Поняття системи цивільного права

До критеріїв поділу права на галузі належать предмет і метод правового регулювання. Предметом цивільного права є: 1) майнові відносини; 2) особисті немайнові відносини.

Майнові відносини – це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу майна та майнових прав. Термін особисті права вживається для визначення права на життя, здоров‘я, честь та гідність, ім‘я, ділову репутацію, авторські права.[9, c. 33-35]

Методом цивільного права є метод рівності сторін. Це означає горизонтальні відносини і рівність суб‘єктів.

Цивільне право – це сукупність правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносини за участю громадян, юридичних осіб і держави з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.

Система цивільного права – це структура, елементами якої є цивільно-правові норми і інститути, розміщені в певній послідовності. До загальних частин цивільного права відносяться поняття цивільного права як галузі законодавства, як науки, як галузі права, норми про суб‘єкти і об‘єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Особлива частина цивільного права складається з наступних інститутів – права власності та інші речові права, зобов‘язальне право, авторське право, право на відкриття і на винаходи, спадкове право, положення про правоздатність іноземних громадян і юридичних осіб на території України, застосування цивільних законів іноземних держав та міжнародних договорів.

Цивільне законодавство складається з Конституцій України, ЦК України, ГК України, Законів України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу» та ряду інших законів і підзаконних актів.

Цивільні правовідносини виникають також із дій, хоча і не врегульованих законом, але таких, що не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства. Якщо конкретні суспільні відносини не врегульовані законом, до то цих відносин застосовуються норми, які врегульовують подібні суспільні відносини. Наприклад, певний час лізингові відносини регулювалися законом про оренду. Таке правове регулювання називається аналогією закону. Коли відсутні також норми, що регулюють подібні суспільні відносини, використовуються для регулювання загальні засади і принципи цивільного права. Таке регулювання називається аналогією права. Наприклад: врегулювання відносин, пов‘язаних з застосуванням комп‘ютерних систем, авторських прав, захист інформації, фінансові аспекти, якість продукції. Тут використовуються аналогія права, застосовуються норми, які мають теоретично подібні відношення. [13, c. 43-45]

Судова практика не є джерелом цивільного права. Верховний Суд України узагальнює та аналізує судову практику і на цій основі приймає постанови. Такі постанови є обов‘язковими для використання лише для відповідних судів, це такі методичні рекомендації до вирішення аналогічних питань.

Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов‘язків, які виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу. Елементами цивільних правовідносин є: 1) суб‘єкти відносин; 2) об‘єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається зі конкретних прав і обов‘язків.

Цивільне право як наука - це система знань про цивільне право як галузі права: про цивільно-правові норми, про цивільно-правові відносини, про історію розвитку цивільного права, про склад і систему норм цивільного права, їх зміст і ролі. З врахуванням змін, що відбулися у громадському житті і законодавстві, система цивільного права може бути представлена у такий спосіб.

Перша частина охоплює основи цивільного права:

n введення в цивільне право;

n цивільні правовідносини; 

n здійснення і захист цивільних прав; 

n право власності й інші речові права;

n особисті немайнові права;

n загальні положення про зобов'язання.

Друга частина розглядає окремі види зобов'язань і договорів:

n зобов'язання по передачу майна у власність або інше речове право;

n зобов'язання по передачі майна в користування;

n зобов'язання по виконанню робіт;

n зобов'язання по реалізації результатів творчої діяльності;

n зобов'язання по наданню послуг;

n спільна діяльність;

n зобов'язання з односторонніх угод;

n позадоговірні зобов'язання.

Цивільне право як галузь права - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють майнові, особисті немайнові, пов'язані з майном і особисті немайнові, не пов'язані з майном відношення.

Предмет цивільного права як галузі права - це регульовані галуззю цивільного права майнові відносини (договір купівлі-продажу, міни, поставки, підряду), учасниками яких виступають власники відособленого майна, а також пов'язані з майном особисті немайнові відносини (авторське право, право на відкриття), і, у випадках, передбачених законом, особисті немайнові відносини, не пов'язані з майном (відносини по захисті честі і гідності).

Метод цивільно-правового регулювання - це засіб впливу цивільно-правових норм на регульовані цими нормами суспільні відносини. Особливості даного методу:

1. Рівність сторін (випливає з відособленості майна учасників цивільно-правових відносин);

2. Принцип «Дозволене усе, що прямо не заборонено законом»;

3. Множинність суб'єктів і об'єктів;

4. Захист порушеного права здійснюється шляхом подачі позову (цивільно-правовий захист носить майновий, відтворювальний або компенсаційний характер).

Цивільні правовідносини являють собою юридичний зв'язок між учасниками врегульованого правом майнового або немайнового відношення, що виражається в наявності в них взаємних суб'єктивних прав і обов'язків (або тільки права і відповідного йому обов'язку). Термін «врегульовані правом» означає не тільки конкретну регламентацію визначених відносин спеціальними правовими нормами, але і поширення на них загальних норм цивільного права, що регулюють дані відносини. У результаті «врегулювання правом» суспільних відносин учасники цих суспільних зношений несуть цивільні права й обов'язки.

Специфічною рисою цивільних правовідносин є юридична рівність учасників цивільних правовідносин, тобто жодна зі сторін цивільних правовідносин не наділена владними повноваженнями, вони не підпорядковані одне одному.

У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст й об'єкт.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, держава Україна, інші держави, адміністративно-територіальні одиниці, юридичні особи, міжнародні організації. Суб'єкт цивільного права має цивільну правоздатність.

Під змістом цивільних правовідносин слід розуміти його суб'єктивні права й обов'язки. У кожних цивільних правовідносинах розрізняють дві сторони - правомочну і зобов'язану. Правомочній стороні належить право, що називається суб'єктивним правом. Цьому суб'єктивному праву відповідає обов'язок іншої сторони. Під суб'єктивним цивільним правом слід розуміти надану законом учаснику цивільних правовідносин можливість визначеного власного поводження, а також можливість потребувати відповідної поведінки від іншої особи або осіб із використанням у необхідних випадках мір державного примусу. Під обов'язком розуміється міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта. Суб'єктивне право й обов'язок виникають одночасно.

Об'єкти цивільних правовідносин - речі, гроші, цінні папери, інше майно; дії, результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага. Цивільні правовідносини бувають:

1. У залежності від предмета цивільно-правового регулювання:

- майнові;

- особисті немайнові, пов'язані з майном; 

- особисті немайнові, не пов'язані з майном.

2. У залежності від суб'єктивного складу:

- абсолютні - право правомочної особи відповідає обов'язкам невизначеного кола осіб (наприклад, право власності, авторства);

- відносні - право правомочної особи відповідає обов'язкам визначеного кола осіб (будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникло з договорів, із заподіяння шкоди, наприклад, договір купівлі-продажу).       

3. У залежності від засобу задоволення інтересу носія права:

- речові - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право самостійно без допомоги третіх осіб (речові правовідносини є абсолютними);

- зобов'язальні - правомочна особа реалізує своє суб'єктивне право за допомогою третіх осіб (зобов'язальні правовідносини є відносними).

Підставою виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти. Юридичними фактами називаються обставини, із якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Нерідко закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин не з одною обставиною, а із сукупністю юридичних фактів, що називається юридичним складом.[7, c. 30-33]

Всі юридичні факти діляться на дії і події. Під дією розуміються обставини, що настають з волі осіб, що їх вчинюють. Події - це обставини, що настають незалежно від волі учасників правовідносин. Юридичні дії можуть бути правомірними або неправомірними.

 Серед правомірних юридичних дій особливе значення для виникнення цивільних правовідносин мають угоди і юридичні вчинки. Угоди - це вольові дії суб'єктів цивільного права, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільно-правових відносин. Юридичні вчинки - це правомірні дії суб'єктів цивільного права, що самі по собі не спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, проте породжують їх в силу прямої вказівки в законі (наприклад, знахідка, скарб). 

Здійснення цивільних прав - це реалізація суб'єктивного цивільного права для задоволення інтересу, що охороняється законом. Здійснення суб'єктивних цивільних прав нерозривно пов'язано з виконанням обов'язків. Способи здійснення цивільних прав різноманітні і залежать, насамперед, від їхнього призначення.

Особа, що володіє суб'єктивними правами, у процесі їх реалізації повинна підкоритися вимогам закону, що встановлює визначені межі, у яких право тільки і може здійснюватися. Цивільне право повинно здійснюватися відповідно до його призначення і моральних принципів суспільства. Здійснення прав не повинно виходити насамперед за межі їх призначення. Під призначенням права розуміється ціль, заради досягнення якої суб'єктивне право дається учасникам цивільних правовідносин. Призначення суб'єктивних цивільних прав визначається цивільним законодавством.

Кожне цивільне право має свою ціль, що закріплена в законі і носить об'єктивний характер, якщо право здійснюється відповідно до цілі, то суб'єктивне право застосовується правильно. Під неналежним здійсненням права розуміється використання права не у відповідності з його призначенням або з моральними принципами. Такі права не підлягають цивільно-правовому захисту. Існують такі наслідки неналежного здійснення права:

1. Позбавлення самого суб'єктивного права;

2. Примусовий викуп права;

3. Самого майна не позбавляють, але позбавляють незаконно отриманого прибутку;

4. Повернення сторін у початкове положення (двохстороння реституція).

Захист права - сукупність мір правоохоронного характеру, спрямованих на застосування у відношенні правопорушника примусового впливу з метою визнання або відновлення порушеного права, або того що оспорюється. Право на захист - можливість застосування правомочною особою заходів правоохоронного характеру. Способи захисту відповідають характеру суб'єктивного права.

Порядок захисту може бути загальним (розгляд цивільних справ судами) і спеціальним (у випадках прямо зазначених у законі розгляд цивільних справ адміністративними органами і громадськими організаціями).

Засоби захисту - це те, яким чином здійснюється захист. Способи захисту можуть бути загальними (визнання права, відновлення положення, що існувало до порушення права, припинення дії права, що порушено, присудження до виконання зобов'язання в натурі, припинення або зміна правовідносин, відшкодування матеріального збитку, відшкодування збитків) і спеціальними (застосовуються у випадках, передбачених у законі або договорі (наприклад, стягнення неустойки, штрафу пені).

Цивільне законодавство України визначає цивільну правоздатність у такий спосіб - суспільно юридична властивість, закріплена законами держави, які передбачають можливість мати цивільні права і нести обов'язки. Ознаками цивільної правоздатності є:

1. Формальна рівність правоздатності для усіх;

2. Сполучення прав і обов'язків;

3. Гарантування правоздатності.

Громадяни можуть відповідно до закону мати: майно на праві приватної власності (у тому числі і землю), право користування житловими помешканнями й іншим майном, обирати рід занять і місце проживання, успадковувати і заповідати майно, займатися підприємницькою діяльністю, разом з іншими громадянами або юридичними особами, створювати господарські товариства, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також мати інші майнові і особисті немайнові права.[17, c. 51-53]

Ніхто не може бути обмежений у правоспроможності інакше, як у випадках і порядку передбачених законом Угоди, спрямовані на обмеження правоспроможності є недійсними. Проте закон вказує на те, що може застосовуватися обмеження правоздатності, при застосуванні до особи кримінального покарання.

Цивільна правоздатність має свій зміст - сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до чинного цивільного законодавства. Зміст цивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціального розвитку. Відповідно до чинного законодавства до змісту цивільної правоздатності можна віднести можливість мати майно на праві власності, успадковувати майно, займатися підприємництвом і будь-якою іншою не забороненою законом діяльністю, створювати самостійно або разом з іншими громадянами й організаціями юридичні особи, укладати будь-які, не заборонені законодавством угоди, брати участь у зобов'язаннях, обирати місце проживання і рід занять, набувати права на житло, мати права автора винаходу, твору науки, літератури, мистецтва або іншого результату інтелектуальної діяльності, мати майнові і немайнові права. У зміст цивільної правоздатності можуть входити також права й обов'язки, не передбачені законом, але не суперечні йому.

Держава є специфічним суб'єктом цивільного права. У зв'язку з тим, що держава має власність, у неї є визначене суб'єктивне цивільне право, що може виникнути на підставі цивільної правоздатності, а цивільною правоздатністю може володіти суб'єкт цивільного права. Особливість держави полягає в тому, що вона, будучи носієм політичної влади і суверенітету, визначає правосуб'єктність громадян і юридичних осіб. Держава одержує для себе цивільні права і створює цивільні обов'язки через свої органи. Але держава не виступає в якості єдиного суб'єкта цивільних правовідносин. Навпроти, вона характеризується множинністю суб'єктів.

Відповідно до законодавства України під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямовано суб'єктивне право, тобто усе те, із приводу чого виникає визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно поділяються на три основні групи:

1) речі (матеріальні явища, предмети природи, як у їх природному стані, так і пристосовані людиною до її потреб, усякого роду предмети вжитку, гроші і цінні папери);

2) діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності);

3) особисті майнові блага.

З прийняттям Закону України «Про власність» режим права власності поширився не тільки на речі, але і на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу, правове регулювання яких здійснюється главою 6 Закону, «Право інтелектуальної власності». А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних прав вважається можливим умовно об'єднати в одну групу «речей» із підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і речі нематеріальні.

Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільних правовідносин. Наука і законодавство розмежовують ці речі по ряду ознак, пов’язуючи з приналежністю речі до тієї або іншій групи.

У цивільному праві існує поняття «майно» як об'єкт цивільних прав. Воно вживається як для позначення конкретних речей, так і при визначенні сукупності майнових прав і обов'язків суб'єкта, зокрема, при спадкуванні майна громадян, коли до складу спадкового майна включаються і борги спадкодавця, або ж коли мова йде про майно, що знаходиться на балансі підприємства, до складу якого входять не тільки будинки, спорудження, устаткування, але і вимоги до боржників і обов'язки по виплаті сум, що належать кредиторам. Таким чином, до складу майна входять приналежні особі речі і права вимоги, що складають актив майна, а також борги (обов'язки), що складають пасив майна. До складу майна можуть включатися тільки об'єкти цивільних прав матеріального характеру.

Розрізняють майно в такому змісті:

- речі

- речі + права

- речі + права + обов'язки