Розділ ІІ. Історія вивчення темпераменту

 

Зародження вчення про темперамент. Гуморальна теорія Гіппократа

 

Початок вивчення темпераменту припав на 460-372 рр. до н. е. Найдавнішу гуморальну теорією темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ, основою якої є чотири типи рідини,що циркулюють в людському організмі (кров, слиз, чорна жовч та жовта жовч). Він вважав, що від переважання певної однієї рідини залежить поведінка та зумовлюються індивідуальні відмінності людей. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. На основі його уявлень з’явилось вчення про темперамент, що включало в себе чотири домінуючих типи темпераменту. Індивіди, у яких переважає кров, життєрадісні, веселі, оптимістичні - мають сангвінічний тип темпераменту; пригнічені, сумні люди, у яких переважає чорна жовч - меланхолічний; дратівливі й збудливі, у яких дуже багато жовтої жовчі - холеричний; апатичні, байдужі люди, що мають більше за інших в організмі мокроти (слизу) - флегматичний. Проте, саме назви типів темпераменту з’явилися вже пізніше і пов’язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч потому і продовжували Гіппократові вчення.

Але не слід вважати, що подібні погляди - просто данина історії. Так, до сьогодні в науці існує гуморальний напрямок, що пояснює індивідуальні відмінності особливостями функціонування ендокринної системи організму, яка, в свою чергу, впливає на склад крові чи будову кровоносної системи. Отримані переконливі данні, які свідчать про те, що деякі ознаки, визначаючі той чи інший тип темпераменту (реактивність, емоціональна врівноваженість, чутливість), дійсно залежать від функціонування гормональної системи. Деякі психологи пропонували навіть діагностувати тип темпераменту по хімічному складу крові, відшукуючи кореляційні залежності між психічними особливостями людини і групою його крові.

 

Епоха Відродження. Конституційний підхід А. Фулльє

 

Розвиток анатомії і фізіології в епоху Відродження сприяв появі нового напряму пояснення типів темпераменту, їх стали пов'язувати з особливостями будови тіла.

Альфред Фулльє намагався побудувати теорію темпераментів з огляду на вчення про обмін речовин в організмі. Більша або менша активність процесів розпаду і відновлення речовин у тканинах тіла, особливо в центральній нервовій системі (нині називають інтенсивністю обмінних процесів), зумовлює тип темпераменту. За Фулльє, в одних випадках переважає розпад енергетичних ресурсів, в інших - відновлення. Виходячи з цього, у сангвініків переважає відновлення, надлишок живлення, швидка, але слабка і нетривала реакція. Меланхолікам властиве переважання відновлення нервової речовини, недостатнє її живленням, повільна, зате сильною і тривалою реакція. Холеричному темпераменту притаманний швидкий і сильний розпад нервової речовини, а флегматичному - повільний і слабкий.

Він сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу, про те, що темперамент є характерною відмінністю у вродженій тілесній конституції людей. Він виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. Стверджував, що на основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, прирівнюючи це до того, як тембр додає забарвлення голосу.

Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова

 

У вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей Павлов сформулював визначення,що психіка - властивість нервової системи, а індивідуальні властивості психіки (в тому числі темпераменту) зумовлені особливостями нервової системи.

Також виокремив основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів. Виходячи із різного сполучення цих показників, І.П. Павлов створив зручну класифікацію індивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагато більша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткості відмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи: сильний врівноважений рухомий, сильний врівноважений інертний, сильний неврівноважений та слабкий.

Він вважав темперамент загальною характеристикою вищої нервової діяльності, яка виражає основні природні властивості вищої нервової системи. Але разом із загальними типами, властивими людині і тваринам, також розрізняв три спеціальні типи, характерні тільки для людини, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами.

Перший, художній тип, вирізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Люди цього типу надзвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсність, у них розвинена уява, добре виявлені здатність відтворювати дійсність у художніх образах.

Другий, розумовий тип, відзначається підвищеною схильністю до словесно-логічного мислення, здатністю до аналізу і систематизації, узагальнення явищ. Абстрактне мислення переважає над образним.

Третій, мішаний тип, має ознаки як художнього, так і розумового типів.

Конституційні теорії Епохи Проствітництва

 

З середини ХVІІ століття інтенсивно розвиваються напрямки, згідно яким основні типологічні відмінності людини залежать від його соматичних ознак (будови тіла) - конституційна теорія, і від особливостей його нервової системи. Активно розвиваються типології, що зв’язують психологічні особливості людини з будовою його тіла.