Структура темпераменту в теорії В. Русалова

Згідно з Русаловим, темперамент - це психосоціобіологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає багатство змістових характеристик людини. Темперамент не тотожний особистості загалом, яку формує сукупність усіх форм соціальних зв'язків і відносин людини, та індивідуальності. Він формується під впливом загальної конституції під час певних дій, у яких людина бере участь з дитинства. Темперамент психобіологічно детермінований, оскільки задається властивостями нервової системи і виражається в психологічному образі людини.

Згідно з теорією В. Русалова, темперамент відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, значення, мотиву. Важливою особистістю темпераменту є також те, що він характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і себе, є універсальним і виявляється в усіх сферах життєдіяльності. Вже в дитинстві він може проявлятися і залишатися стійкий протягом тривалого періоду життя людини. Темперамент високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної та ін.) і передається спадково.

Русалов трактував темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи організму. За твердженням Русалова, взаємодії з предметним світом (суб'єкт-об'єктна) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктна) мають різне значення і зміст, у зв'язку з чим ці аспекти людської активності можуть мати і різні формально-динамічні характеристики.

Він виокремив чотири блоки активності людини, яким відповідали вісім блоків структури темпераменту. Перший блок активності (аферентний синтез) описував ступінь напруженості взаємодії організму із середовищем; другий (програмування) - ступінь складності переключення з одних програм поведінки на інші; третій (виконання) - ступінь швидкості виконання певної програми поведінки; четвертий (зворотний зв'язок) - чутливість до можливого незбігання реального результату дії з тим, який передбачався. Характеристики блоків структури темпераменту мали зміст предметних ергічності, пластичності, швидкості, емоційності, та соціальних ергічность, пластичності, швидкості, емоційності.

Предметна ергічність характеризує бажання, розумової і фізичної напруги, надлишок або нестачу сил; соціальна - відкритість для спілкування, широту контактів, легкість у встановленні зв'язків.

Предметна пластичність означає в'язкість або гнучкість мислення, здатність переключатися з одного виду діяльності на інший, прагнення до різноманітності; соціальна - стриманість або розкутість у спілкуванні, широту соціальних програм, природність взаємодії.

Предметний темп - це швидкість моторно-рухових операцій, а соціальний - мовно-рухова активність, здатність до вербалізації.

Предметна емоційність - ступінь чутливості до розбіжності реального результату і бажаного (висока чутливість до незбігання виявляється у переважанні негативних емоцій, а низька - позитивних); соціальна емоційність характеризує почуття впевненості під час спілкування, емоційну сенситивність, ступінь тривоги з приводу невдач у спілкуванні.

Також він досліджував вплив навколишнього середовища на прояв темпераменту. Важливим аспектом вважав статеві відмінності. Наприклад, м'якість - жорсткість успадковується жінками частіше, ніж чоловіками. Тобто дівчатка будуть більше подібні на своїх матерів за цими ознаками, ніж хлопчики, навіть якщо обидві статі за темпераментом ближчі до матері, ніж до батька.

Концепція В. Русалова детально розроблена і має діагностичний метод - опитувальник структури темпераменту (ОСТ).

Розділ ІІІ. Історія вивчення характеру

 

Учення про характер має тривалу історію розвитку. Проблемою характерології протягом століть було встановлення типів характеру та їх визначення за певними проявами з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях. Іноді вона розглядається як самостійна психологічна наука. І, оскільки характер формується протягом життя, то більшість дослідників шукали пояснення відмінностей між людьми у зовнішніх чинниках.

 

Зародження характерології

 

Слово "характеристика” для опису індивідуальних особливостей людини вперше вжив грецький філософ Теофест (IV-ІІІ ст. до н. е.). Він першим не тільки поставив дану проблему, а й написав свою книгу "Характер”. Його описи характеру, в основному стосуються морального обличчя людини Пізніше мислителі висували здогадки, що характер - це індивідуальні особливості інтелекту або волі, почуттів (Бен, Рібо, Лесгофт,19 ст.). У 20 ст. під характером стали розуміти не особливості окремих властивостей психіки, а особливості цілісної особистості.

Більшість учених розглядали характер як набуті якості, однак, існує і протилежний підхід. Так французький вчений Рібо вважав, що характер зумовлений природними чинниками. Інші вчені стверджували його повну залежність від умов життя. Боротьба цих поглядів продовжується і зараз.

 

Типи характерів Ернеста Кречмера

 

Подібно до того, як Кречмер ставив у залежність статуру і темперамент, так і характер особистості він співвідносить з конституцією.

Ернест Кречмер вважав, що певний тип тіла пов’язаний з розвитком певних рис характеру. Він виділив три основні типи: пікнічний тип (з характерною перевагою поперечних розмірів тіла), якому властиві товариськість, колективізм, екстраверсія, астенік-шизотимік (з перевагою вертикальних розмірів тіла), якому властиві такі риси як самозадоволеність і недостатній реалізм, утруднений контакт з людьми і предметним світом, та атлетичний тип (з міцною коренастою структурою тіла), котрому притаманний спокійний характер.

 

Теорія Шелдона

 

Конституційного погляду також дотримувався Б. Шелдон. Він вважав, що в залежності від того, як розвинуті частини тіла (екзодерми - органи травлення, мезодерма - кістки, м’язи, легені; ектодерма - шкіра, волосся, ніс та мозок) були виділені такі типи: екзоморфний, якому характерний великий живіт, сильно розвинуті внутрішні органи, слабкі та короткі ноги і руки. Такі люди прагнуть постійного задоволення потреб; мезоморфному типові, що володіє широким могутнім тілом, притаманний неспокійний і агресивний характер; ентоморфному типові, що відзначається худорлявістю, розвиненою нервовою системою, властивий інтровертований характер.

 

Типологія Ле Сенса

 

Однією із сучасних типологій характеру є типологія, запропонована Ле Сенсом і розвинута та завершена французькою школою психологів, де характер розглядається як сукупність таких певних властивостей. Ними було виділено вісім основних типів характеру: нервовий, сентиментальний, активний, бурхливий, пристрасний, сангвінічний, флегматичний, аморфний (безпечний) та апатичний.

Нервовий. Для таких осіб характерна розвинута сильна і неконтрольована емоційність. Така людина непостійна, схильна до жорстокості та підозрілості, але легко змиряється. Нервова людина чуйна, але її бажання співпадають з необхідністю, тільки періодично. Їй незручно перебувати довго в сімейному колі і тому вона потребує багато чисельних і різноманітних друзів поза домом. Така особистість мало рахується з минулим, говорить і робить те, що їй вигідно в даний момент. Вона часто може говорити неправду, недовірлива, легко допускає те, що інші поступають так само, як вона. Задоволена собою і любить, коли інші це підтверджують. ЇЇ вплив на групу незначний.

Сентиментальна людина наділена великою чутливістю, важко відволікається від своїх вражень, радощів, довго їх переживає, пам’ятає про них і постійно до них повертається у спогадах. Це глибока, мрійлива і постійна натура. Вона любить одинокість і має одного чи двох приятелів. Зміни в настрої повільні, але глибокі. Така людина добре пам’ятає минуле і думає про майбутнє. Вона дотримується своїх стійких звичок і не любить змін.

Активний, бурхливий тип. Завдяки своїй первинності цей характер відрізняється великою силою, відважністю, потребою у свободі. Це імпульсивна, приваблива людина, яка часто не відрізняє незалежність від анархії. Вона відкрита, але мінлива, життєрадісна і завжди перебуває у доброму настрої. Їй необхідно відчувати симпатію навіть у докорах. Вона здатна енергійно взятися за роботу, але потрібно постійно підтримувати її зацікавленість до неї.

Пристрасний. Це люди однієї ідеї, які з великим бажанням віддані своїй роботі, люблять порядок. Їх дії рішучі, але не вибухові. Їх розум швидкий і надійний. Успіх переживають тихо і скромно. Вони не люблять змінювати своїх переконань.

Сангвінічний тип. Це практичний тип людей. Він легко і швидко адаптується, покладистий і оптимістичний. Це ділова людина. Вона мало збудлива і "первинна”, а тому неспокійна і смілива. Її розум широкий, здатний до узагальнення, любить точність, об’єктивність.

Флегматичний. Найбільш виразною рисою цього характеру є його холоднокровність та виключний спокій. Він не любить приятелювати з великим загалом, а любить одинокість. Не балакучий, у розмові зводить усе до головного. Вірний собі, сказати неправду може лише у крайньому випадку. Розум його працює досить повільно, але надійно. Повільність пояснюється бажанням знати причини того, що твориться.

Аморфний або безпечний. Це дуже інертний тип. Він ніколи не робить більше того, що йому сказано. Розум його також не активний. Людина з таким типом характеру готова відкладати все, що можна легко зробити сьогодні. Її вчинки не мають елементарної пунктуальності.

Апатичний. Цей тип, як і попередній, також байдужий до того, що робить. Він здатний задовільно виконувати повсякденну роботу, яка потребує необхідного порядку. Він отримує певне задоволення від одинокості. Люди, наділені такими рисами характеру, найменш послужливі і найбільш байдужі до інших.

Це, звичайно, "чисті" типи, які рідко зустрічаються в дійсності. Але орієнтуючись на них нам краще буде визначити "змішані типи", з якими ми частіше зустрічаємось у повсякденному житті. Ця типологія має практичне значення, особливості цих типів необхідно враховувати у спільній діяльності, у вихованні.

 

Розділ IV. Зв'язок між темпераментом та характером

 

Темперамент і характер мають досить тісний зв'язок між собою, залежать від психофізіологічних особливостей організму і типів нервової вищої діяльності. Однак якщо темперамент спочатку закріплений генетично і в процесі життєдіяльності інваліда в основному постійний, але це не можна сказати про характер. Він формується і змінюється протягом всього життя людини. Властивості темпераменту є спадковими, тому надзвичайно погано піддаються зміні. Виходячи з цього зусилля людини повинні бути спрямовані, насамперед, не на зміни, а на виявлення і усвідомлення особливостей свого темпераменту. Це дозволить виявити способи діяльності, які найбільшою мірою відповідають її природним якостям, природному хисту.

Темперамент також не зумовлює рис характеру, але між ним і властивостями характеру існує тісний взаємозв'язок. Від темпераменту залежать динамічні особливості прояву характеру. Існує і зворотна залежність проявів темпераменту від характеру людини. Завдяки певним рисам характеру людина може стримувати небажані за даних обставин прояви темпераменту. Темперамент зокрема не може бути перепоною для розвитку як суспільно цінних властивостей індивіда, так і негативних його вад. Генетично детерміновані властивості темпераменту - це тільки передумова для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових і фізичних здібностей.

Дослідження останніх років дають змогу зробити висновок, що навіть формально динамічна сторона психічних процесів - при очевидній генотиповій зумовленості їх елементів в умовах нормального генотипу - не є жорстким, генетично детермінованим "каркасом" для розвитку особи. Реалізація цих процесів залежить більше від умов розвитку, які несуть у собі як компонент природного, біологічного, так і життєвого досвіду.

Висновки

 

Отже, вивченні темпераменту та характеру в психології відводилося і відводиться й сьогодні чільне місце. Цікаво те, що жодна з запропонованих теорій не була відкинута. У вченні про темперамент і характер різноманітно і примхливо поєднуються: поверхнева цікавість і глибока допитливість; емоційна пристрасть і логічна об'єктивність; актуальний практичний запит і абстрактний теоретичний пошук. Протягом тисячоліть психологічне знання про формально-динамічні характеристики індивіда активно розвивається як самостійна область зі своїм величезним емпіричним матеріалом життєвих спостережень і різноманітного досвіду багатьох поколінь дослідників, експериментальними методами і понятійним апаратом.

У психології діє принцип: "скільки вчених, стільки й думок". Вважається хорошим тоном множинність думок з одного питання. Погоджуючись з відносністю теорій, все ж необхідно визнати, що на досить тривалих етапах розвитку наукової думки вона потребує стійких, загальноприйнятих даних, що грають роль каркаса актуальних знань людства, що узгоджуються з домінуючою на даний історичний момент науковою картиною - парадигмою.

Саме тому в сучасній науці існує загальне визначення темпераменту і характеру, їх фізіологічної основи та природи. Дискусії переважно точаться з приводу класифікацій та типологій. Незважаючи на існуючі тенденції до неприйняття типологізації індивідуальних відмінностей між людьми, вона вкрай необхідна в практиці всієї людської діяльності, але на сьогодні ця проблема має більш історичне, ніж наукове значення.