Іванбей, Ібн василій та інші

Хто ми є? Азіяти, Монголи, Вічні варвари диких степів?.. Л. Силенко

— Тут ми торкнемося ще однієї теми, важливої для розуміння становлення росіян і українців як двох особливих націй.

У 1960 році в Каїрі вийшла книга єгиптянина Аміна Аль-Хелі "Зв'язки між Нілом і Волгою в XIII—XIV століттях". У ній викладені події XIII століття: "Об'єднані сили Заходу (Західної Європи — Ю. К.) рушили на Центр (так автор називає Палестину й Єгипет — Ю. К.)  під знаменом релігії Христа. Весь удар прийняли на себе Єгипет і Сирія. У той же час зі Сходу рухалася, все змітаючи на своему шляху, грізна сила (монголи — Ю. К.): вона зруйнувала Багдад, спустошила землі Сирії і вийшла на рубежі Єгипту. Стосовно Центру Захід і Схід проводили, по суті, спільну політику. Захід використовував релігію як засіб перетягти Схід на свій бік. І якийсь час здавалося, що татари зможуть допомогти хрестоносцям повернути Гроб Господній.

Єгипет відбивав натиск двох зустрічних потоків. Він боровся. Кермо влади взяли в свої руки воїни-мамлюки. Вони покінчили з хрестоносцями і відбили нашестя татар" [Аль-Хели А. Связи между Нилом и Волгой в ХШ-XTV веках.—М., 1962.—С. 6]. Тут і зав'язка оповіді про напрочуд цікаві сторінки історії України і Росії.

Хто такі мамлюки? Майже всі вони вихідці з Поволжя і Задонщини — із земель, підвладних Хозарії, а пізніше — Золотій орді. Вчені-історики (наприклад, В. Ємельянов, М. Лісовий, та й цитований нами Амін Аль-Хелі) довели, що їх військо формувалось за рахунок забраних в рабство жителів татарської Русі. "Мамлюки майже всі, чи більшість з них, були кипчаками — волзьким народом, повністю асимільованим росіянами. Говорили вони по-російськи і були вихрещені у православ'я. Кипчаки підтримували тісні зв'язки з Руссю, брали шлюби з росіянами і більшою мірою, ніж інші народи, змішалися з ними" [Емельянов В. Десионизация. — М., 1995. — С. 99—102. Див. також: Гумилев Л. Н. Тысячелетие вокруг Каспия. — М„ 1993].

У ХНІ столітті саме мамлюки із Татарії становили кістяк єгипетської і сирійської армій, чиновництва і навіть певною мірою верхівку місцевої знаті. Звідки вони тут взялися? Зі степів "хозарської'', а потім "татарської'" Русі. Як? У результаті бурхливого розвитку работоргівлі. Спочатку хозари, а потім татари (та й свої князі цим грішили) за допомогою арабських та іудейських купців везли і гнали партії красивих, молодих, сильних людей по Волзі і Дону через Каспій і Хозарське (Азовське) море в Крим і далі, через Понт (Чорне море) на Близький Схід і в Єгипет. І так — не одне століття. Ці "росіяни", звані мамлюками, найкраще приживалися і пускали коріння в Єгипті — спрацьовувала генетична домінанта, "поклик крові".

Будучи сильнішими за інтелектом, мамлюки поступово склали тут військову, економічну й управлінську еліту. А, як мовилось, в тяжкі для Єгипту і Сирії роки, коли полчища хрестоносців

і татар напали із заходу і сходу, вихідці з татарської Русі взяли владу і всю справу боротьби за незалежність Єгипту і Сирії в свої руки і боролися як справжні патріоти.

Але яке це має відношення до нашої теми — до панмонголізму і російсько-українських відносин? Пряме. Західна Русь більшою мірою зберегла свою арійську духовність, вона практично не знала рабства чи знала його в незрівнянно менших масштабах, ніж татарська Русь. Баскаки полюбляли брати данину невільниками, яких потім переправляли у південні райони і продавали перекупникам. Крім того, работорговці — вихідці з каганатів Середньої Азії — на замовлення азовських, кримських, генуезьких, венеціанських "оптовиків" спеціально наймали татар цілими кінними загонами, які, виконуючи "субпідряд", нападали на беззахисні руські села і забирали для своїх хазяїв живий товар. У районах Сирії та Єгипту, пише сходознавець Адам Мец, "категорія білих рабів обмежувалася тюрками — кипчаками — і представниками того незнищенного племені, яке дало в Європі назву своєму стану, тобто слов'янами. Вони цінувалися вище тюрків— Якщо не було слов'янина, брали тюрка" [Мец А. Мусульманский ренессанс—М., 1973. — С. 141].

Головним північним центром работоргівлі було волзьке місто Булгар, куди зганялися невільники зі всієї центральної і північної Русі. Звідси вони направлялися на Азов, Каспій і Амудар'ю, де перепродувалися купцям арабських халіфатів [Див.: Емельянов В. Десионизация.—С. 107].

Був ще й інший шлях вивезення слов'янських рабів — через Німеччину та Іспанію. Невільники з татарської Русі потрапляли туди через Брест і Прагу — стародавні перевалочні пункти работоргівлі. Однак на землях Русько-Литовського князівства баскаки і татарські загони найманців не могли вільно хазяйнувати. Тому тут полювання на людей не мало такого поширення.

Зрозуміло, що на просторах татарської Русі складався особливий менталітет того народу, який століттями жив в умовах широких ловів і торгівлі людьми. Останні були тут живим товаром, матеріалом. Навіть християнський князь Дмитрій Донський, згодом канонізований, з легкістю наказує умертвити майстрів, які збудували кам'яні стіни Кремля, аби ті не виказали таємниць підземних комунікацій.

Пізніше вчені ламатимуть голову, намагаючись пояснити феномен довготривалосгі кріпацтва в Росії (відміненого на 200 років пізніше, ніж у Західній Європі). Пояснювали особливостями географії, економіки чи навіть бажанням німкені Катерини II закабалити російський народ. Та як можна забути азіатський, монгольський менталітет нації, що формувалася в умовах широко поставленої работоргівлі.

Українська нація формувалася в дещо інших умовах — також не райських (мали місце процеси духовного поневолення, сполячення, натиск з боку псів-рицарів), але в інших. Азійщини, монгольщини в Західній Русі було значно менше, ніж в татарській Русі. І кріпацтво в Україну пішло в основному через Московію після "возз'єднання".

Нагадаю й про своєрідний єгипетський ренесанс татарської Русі, коли мамлюки, що захопили владу в Каїрі і Багдаді, всі ці Іванбеї, Мішабеї, Ібн Василії, Семени-аги зі свитами, багатими караванами стали приїжджати на Рязанщину, Тамбовщину, у Твер, в саму Москву. Тут разом з односельцями знатні "єгиптяни" і "сирійці" з російськими іменами згадували своїх предків, відвідували кладовища, а потім везли з собою в "Святу землю" родичів, земляків і цілі села.

Все це — реалії життя татарської Русі, яким історики не надавали до цього часу значення. А вони ж формували архетип російської нації. І не тільки російської.