2020-04-20
72
И пошли Кий, Щек, Хорив — три сына Ария — глядеть иные земли. От них произошел славянский род, живущий доселе.
Велесова книга
— Вже досить тривалий час точаться суперечки про те, хто, коли і як заснував Київ. І я переконаний, що їм не буде кінця, бо йдеться про надзвичайно унікальне, історично багатофункціональне, "вічне" місто, подібне до Єрусалима, Рима або Лхаси.
У полеміці, пов'язаній із заснуванням Києва, простежується та ж лінія боротьби між так званими "жителями півночі" й "жителями півдня", що й у дискусіях про Русь взагалі — її заснування, назву, перших князів тощо. І це цілком закономірно. Адже проблема Києва невіддільна від проблеми Русі й України.
Коли ми говоримо про заснування Києва, завжди потрібно додавати: яка іпостась Києва мається на увазі.
— Як одного з перших поселень на Землі? Відомо, що перші поселення на місці нинішнього Києва з'явилися ще 20 тисяч років тому (за "домісячного" періоду).
— Як "стартового майданчика" архаїчних аріїв? 5508 року до н. е. — в рік "створення світу", коли прабатько аріїв Рама почав свої проповіді на березі Борисфена.
— Як столиці прадавньої Аратти — Оратанії? В кінці ІІІ тисячоліття до н. е., коли зі сходу до Трипілля прийшли із загиблої Ар'я-Варти рештки дітей Сонця й Степового вітру.
— Як столиці Сарматії? Наприкінці І тисячоліття до н. е. (про що говорить і Клавдій Птолемей).
— Як одного з центрів християнського світу? У 55 році н. е., коли перший апостол Христа Андрій поставив на київських горах хрест.
— Як столиці Великої Гунії — найбільшої імперії всіх часів? У 20-ті роки V століття за батька Аттили царя Мун-диуха (Мунчука).
— Як духовного і певною мірою політичного центру іудейства? На початку IX століття и. е., коли Київ став Гао-натом (духовною академією іудаїзму), а хозари тимчасово встановили над ним свою гегемонію (Київ намагалися навіть перейменувати на Ціон) [Ціон — від назви гори Сіон у Палестині].
— Як столиці держави Київська Русь? У середині IX століття за часів князювання Олега Віщого.
— Як матері міст руських? У X столітті, коли почала поставати велика імперія з центром у Києві, що охопила практично всю Східну Європу.
Безперечно, всі ці дати істотні. Однак з позиції духовної історії найістотніша дата — 55 рік н. е., коли Андрій Первозванний хрестом позначив центр біблійного народу Тувал (галілеян, які прийшли з батьківщини Ісуса, — предків галичан-українців). І не просто позначив, а провістив, що за цим місцем велике майбутнє, воно стане центром християнського світу [Відповідна проповідь Андрія Первозванного широко представлена в літературі].
Як відомо, в далеку давнину сягає і дата заснування Єрусалима [Існує версія, що Єрусалим заснували вихідці з Трипілля (тобто з берегів Борисфена) — гікси за 500 років до того, як туди привів євреїв Мойсей. І назвали його Русалем ("Руський стан"). Однак версія потребує перевірки]. Але у даному випадку сам Бог вказав на Єрусалим як на місто миру й благоденства (так перекладається ця назва зі староєврейської). Багато разів це місто руйнували дотла. 135 року до н. е. на його території пройшлись навіть плугами на знак того, що з Єрусалимом покінчено назавжди. Але марно. Стоїть і стоятиме Єрусалим — центр трьох світових релігій!
Так і Київ. Лише протягом останніх двох тисячоліть шість разів вигорав і нищився дотла. Хто тільки його не громив! Готи, печеніги, половці, "свої" суздальці, монголи, татари-кримчаки. А якщо говорити про руйнування його святинь, то сюди потрібно додати й більшовиків. Проте живий Київ!
Бурхливо розвивався Київ за Аттили (433—453 pp.). Цьому особливо сприяв його сподвижник і наставник, русько-лунський князь Кий — друга особа в державі, фактичний правитель столиці. З ім'ям Кия — справжнього патріота своєї землі — безпосередньо пов язане виникнення адміністративного центру загальнослов'янського утворення — Великої Гунії. Після смерті Аттили і Кия місто багато десятиріч залишалося в руках племені руськолуней (інша назва — роксолани). Їхні князі, нащадки Кия, — Лебедян, Веренез, Велик, Сережень — послідовно правили Києвом і навколишніми землями.
Тут я перервав розповідь Гуру.
— Звідки у вас ці дані? Я, наприклад, не раз чув і читав, що Київ заснував один із хозарських правителів на ймення Куй, тому місто слід називати не Київ, а Куїв. Отже, Куй...
— Боюсь вас образити, — заперечив Гуру, — але в Росії кажуть: "Від такого чую". Як у вас язик повертається!.. Дійсно, є така версія, але це не що інше, як вигадка тих, хто бореться за Київ. Бути засновником Києва дуже престижно для будь-якого народу, адже такий народ стає історичним.
Хозари дійсно заволоділи Києвом у IX столітті. Вони почали засновувати у місті іудейські храми, школи і справді мріяли створити тут столицю (замість зруйнованого Єрусалима). Але з кожним роком набирало сили руськолунське князівство. Роксолани почали "підпирати" Хозарський каганат і Київ з півдня.
Нарешті на історичну арену виходить Олег — руськолунський князь, великий історичний діяч, котрий остаточно заволодів Києвом, встановив на Русі великокняжу династію Ольговичів. Ця династія закінчилася лише зі смертю Володимира Великого.
Від автора:
В літературі більше поширена версія, за якою Олег доводився родичем Рюрикові. Він тимчасово князював у Новгороді. 880 року Олег пішов Дніпром і шляхом хитрощів та обману заволодів Києвом. Тамтешніх законних князів Аскольда і Діра було вбито. Влада перейшла до Олега, який правив від імені сина Рюрика Ігоря.
Отже, скрізь князювали тільки Рюриковичі, і ніякої династії Ольговичів не було. Але ж відомий історик Микола Аркас зазначає: "Тим часом з інших джерел історичних виявляється, що Олег не був ні опікуном, ні воєводою Ігоря, але був такий самий князь київський, як і Ігор. Чи був він йому родич (тобто чи був він Рюрикович — Ю. К.), теж не знати" [Аркас М. Історія України-Русі. — Одеса, 1994. — С. 69].
Гуру продовжував:
— Через 4 роки після кінця правління Володимира князем став Ярослав, який дістав згодом два прізвиська "Кривий" і "Мудрий".
Ярослава лише номінально вважають сином Володимира. Насправді його батьком був убитий Володимиром литовський князь, а матір'ю — литовка Рогніда, яку київський князь узяв собі за дружину. Отже, безперечно, державний діяч Давньої Русі Ярослав не мав ні краплі руської крові (це одна з відомих версій генеалогії перших київських князів). Але все це потребує вивчення.
З Володимира Мономаха починається інша, "північна", династія Рюриковичів, засновник якої прийшов до Новгородської Русі з Пруссії. Від нього пішли Юрій Долгорукий (засновник Москви) і його син Андрій Боголюбський — руйнач руських святинь, котрий зі своїми воїнами порубав чимало київських ікон. А вже далі — Олександр Невський, Іван Калита, Іван Третій, Іван Четвертий — усе це "північна" Русь, Рюриковичі, Московія.
Чому про це кажу? Справа у тому, що з приходом до влади в Києві Рюриковичів в історії починаються підтасовки фактів. Насамперед це стосується походження Русі, її назви, столиці, діяльності окремих князів тощо.
Натомість істинного, глибоко патріотичного Несторівського літопису "Откуда єсть пошла земля Руськая" в обіг вводиться літопис Сильвестра, де роль роксоланських князів принижується, а роль Рюриковичів (варягів), навпаки, звеличується. Наприклад, за словами Сильвестра, Кий не був князем. Це всього-навсього "перевізник на Дніпрі". І назву Русі немовбито дали варяги (Русь — слово нібито шведське), і Київ, і державність заснували також вони.
Згодом ці погляди почали розвивати німецькі історики, яких активно підтримувала офіційна наука царської Росії (адже царі були дуже "замішані" на німецькій крові).
Проте задовго до хибної норманської теорії серед літописців, книжників (руських, польських, чеських, візантійських) існувала, як на мене, південноруська, або, коли хочете, ваша національна, українська доктрина походження слов'ян, Русі, Києва та їхніх назв. Сила-силенна літератури, особливо відкриті недавно тексти Ізенбека [Інша назва — "Велесова книга"], дає підстави говорити про скіфо-сарматську доктрину. У нас на Тибеті про неї говорили як про звичайну річ.
Ви, українці, — стародавній народ роси — ось що каже Біблія. Вашими предками є всі корінні племена, які жили сотні й тисячі років тому у Північній Припонтиді. Античні автори-дослідники називали їх по-різному: кімри, скіфи, сармати, словени, руси, русичі тощо. Проте все це — народ Рош (Рус) на різних ступенях свого історичного розвитку. І "серце" цього великого народу лежить між Дніпром і Дністром (у Біблії ця земля називається Тирас). Саме тут жили сармати, від них пішли роксолани (руськолуни); вони дали назву річці Рось на Київщині. Сюди ж у І столітті н. е. прийшли галілеяни, "земляки" Ісуса Христа, котрі, змішавшись з роксоланами, дали сильну етнічну парость — сучасну українську націю, яка розмістилася на території Галич — Київ — Харукань і далі на схід.
Українці — це п'ята генеалогічна сходинка прадавнього народу, що прийшов сюди в часи Трипілля, — сходинка після кімрів, скіфів, сарматів, слов'ян (рош).
Гуру замовк на мить, лукаво примружив очі й закінчив:
— Ось як було. А ви кажете: Куй...
РОСИ ЗНИЩИЛИ РИМ
Битва была страшная, кровопролитная, такая, что другой подобной не было ни в те времена, ни в минувшие столетия.
3. Гиббон
— Офіційно Римська імперія почала розпадатися десь через років 20 після смерті Аттили. Однак не можна не визнати, що смертельного удару їй завдав саме Аттила, під командуванням якого в той час перебували сили усього слов'янства (народу Рош). І похід проти Риму Аттила розпочав з Києва разом зі своїм кращим полководцем і дядьком-радником Києм. Долю Риму вирішила Каталаунська битва, про яку намагаються якомога менше говорити не тільки західні, а й ваші історики. То був тріумф слов'янства як політично й духовно єдиної раси з українським "стрижнем". Вже потім слов'янство почало "колотися" на окремі етноси.
Каталаунська битва була найграндіознішою, найжорстокішою, найкровопролитнішою за всю історію людства, аж до битви під Ватерлоо. З обох сторін у ній брало участь більше 600 тисяч чоловік — піших і кінних мас, що водночас зійшлися у найзапеклішій січі. Римські війська очолював великий полководець Аецій. їм допомагали ті ж таки готи (для котрих гуни завжди були "кісткою в горлі"). А на боці слов'ян (що теж символічно!) опинилися галли, "родичі" карпатських галичан.
Численним, добре навченим римським легіонам Аттила спочатку протиставив "ударний кулак" з кращих слов'янських військових формувань, а потім скористався тактикою "розсипного бою", запозиченою у скіфів. Ще одна деталь: Аттила нав'язав ворогові бій не вранці, як завжди було прийнято, а з настанням ночі, коли римляни й готи, добре повечерявши, полягали спати. Це збентежило противника. Битва тривала кілька днів, римляни, зазнавши великих втрат і страшенно виснажившись, пішли з поля бою. Аттила рушив на столицю імперії, в Італію.
"Гунський елемент" українства і взагалі слов'янства підкреслюється в різних історичних документах. Наприклад, в універсалі Богдана Хмельницького "До всіх українських людей" сказано, що вони походять від предків русів, які у V столітті н. е. під проводом свого короля Одонацера перемогли величезну римську армію (645 000 чоловік) і 14 років панували в Римі.
Сім століть Рим під духовною орудою Єгипту панував у Європі й усьому світі. Однак слов'яни у V столітті н. е. поклали цьому край, принісши до Європи хрести й храми. Слов'янство стало одним з вирішальних чинників світової історії. І залишається ним і понині: майже всі основні події XX століття розгортаються на землях слов'ян. Візьміть хоча б останні дві світові війни... 90 відсотків загиблих у цих війнах лягли у слов'янську землю. І зовсім свіжий факт. Ми є свідками доленосних для всього людства подій, пов'язаних із загибеллю комуністичної системи. Ці процеси також відбуваються в основ ному на слов'янських землях. Але повернемося до минувшини
