К.Д. Ушинський про виховання і навчання

Розділ 1. Життя і педагогічна діяльність ушинського

 

К.Д. Ушинський про виховання і навчання

 

К.Д. Ушинський народився 2 березня 1824 р. у м. Гмулі. Гімназію закінчив у м. Новгород-Сіверському. На формування особистості майбутнього вченого великий вплив мала словесність, до якої його долучав тодішній директор І.Ф. Тимковський (майбутній професор і ректор Харківського університету).

У 1840 р. він вступає до Московського університету на юридичний факультет. У 1844 р., 21-річним юнаком, Ушинський блискуче закінчує університет і отримує запрошення посісти місце професора у Демидівському ліцеї м. Ярославля. Проте перед тим, як приступити до виконання своїх професорських обов’язків, К. Ушинський ще два роки провів в московському університеті, готуючись до магістерського екзамену. У 1846-1849 рр. К. Ушинський працює в Ярославському ліцеї професором камеральних наук.

У 1854 р. Ушинський дістає посаду викладача російської мови та інспектора класів у Гатчинському сирітському інституті, де працював до січня 1859 р. Тут широко проявилися його організаторські і педагогічні здібності.

У 1857-1858 рр. в "Журнале для воспитания" К. Ушинський опублікував статті "Про користь педагогічної літератури", "Три елементи школи", "Про народність у суспільному вихованні", "Шкільна реформа в Північній Америці" та ін.

Ушинський уже був відомий як визначний педагог-реформатор і тому його запрошують на посаду інспектора Смольного інституту шляхетних дівчат. Водночас він працював редактором "Журнала Министерства народного просвещения", в якому в 1860-1862 рр. опублікував статті: "Праця в її психічному й виховному значенні", "Недільні школи", "Питання про народні школи", "Рідне слово", "Проект учительської семінарії".

У 1862 р. Ушинський змушений був залишити роботу в Смольному інституті, бо ті зміни, які він вніс у навчально-виховний процес, були до ускладнення його стосунків з керівництвом. Побоюючись громадського суду за погане ставлення до Ушинського, Міністерство освіти відрядило його за кордон для вивчення досвіду жіночої освіти.

У 1861 р. та 1864 р. він написав і видав чудові підручники для початкового навчання дітей в елементарних школах та сім’ях "Дитячий світ" (1861), "Рідне слово" (1864), а також хрестоматію і методичні посібники до них.

У середині 1867 р. Ушинський повертається на Батьківщину. Тяжка хвороба легенів обірвала плідну діяльність великого вченого, педагога.

Помер К.Д. Ушинський у 1870 р. в Одесі.

К.Д. Ушинський про виховання і навчання

Видатний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський накреслив основні напрямки розвитку самобутньої дошкільної педагогіки. Він обґрунтував необхідність тісного взаємозв’язку педагогіки з такими антропологічними науками, як психологія, анатомія і фізіологія, філософія, історія і логіка. З цих наук, підкреслював він, педагогіка черпає знання засобів, необхідних їй для досягнення цілей виховання, бо в них закладаються, зіставляються обґрунтовуються факти й ті співвідношення фактів, з яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.

За концепцією К. Ушинського, народність - основа розвитку системи виховання: "У кожного народу своя особлива національна система виховання, а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим". Костянтин Дмитрович розглядав народність як прагнення кожного народу зберегти національні риси, національні особливості життя, зумовлені "характером та історією народною", розкрити й закріпити їх поряд із загальнолюдськими цінностями в національній системі виховання.

Він вважав, що досвід інших народів у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх, але саме в тому розумінні, в якому досвід всесвітньої історії належить усім народам. На його думку, громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного. Система громадського виховання, що вийшла не з громадського переконання, як би хитро вона не була обдумана, виявиться безсилою і не буде впливати ні на особистий характер людини, ні на характер суспільства. Вона буде готувати техніків, але ніколи не виховуватиме корисних і діяльних членів суспільства, і якщо вони з’являтимуться, то незалежно від виховання.

За Ушинським, пробудження громадської думки у справі виховання є єдиною міцною основою всяких поліпшень у цій галузі: "де немає громадської думки про виховання, та нема і громадського виховання, хоч може бути багато громадських навчальних закладів".

На основі ідей народності К.Д. Ушинський піддав критиці практику фребелівських і перших російських дитячих садків, висунув основні вимоги щодо організації й змісту громадського дошкільного виховання. У своїх педагогічних творах К.Д. Ушинський велику увагу приділяв формуванню характеру дитини в перші роки її життя, організації її початкового навчання, вихованню дітей у процесі праці. Особливе місце належить К.Д. Ушинському в розробці теорії гри й методики розвитку мови дітей.

Думки видатного вітчизняного педагога К.Д. Ушинського про підготовку вчителів викладено в багатьох статтях, програмах, працях: "Проект учительської семінарії", "Педагогічна подорож по Швейцарії", у статтях "Про користь педагогічної літератури", "Три елементи школи", "Думка колезького радника К.Д. Ушинського про проект реорганізації Гатчинського інституту", в передмові до книги "Людина як предмет виховання".

К.Д. Ушинський критикує "Проект учительського інституту Росії", в якому відзначає ряд істотних недоліків як щодо базової школи, так і стосовно організації керівництва та навчальної роботи в учительському інституті. У Росії "нема народних шкіл і народних учителів" - як докір кидає педагог-демократ урядовим колам, які мали нести відповідальність за освіту. "Найістотнішим недоліком у справі російської народної освіти є нестача добрих наставників, спеціально підготовлених до виконання своїх обов’язків".

Видатний педагог закликав розрізняти підготовленість учителя до навчання дітей у початковій і середній школі, причому для початкової її ланки першочергового значення він надавав покликанню, інтересу до педагогічної професії. Ні в якому разі не слід приймати до учительських семінарій випадкових людей. Тільки молодь із вираженими педагогічними нахилами має становити основний контингент таких навчальних закладів.

Великий педагог розглядав школу як "організм суспільного виховання", але головну, вирішальну роль справедливо відводив учителю-вихователю. К.Д. Ушинський розумів виховання як закономірний соціально-психологічний процес, в якому певну роль відіграють одвічні соціальні потяги людини - потреба у спілкуванні й здатність взаємного "магнетизування", морально-вольового впливу один на одного. "Причини такого морального магнетизування, - зазначає К.Д. Ушинський, - приховані глибоко в природі людини". Але якщо це положення правильне щодо спілкування дорослих, то воно ще більшою мірою стосується педагогічного процесу, в якому дві його сторони - учитель та учень - дуже різняться за рівнем свого соціального досвіду.

Захищаючи ідею вирішального впливу особистості вихователя на вихованця, К.Д. Ушинський водночас боровся проти теорії вільного виховання, згідно з якою спілкування вихователя й вихованців зводилось до стихійних, випадкових контактів. Виховання він розглядав як цілеспрямовану, свідому діяльність, що вимагає спеціальної підготовки й наявності у вихователя певних особистісних і професійних якостей. До найголовніших компонентів виховання К.Д. Ушинський відносив розумовий, моральний і фізичний розвиток особистості і розглядав їх у нерозривній єдності. Відповідно до цього він визначає риси особистості вихователя.

У процесі спілкування з дитиною ніщо не діє так сильно на її душу, як переконання вихователя. К.Д. Ушинський використовує поняття "переконання" в неадекватних значеннях. По-перше, переконання сприймається як складова частина виховання як процесу і має суто термінологічне значення., по-друге, - як один з аспектів свідомості особистості й, по-третє, - як спосіб впливу, метод. К.Д. Ушинський пише: "вихователь, поставлений віч-на-віч із вихованцями, в самому собі має всю можливість успіхів виховання. Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням. Усяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, не перейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили насправді... Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили".

Ось чому від учителя справедливо вимагати, підкреслював К.Д. Ушинський, щоб усе його особисте життя було зразком єдності слова і діла, не давало учням приводу для відхилення від норм моральної поведінки, не руйнувало поваги до нього в батьків і дітей, а навпаки, служило прикладом як для тих, так і для інших, і не суперечило його ж шкільним настановам. "Тільки за цієї умови він може мати моральний вплив на дітей і його шкільна діяльність буде справді виховною діяльністю".

Вплив ідей К.Д. Ушинського на подальший розвиток російської дошкільної педагогіки такий великий, що його по праву називають "батьком російської дошкільної педагогіки".

Свій, цілком оригінальний, підхід виявив К.Д. Ушинський у трактуванні самої педагогіки. Він вчив "розрізняти педагогіку в широкому розумінні, як суму знань потрібних або корисних для педагога, і педагогіку у вузькому розумінні, як теорію мистецтва, виведеного з цих наук".

Педагогіка належить до унікальних явищ людського суспільства, інтегруючи в собі достоїнства науки й мистецтва, що виключає ремісництво. Причому педагогіка, як зазначив К. Ушинський, є "першим вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства - її душі і тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина".

К. Ушинський вимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини. "Якщо педагогіка хоче виконати людину у всіх відношеннях, - зазначав він у фундаментальній праці "Людина як предмет виховання", - то вона повинна перше пізнати її також у всіх відношеннях".

Тому педагогіка має спиратися на широке коло антропологічних наук, до яких видатний педагог відносив такі: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, "що вивчає землю як житло людини й людину як жителя земної кулі", статистику, економіку, історію. У цих науках, за його твердженням, викладаються, порівнюються й групуються факти й ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.

Із зазначеного кола антропологічних наук особливо великого значення Ушинський надав психології.

Відвідавши ряд європейських країн і докладно вивчивши специфіку їх педагогічних систем, К. Ушинський науково довів необхідність у вихованні й навчанні брати до уваги також національну належність дитини, враховувати національну особливість її характеру, що "вірніше за інші особливості передається від батьків до дітей". Ця спадкова основа національної належності й характеру, за його твердженням, "служить найміцнішою основою для всього, що становить згодом повний характер Людини".

Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати.

З’ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць - "Про народність у громадському вихованні" (1875 р).

"Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, - зазначає К. Ушинський, - на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..." Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічним, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя", тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.

За визначенням К. Ушинського, "народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю... Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний. Історія не терпить повторень. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність".

Видатний український педагог назвав народність "єдиним джерелом історичного життя держави", "найпрекраснішим створінням божим на землі". Це були геніальні філософсько-педагогічні ідеї великого вченого, який переконливо довів, що кожен народ, який хоче себе зберегти як націю й уникнути асиміляції, повинен мати свою державу, де плекати з покоління до покоління власну, властиву тільки йому оригінальність, через створену й застосовану ним власну "народну" педагогіку та власну систему національного виховання.

Народна педагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одержала в трактуванні К. Ушинського найвищу оцінку. Він перший поставив на п’єдестал почестей народну педагогіку. Він же й перший увів поняття "народна педагогіка" в широкий обіг, обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично й практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу.

К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". За його справедливим твердженням "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку".

А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.

Педагогічна спадщина К. Ушинського - вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки.

Видатний педагог із великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам’яток фольклору у справі виховання та навчання і на перше місце поставив казку, назвавши її першою і блискучою спробою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу.

Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомого представника свого народу.

"Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, - застерігав Ушинський, - у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети". Природним спрямуванням німецького національного виховання в Німеччині є формування німця, у Франції - француза, в Англії - англійця, у Росії - росіянина, а в Україні - українця.

Основи виховання і мета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різні в кожного народу і визначаються народним характером, тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразком іншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватись за чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою. Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бути адекватним національній вдачі дитини.

Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе у своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об’єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власну національну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступає рідна мова, яку К. Ушинський у статті "Рідне слово" (1851 р) назвав "незвичайним педагогом", "великим народним педагогом", "найбільшим народним наставником", що навчає й виховує дітей надзвичайно швидко, легко й доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їй способом.

"Мова народу - кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього духовного життя... Мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що поєднує віджилі, живущі й майбутні покоління народу в одне велике. Історичне живе ціле. Коли зникає народна мова - народу нема більше!" [1] - це рядки зі статті К. Ушинського "Рідне слово".

Названа стаття належить до найяскравіших творів світової педагогічної літератури, присвяченої проблемам виховного й освітнього значення рідної мови.

До питання ролі рідної мови в навчанні й вихованні, розвитку дітей, у формуванні в них духовності й народного світогляду К. Ушинський звертався не раз.