторы сознанием. – М., 1988.-112с.

19. Дмитровський З. Коментр в інформаційній телепрограмі: особливості, методика підготовки // Українська журналістика: історія і сучасність. Вісник Львівського університету. – Львів, 1988.-Вип. 22. – С.29-33.

20. Лубкович І.М. Основні принципи психології масової комунікації // Українська журналістика: історія і сучасність. Вісник Львівського університету. – Львів, 1988.-Вип. 20. – С.20-23.   

21. Лубкович И.М., Здоровега В.И. Знать, чтобы воздействовать // Журналист, 1989.-№12.-С.9-12.

22. Манеров В.Х. Психологические аспекты в изучении аудитории // Вопросы психологии.-1991.-№2.-С.5-9.