Правові режими, що надають іноземцям для реалізації їхніх прав та обов’язків

Іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваючи у гетерогенній для них держави, мають певний обсяг прав та обов’язків. Цей обсяг залежить від режиму їх здійснення, який встановлюється національним законодавством або міжнародними договорами. Відомо декілька видів правових режимів реалізації прав та обов’язків.

Найпоширенішим є національний правовий режим. Він означає, що іноземці користуються майже тим обсягом прав і мають майже ті ж обов’язки, що і громадяни свої держави. Зазначений принцип закріплений, зокрема, у Конвенції про правовий статус біженців та Конвенції про правовий статус осіб без громадянства. Але повного зрівняння прав та обов’язків іноземців з власними громадянами не допускається. Тобто термін ”національний режим” є певною мірою умовним.

Іноземець, який перебуває на території певної держави, підпорядковується її законодавству та юрисдикції. Він не може вимагати надання йому окремих прав, які хоч і передбачені нормативно-правовими актами держави його громадянства, доміцилію тощо, проте не санкціоновані у державі перебування. Наприклад, сфері шлюбно-сімейних відносин іноземець, перебуваючи у державі, де визнаються тільки моногамні шлюби, не може вимагати застосування норм про укладення полігамного шлюбу тільки на тій підставі, що його ”власне” законодавство передбачає можливість такого шлюбу. Іноземець не може намагати надання йому у власність землі тільки тому, що за його ”власним” законодавством він може стати власником землі у своїй державі.

Обсяг прав та обов’язків іноземців не є усталений. Він може біти змінений внаслідок набуття особами іншого правового статусу, наприклад, внаслідок набуття, зміни чи позбавлення громадянства, зміни тимчасового перебування у державі на постійне місце проживання у ній. Кількість прав і обов’язків може збільшитися внаслідок застосування взаємності шляхом укладення міжнародних угод чи зменшитися через застосування реторсії.

Іноземцям у державі перебування для здійснення їхніх прав і обов’язків може бути наданий режим найбільшого сприяння. Тобто, ці особи мають права, якими користуються чи будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави. Вважається, що юридична природа цього виду режиму є винятково договірною. Найчастіше вказаний вид режиму надається у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Режим найбільшого сприяння може запроваджуватися на певний строк. Позбавити режиму найбільшого сприяння, запровадженого для здійснення правосуб’єктності, можуть органи, визначені у законодавстві держав та міжнародних угодах.

На здійснення прав та обов’язків іноземцями може поширюватися спеціальний режим. Його зміст не визначений остаточно у правовій літературі, однак іноді він визначається у національному законодавстві та міжнародних угодах, наприклад, щодо здійснення правосуб’єктності у вільних економічних зонах, стосовно інвестицій. Спеціальний режим запроваджується також на певний строк.

Сьогодні в науковій літературі, законодавстві держав та міжнародних договорів все частіше вказується на застосування недискримінаційного режиму щодо здійснення прав та обов’язків осіб. Цей вид режиму не потребує обов’язкового договірного оформлення. Він означає, що суботам іноземного права притаманні загальні правила поведінки. недискримінаційний режим може встановлюватися, наприклад, щодо надання суб’єктам підприємництва ліцензій на право здійснення певного виду діяльності.

Конституція України проголошує принцип національного режиму щодо сприяння прав, свобод і обов’язків іноземцями. У ст. 26 вказано, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі ж самі обов’язки, як і громадяни України — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.