Загальна характеристика цінних паперів

Згідно із Законом України “Про цінні папери і фондову біржу" цінні папери представляють собою грошові документи, що засвідчують пра­во на володіння позикою або відносини з нею, визначають взаємовідно­сини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді девидендів чи процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. В останні два десятиліття посилились тен­денції до більш широкого використання "безпаперових" цінних паперів замість "паперових". Це вимагає деяких обгрунтувань, що стосуються розуміння терміну "цінні папери".

Раніше, коли цінні папери знаходилися в обігу лише в паперовій формі, поняття "грошовий документ" сприймалося як "паперовий доку­мент". Однак розвиток комп'ютерних засобів збору, обробки і збере­ження інформації створив умови для поступової заміни на ринках пев­ної частини чи усіх "паперових" цінних паперів "безпаперовими". Ос­танні досить часто визначаються як "запис, що зберігається в комп'ю­терних файлах", в зв'язку з чим на ринку цінних паперів широко вико­ристовується також термін "електронні цінні папери".

Отже, науково-технічний прогрес і практична потреба ринкової взаємодії у зазначеній сфері поставили досить актуально запитання:

"Який зміст має поняття "документ" в умовах зміни його форми з папе­рової на безпаперову? Коли мова йде про цінні папери як грошові до­кументи, то беруть до уваги, головним чином, три такі важливі аспек­ти. Перший - це "документальний" характер цінних паперів; Другий матеріальна форма документа; Третій - наявність певного набору взає­мних прав та зобов'язань, що випливають із власності на конкретний документ / цінний папір/.

Документальний характер цінного паперу означає, насамперед, що його випуск та обіг обумовлює виникнення певних відносин між емітен­том і власником цього цінного паперу. Тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має те саме значення, що й "офіційний" його характер. Іншими словами, емітент, здійснюючи випуск цінних паперів, діє офіційно, робить заяву про умови випуску офіційно, офіційно є го­товим узяти на себе певні зобов'язання та надати інвесторам певні пра­ва. В зв'язку з цим перший аспект має важливе значення для ринку цінних паперів.

Матеріальна форма цінних паперів за своєю суттю означає форму матеріального носія, на якому виготовлений документ. Вище вже згаду­валось, що такий носій може бути паперовим чи мати форму комп'ю­терного запису. В умовах, коли учасники ринку цінних паперів взаємо­діють між собою в інформаційному просторі зважено, довіряють один одному і дотримуються етичних норм, даний аспект не має для них ве­ликого значення. При порушенні будь-якої з умов, наприклад, умови до­вір'я, учасники віддають перевагу фіксації своїх прав та зобов'язань на паперових носіях. Тобто перевага надається паперовій формі цінних паперів. Отже, питання матеріальної форми документів є не тільки пи­танням рівня технічної озброєності, а й рівня розвитку культури рин­кових відносин з приводу цінних паперів. Остання умова включає в себе швидкість і повноту інформованості учасників ринку про ціни, угоди і пропозиції щодо цінних паперів, чесність, високу ступінь взаємної до­віри, встановлення пріоритету інтересів клієнта перед інтересами про­фесійних учасників ринку цінних паперів тощо.

В залежності від виду цінних паперів між емітентами та інвесторами можуть виникати різноманітні взаємні права і зобов'язання. Наприклад, набір прав і зобов'язань у випадку випуску і обігу акцій - один, боргових цінних паперів -інший, приватизаційних паперів, як вони визначені в за­конодавстві України - третій. Кількісні і якісні відмінності в переліку взаємних прав та зобов'язань можуть також мати місце в рамках одного й того ж самого виду цінних паперів. Отже, поняття "документ" стосовно до цінних паперів, можна було б визначити так: Цінний папір як грошо­вий документ являє собою закріплену на матеріальному носії офіційну інформацію емітента, придбання якої призводить до виникнення взаєм­них прав та зобов'язань між емітентом та власником даного документа. Матеріальним носієм може бути папір / паперові чи сертифікати! цінні папери/ або комп'ютерний запис /електронні цінні папери/. Вказане виз­начення є одним з можливих варіантів визначень. У нашому випадку слід пам'ятати, що будь-який документ - паперовий чи безпаперовий - пред­ставляє собою офіційну інформацію, що емітент документа, а значить і інформації, повинен діяти на законних підставах та в межах своєї право­вої компетентності. З іншого боку, чисто психологічно учасникам ринку цінних паперів буває нелегко звикнути до думки, що документом може бути не тільки інформація, викладена на папері, але й виражена на інших носіях /у вигляді комп'ютерного запису/.

Характеризуючи далі поняття "цінні папери", необхідно зазначити, що не кожний грошовий документ може мати статус цінного паперу. Головним критерієм, у відповідності до якого деякі грошові документи ввижаються цінними паперами, а інші ні, с законодавче закріплення пере­ліку цінних паперів Тут потрібно звернути увагу на ряд важливих мо­ментів.

По-перше, в більшості країн існує нормативно-правовий перелік цінних паперів, тобто перлік грошових документів, які мають статус цінного паперу.

По-друге, вказаний перелік, як правило, закріплюється законодавче, тобто в актах, які мають юридичну силу.

    Ринок цінних паперів завжди регулюється нормативно-правовими актами, що знаходяться в певній ієрархічній залежності. Це означає, що деякі нормативні акти мають більшу юридичну силу, інші - меншу. В ієрархії закон займає більш високе становище в порівнянні з підзаконними актами. Закони приймаються органами законодавчої влади. Відносно України - Верховною Радою України, США - Конгресом, Ве­ликобританії, Франції, Японії - парламентом і т. д. Підзаконні акти в більшості випадків приймаються органами державної виконавчої вла­ди, в Україні, наприклад, Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів і т.д., в США і Франції - Комісією з цінних паперів, в Японії - Міністер­ством фінансів. Підзаконні акти створюються для виконання законів, як ) своєрідні механізми їх реалізації, тому вони не повинні суперечить законам чи перекручувати їхній зміст. Підзаконні акти мають меншу в по­рівнянні з законом юридичну силу. Це означає, що у випадку неспівпа­дання між нормами закону і нормами підзаконного акту керуватися слід положеннями закону. Термін "законодавство" в переважній більшості випадків означає сукупність законів й підзаконних актів, що регулюють ринок цінних паперів.

По-третє, перелік цінних паперів, що міститься в законах різних країн, може бути вичерпним чи відкритим. Це означає, що в першому випадку цінними паперами визнаються лише ті грошові документи, які прямо вказані в переліку, а інші не можуть вважатися такими. Коли ж перелік є відкритим, то до категорії цінних паперів відносяться усі гро­шові документи, перераховані в законі, а також інші, не зазначені в пе­реліку, якщо вони задовольняють встановлені законом вимоги. Наприк­лад, японський закон "Про цінні папери і фондову біржу"/1948/, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу /1991/ містять вичерпний перелік цінних паперів, а в США в "Законі про цінні папери"/1933/ цей перелік є відкритим.

По-четверте, переліки цінних паперів можуть бути широкими і вузь­кими. Тобто в них можуть включатися більша чи менша кількість гро­шових документів.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" містить незначний перелік видів цінних паперів - усього сім: акції; облігації внутрішніх дер­жавних місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Японський закон "Про цінні папери і фондову біржу" містить більш широкий перелік – дев’ять видів цінних паперів: акції; урядові облігації;

місцеві облігації; спеціальні облігації юридичних осіб; забезпечені і незабезпечені облігації юридичних осіб; інвестиційні сертифікати, що випускаються юридичними особами, створеними згідно із спеціальни­ми законами; бенефіціарні сертифікати трастів; цінні папери, що випу­щені іноземними державами чи іноземними юридичними особами, які мають такий же самий статус, що й вище перераховані цінні папери;

сертифікати, які випущені за розпорядженням уряду.

Закон СІЛА про цінні папери /1933/ містить ще більший перелік цінних паперів. У відповідності до статті 2 цього закону "цінний папір" означає "будь-яку коротко термінову облігацію, пай, казначейську ча­стку, державну облігацію, забезпечену облігацію, боргове свідоцтво, сертифікат участі в будь-якій доходно-розподільчій угоді, сертифікат трасту із забезпеченими активами, засновницький сертифікат, сертиф­ікат про підписку на цінні папери, акції в обігу, частку в неподільному паї газо- чи нафтопідприсмства, подвійний опціон чи привілей, пов'яза­ний з будь-яким цінним папером, депозитним сертифікатом чи з групою цінних паперів, чи з цінними паперами, що грунтуються на індексних показниках чи вартісних індексах, чи будь-який опціон продавця, покупця, або привілей, отриманий на національній фондовій біржі і по­в'язаний з іноземною валютою, чи будь-яку приналежність або участь, тимчасовий чи проміжний сертифікат, розписку, гарантію, право на підписку, чи право на придбання усього вищеперерахованого".

По-п'яте, грошові документи, які не включаються в законодавчий перелік цінних паперів і не відповідають встановленим вимогам закону, не мають правового статусу цінного паперу. Наприклад, чеки, квитанції, платіжні доручення, довіреності та ін.

По-шосте, кожний національний ринок цінних паперів поряд з вели­кою кількістю спільних, з іншими національними ринками, рис мас і свої особливості. Ці особливості можуть бути реальними, що поясню­ються історичним розвитком даної країни, а можуть мати і лінгвістич­не походження. Наприклад, якщо порівняти переліки цінних паперів, що містяться у вищеприведених японському та американському законах, то стає очевидним, що при визначенні видів цінних паперів японський підхід є більш "жорстким", а американський - відносно "вільний". В Японії право більше стежить за тим, щоб тільки певні грошові докумен­ти були цінними паперами. В той же час право США готове визнати в якості цінних паперів значно більшу кількість грошових документів. Для законодавства Японії - виходячи з національно-історичних особ­ливостей - не властиво вживати вирази типу "будь-який інструмент, що розуміється як цінний напір". І навпаки, термін "сертифікат участі в дохідно-розподільчій угоді" чи інші представляють собою особливості еволюції американського ринку.

Лінгвістичні відмінності проявляються двояко. Подекуди цінні папе­ри, що мають аналогічний статус, називаються різними термінами. Нап­риклад, у Європі короткотермінові зобов'язання держави іноді назива­ють "драфтом", у США - "біллем". З іншого боку, один і той самий термін може мати різні значення. Так, письмове боргове свідоцтво "debenture" в США означає цінний папір, забезпечений репутацією, а не активами емітента. У Великобританії - навпаки, цінний папір, забезпе­чений активами емітента. Термін "дохідні облігації" у Великобританії використовується для визначення облігацій з фіксованим процентом, що випускаються страховими компаніями; в США він означає обліга­ції, за якими емітент гарантує виплату лише номінальної вартості, а процент може бути виплачений лише за умови, що емітент отримає при­буток та рада директорів прийме позитивне рішення про виплату про­центів. Таким чином, відповідь на питання про те, чи є будь-який гро­шовий документ цінним папером, необхідно шукати, керуючись відпо­відним законодавством, при цьому не варто покладатися на терміноло­гічну аналогію.