Розвиток та ризики міжнародної співпраці України в сфері альтернативної енергетики

Україна є однією з найбільш енергоємних країн світу, рівень її енергоефективності становить всього лише одну третину від аналогічного рівня середньоєвропейської країни. Але в той же час, вона володіє величезним потенціалом підвищення ефективності практично у всіх галузях її економіки.

Зростання цін на традиційні енергоносії спонукає Україну шукати альтернативні підходи до вирішення енергетичних проблем. В даний час в Україні активізовано роботу в цьому напрямку. Розробляється і поліпшується законодавче забезпечення, поліпшується інвестиційний клімат для альтернативних енергетичних проектів.

В Законі України «Про альтернативні джерела енергії» альтернативні джерела енергії визначаються як «відновлювальні джерела, до яких відносять енергію сонячного випромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, та вторинні енергетичні ресурси, що існують постійно або виникають періодично у довкіллі»[2].

В Україні термін «відновлювальна енергетика» використовують як синонім альтернативної або «зеленої» енергії. В країнах ЄС з 2001 року діє чітка класифікація відновлювальних джерел енергії

Відновлювальні джерела енергії:

енергія вітру;

гідроенергія;

геотермальна енергія;

енергія біомаси;

біопаливо;

сонячна енергія;

енергія приливів;

За даними таблиці 2 (дані на червень 2014 року) можна казати, що в Україні невиправдано висока частка природного газу в енергетичному балансі - майже в 2 рази вища, ніж у світі і ЄС. При цьому частка відновлювальної енергетики у 4 рази нижча відповідних показників у світі.

Таблиця 2.7.