Матірщина як засіб самоствердження і комунікації

— Что больше всего нас объединяло, так это матерщина. Она у нас была одна на весь Союз. Эх, великий мат! Нет сильнее ругани на свете. Достоевский говорил: русский мат силен идеями...

— Та ні, український народ не матюкливий.

— Не матюкливый? Шестьдесят процентов коренных слов у вас, включая матерщину, тюркского, точнее, монгольского корня.

— Ні, наші корінні слова санскритські, від індоаріїв.

Вулична розмова

— Саме після Куликовської битви почав формуватися знаменитий російський мат — яскрава антиарійська прикмета російської мови і менталітету. Київська Русь, слов'янство взагалі його не знали. Убивча, сатанинська сила російського мату відома. Росіянин, який застосовує таку "зброю", почуває себе нібито надлюдиною: його всі бояться, ніхто не хоче з ним зв'язуватися. Більше того, виригуючи цю вербальну мерзоту — "В бабушку и бога душу мать!" — він ніби вивищує себе над Творцем і Богородицею. Це вже чистий сатанізм.

Більшість людей вважає, що матюки — суто російське явище. Взагалі тут можна погодитися, але слід враховувати, що це неслов'янський елемент великої російської мови і широкої російської душі. А чий же він? Звичайно, азійський, точніше, татаро-монгольський, що міцно увійшов у систему характеристик російського менталітету, став йому "рідним". У межах царської Росії, а потім СРСР він, на жаль, став "рідним" для значної частини неросійських людей. Як сказав поет, "ми варились в одному окропі, просвіщав нас московський матюк". Помічено: перше, що найлегше засвоюють іноземці, які потрапляють в російськомовне середовище, — матюки.

А слова ці — повністю тюркського кореня, взяті з лексикону татаро-монгольських завойовників, що виробився саме в процесі спілкування хазяїна-кочівника і цивілізованого полоненого — раба чи рабині. Це важливо підкреслити, оскільки в чисто монгольському середовищі такі вирази не вживалися. Сленг, про який мовиться, вироблений на "стику'' завойовника і підкореного — Гога і Магога. Полонені в очах кочового завойовника — худоба, "багно". Але вони, маючи душу й інтелект, як правило, більш духовно піднесені, тонкі, та й тіло чистіше, ніж у невмитого хазяїна (хазяїн це бачив і відчував). Звідси — потреба не просто карати, а принижувати, позбавляти шляхетності і навіть людської гідності. Завойовник душевній витонченості цивілізованого полоненого протиставляв "витончене" свинство, намагався дістатися до святая святих, до божественного в його душі. У такий спосіб він самоствер-джувався як володар. І ця монгольська диво-мерзота, що культивувалася століттями, увійшла в архетип російської натури, для декого ставши навіть "музикою душі". Великими матірщинниками, які відомо, були цар Петро та його улюбленець Меншиков. Вони навіть на державних документах накладали матірні резолюції. Таку манеру перейняли згодом і деякі більшовицькі вожді.

Але ще більш показовим, з точки зору панмонголізму, є те, що матірщина стала для багатьох (і не лише з "нижчого прошарку") ніби другою розмовною мовою. І справа не лише у вигуках, у "підсолюванні" розмови слівцями, від яких вуха в'януть. Доходить до того, що цілком осмислена розмова чи монолог наполовину і більше складається з матюків, Відомі віршовані перли, що містять 80 відсотків таких словосполучень. До речі, цікава деталь: є слова, що абсолютно не перекладаються на нормальну мову, а між тим росіянин душею безпомилково пізнає їхній смисл. Чи не так? — запитав Гуру.

— Згоден з Вами, — відповів я.

Від автора:

Мат став одним із знарядь російського панмонголізму — русифікації. Я навчався в МДУ і мав нагоду багато спілкуватися з юними представниками різних національностей СРСР, із зарубіжними студентами. Всі вони запевняли мене, що російська матірщина розповсюджується у них на батьківщині, як зараза. А японці, які вступали у контакт з росіянами, навіть спеціально вивчали матірщину, щоб краще розуміти російську душу.

Стосовно України, то матірщина стала поширюватися тут після "возз'єднання з  північним братом". Запорожці лаялися по-своєму, найвживаиішими були лайки "срака", "гімно", "сучий син". Звичайно, образливо було одержувати і таку "нагороду". Але — свою, від своїх.