Приклади баз розподілу непрямих витрат підрозділів

Це тільки приклади. Яку базу вибере підприємство, залежить від мети і трудомісткості розподілу.

На багатьох підприємствах існує взаємозв'язок між основними й обслуговуючими підрозділами. Щоб обчислити собівартість продукції, потрібно зробити розподіл послуг допоміжних (обслуговуючих) цехів.

Послуги допоміжних підрозділів можуть бути розподілені трьома способами: прямим (direct), покроковим (step-down) і методом розподілу зустрічних послуг за допомогою системи лінійних рівнянь (reciprocal). Звичайно ці методи включають:

1) складені бюджети (кошторису) для кожного підрозділу;

2) вибір бази розподілу;

3) розподіл (перерозподіл) витрат допоміжних підрозділів;

4) розрахунок коефіцієнтів розподілу загальновиробничих витрат по продукті кожного виробничого підрозділу.

Прямий метод розподілу (direct allocation method, or direct method). Він використовується найбільше широко. При цьому ігноруються зустрічні послуги одного підрозділу іншому, усі послуги списуються на витрати основних цехів. Як базу для розподілу послуг адміністрації обрані планові людино-години.

Основним достоїнством прямого методу є його простота. Тут немає необхідності проектувати взаємне використання послуг.

Покроковий метод. Цей метод використовується для розподілу зустрічних послуг обслуговуючих (допоміжних) підрозділів. Це більш точний, чим прямої, метод послідовного розподілу витрат. Цикл розподілів звичайно починають з цеху, що робить послуг більше, ніж споживає. Ці послуги розподіляються між допоміжними і виробничими цехами. Далі беруть наступний допоміжний цех і послідовно, крок за кроком, продовжують розподіл. Закінчують підрозділом, що зробив мінімальний обсяг послуг.

Метод розподілу зустрічних послуг за допомогою системи лінійних рівнянь. Прямої і покроковий метод недостатньо коректні у випадку надання допоміжними цехами взаємних, зустрічних послуг один одному. Наприклад, адміністрація обслуговує робітників ремонтного цеху й у свою чергу одержує частину ремонтних послуг. Даний метод включає три стадії.

1 стадія: надання зустрічних послуг виражається через лінійну залежність.

2 стадія: зважується система лінійних рівнянь.

3 стадія: цілком зібрані витрати допоміжних цехів розподіляються далі пропорційно кількості зроблених послуг.

Методика списання витрат залежить від переслідуваної мети і трудомісткості розрахунків. Допустимо, менеджер задумав пророчити коливання загальної суми витрат по обслуговуванню виробництва і керування. Ідеальної буде база, що відбиває причинно-наслідкові зв'язки з величиною, що розподіляється.

На практиці для розподілу виробничих накладних витрат застосовуються наступні бази.

Час роботи виробничих робітників (людино-години) широко використовується по двох причинах. По-перше, непряма заробітна плата в багатьох випадках тісно зв'язана з витратами прямої праці, по-друге, інформація про витрачені людино-години на виробництво конкретної продукції звичайно міститься в убраннях і робочих картах. Коефіцієнт розподілу визначається розподілом загальної суми виробничих накладних витрат на загальне число витрачених прямих людино-годин.

Заробітна плата виробничих робітників. Теоретично людино-години в більшості випадків краще відбивають причинно-наслідкові зв'язки, особливо якщо на аналогічних роботах використовується праця працівників різної кваліфікації. Так, один робітник може одержувати 20 грн., іншої – 14 грн. Якщо коефіцієнт розподілу складає 200%, то на дане замовлення в першому випадку потрапить 40 грн. загальновиробничих витрат, у другому – 28 грн. Для попередження таких результатів використовуються стандарти, розраховані виходячи із середніх розцінок.

Використання як базу розподілу заробітної плати виробничих робітників переважніше, коли велику частку в накладних витратах складають супутні чи виплати коли переважає високооплачувана праця, а не витрати на зміст устаткування.

Машино-години. У високомеханізованих виробництвах амортизація, мастильні матеріали і непряма заробітна плата більше корелюють згодом роботи устаткування, чим з витратами живої праці. Теоретично машино-години є коректною базою розподілу. У минулому рідко збиралася системна інформація про час роботи устаткування при випуску конкретної продукції. Однак поширення засобів автоматизованого обліку часу виконання кожної операції знизили трудомісткість збору подібних даних.

 Чи собівартість вага основних матеріалів. Дана база використовується при розподілі витрат, зв'язаних з керуванням запасами, постачанням, збереженням, контролем і їхньою відпусткою.

Але в кожнім конкретному випадку для аналізу витрат застосовується конкретна база розподілу виходячи з задач такого аналізу.

У даному розділі даний опис безлічі варіантів бази розподілу. Але усі вони застосовувалися тільки для аналізу. Основний документ, що регламентує розподіл накладних витрат між окремими видами продукції в бухгалтерському обліку (Типове положення по обліку, калькулюванню і плануванню собівартості... у промисловості), вимагає збирати всі непрямі витрати по статтях:

1. «Витрати на зміст і експлуатацію обладнання»;

2. «Загальновиробничі (цехові) витрати»;

 3. «Загальногосподарські (загальнозаводські) витрати»

с наступним розподілом першої і другої статті на окремі види продукції пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робітників, а третин – пропорційно основній заробітній платі робітників і витратам на зміст і експлуатацію устаткування.

Таким чином, це ще раз підтверджує, що калькулювання собівартості для обліку й аналізу може істотно відрізнятися.