Інші види ситуаційного аналізу

Застосування методу SWOT-аналізу (strength, weaknesses, opportunities, threats) дозволяє отримати багатосторонню інформацію щодо поточної ринкової ситуації та становище суб'єкта в ній. У ході аналізу відбувається вивчення ринку з позиції визначення сильних і слабких сторін суб'єкта, а також перспектив і загроз для нього на даному сегменті ринку. Результати аналізу наводяться у вигляді таблиці такого вигляду (табл. 4.5), де наведені типові сильні і слабкі сторони, а також перспективи та загрози, типові для підприємства зв'язку.

 

Таблиця 4.5 – Типові результати SWOT-аналізу телекомунікацйного оператора

Сильні сторони	Слабкі сторони
Лояльна тарифна політика, великий асортимент послуг, розвинута транспортна мережа	Фіксований зв'язок, якому на зміну йде мобільний, втручання держави до тарифної політики щодо фіксованого зв’язку
Перспективи	Загрози
Удосконалення технології, поліпшення якості послуг та обслуговування, розвиток ІКТ	Активізація зовнішньої конкуренції

 

Модель конкурентних сил Портера (Porter's model) базується на аналізі шести чинників, які найбільшою мірою впливають на розвиток підприємства. До факторів що впливають належать: сила споживачів, загроза аналогічної продукції, сила постачальників, протистояння існуючих виробників, загроза нових учасників ринку, сила інших зацікавлених осіб.

Матриця БКГ дозволяє суб'єкту підприємницької діяльності, що працює в сфері надання послуг зв'язку, класифікувати всі надані послуги в залежності від їх положення на ринку і темпів розвитку. Використовуючи матрицю, підприємство може визначити, по-перше, які з послуг відіграють провідну роль у порівнянні з конкурентами та, по-друге, яка динаміка цих послуг: розвиваються вони, стабілізуються, чи знаходяться в стадії спаду. У результаті обирається відповідна маркетингова стратегія подальшого розвитку підприємства. Матриця (табл. 4.6) виділяє чотири типи положення послуги на ринку: «зірки», «дійні корови», «питальні знаки» і «собаки» і передбачає стратегію розвитку для кожного з них.

 

Таблиця 4.6 – Приклад аналізу діяльності телекомунікацйного оператора за допомогою матриці Бостонської консалтингової групи

Відносна доля послуги на ринку
Висока		Низька
Позначення послуги: «Зірка» мобільний зв'язок	Маркетингова стратегія: Інтенсифікація маркетингових зусиль для підвищення долі послуги на ринку та захоплення ринку споживачів	Позначення послуги: «Знак питання» цифрове телебачення	Маркетингова стратегія: Інтенсифікація маркетингових зусиль та популяризація послуги через її популярність у європейських країнах
Позначення послуги: «Дійна корова» фіксований зв'язок	Маркетингова стратегія: Підтримка існуючого стану, використання прибуткуг для підтримки зростаючих послуг	Позначення послуги: «Собака» телеграф	Маркетингова стратегія: Скорочення зусиль чи припинення надавання послуги

        

Даний підхід є ефективним для більшості сфер діяльності, і може бути прийнятним для підприємств зв'язку, оскільки дозволяє скласти реальну картину існуючого стану та перспектив подальшого розвитку кожної з аналізованих груп послуг, а також розробити відповідну стратегію, адекватну становищу підприємства на ринку.

 

Планування розвитку потенціалу підприємства

 

Найважливіша задача стратегічного планування в умовах ринку – забез­печити підприємству (фірмі) можливості досягнення необхідної переваги перед іншими конкурентами шляхом використання найефективніших засобів. Ті підприємства й компанії, які планують і підтримують високий потенціал свого розвитку, як показує досвід закордонних країн, стійко виявляються сильними, прибутковому й шановними у світовому діловому співтоваристві. Щоб фірма могла встановити власний довгостроковий конкурентний цикл розвитку, вона повинна рости швидше, ніж підвищується потенціал її основних конкурентів.

Під потенціалом підприємства прийнято розуміти сукупність показників або факторів, що характеризують його силу, джерела, можливості, засоби, запаси, здатності, ресурси й багато інших виробничих резервів, які можуть бути використані в економічній діяльності. Потенціал будь-якого підприємства впливає не тільки на кінцеві результати вся який його діяльності, але й на межі економічного росту й структурного розвитку всієї організації.

Однак обмежувальний вплив певних меж на цілеспрямований розвиток систем або індивідів, як показав у своїх роботах Р. Л. Акофф, може бути від­сунуте трохи далі зміною бажань або технічних можливостей, які розсовують межі необхідних удосконалень. Обмежені ресурси ставлять свої межі тільки тоді, коли має бути робити щось таке, для чого потрібно більше, ніж доступно, цих ресурсів, а саме їх і немає в достатній кількості, а також немає підходящих замінників. Обмежений ресурс перестає бути таким, якщо потреба в ньому зменшується або якщо навчитися його використовувати з більшою ефектив­ністю. Із цього випливає, що розвиватися повинні насамперед самі люди – основний потенціал будь-якої системи. Чим більше розвинена особистість або система, тим менше вони обмежені ресурсами, тим вище їхній сукупний по­тенціал. Обмеження росту потенціалу підприємства (фірми) звичайно закладено в їхньому оточенні, але головні обмеження їх довгострокового економічного» розвитку втримуються в них самих. Якщо виразитися інакше, то головні; межі росту екзогенні, або зовнішні, лежать поза системою, а головні межі розвитку – ендогенні, або внутрішні, закладені в ній самої.

Вибір напрямку або стратегії розвитку потенціалу підприємства залежить в основному від складу, структури і якості наявних економічних ресурсів, рівня конкурентоспроможності вироблених робіт і послуг, що існує положення на ринку й майбутніх цілей, наприклад, вийти в лідери, закріпитися серед конкурентів, уникнути банкрутства тощо.

У сучасних ринкових відносинах всі економічні ресурси, що становлять основу розвитку потенціалу будь-якого підприємства або організації, як загаль­ноприйняті, підрозділяються на дві більші категорії – матеріальні й людські й чотири основних види земля, праця, капітал і підприємницькі здатності.

Земля, або природні ресурси, поєднує всі речовинні фактори, які природа надає людям у вигляді корисних копалин, земельних угідь, лісових масивів, запасів води, повітря, тепла й ін. Природні ресурси грають важливу економічну роль у житті людей, закладають основи розвитку людини й виробництва, сприяють росту особистого й національного багатства.

Праця, або трудові ресурси, характеризує сукупність розумових і фізичних здатностей людини, необхідних для виробництва матеріальних благ. У загальному виді будь-яка праця або здатність до праці можна охарактеризувати кількістю працездатних працівників, рівнем їхньої професійної підготовки й кваліфікації, трудовою віддачею персоналу й багатьма іншими економічними показниками. У конкретних умовах виробництва всякий процес праці може бути визначений величиною витрат і результатів, трудомісткістю продукції, інтенсивністю праці, його продуктивністю, витратами на зміст персоналу, заробітною платою працівників і т.д.

Капітал, або інвестиційні ресурси, визначає весь запас накопичених матеріальних засобів: виробниче встаткування, технологічне оснащення й інструменти, об'єм сировини й матеріалів, використовуваних у процесі виготовлення товарів і виконання послуг. Гроші в ринковій економіці не ставляться до капітальних ресурсів, тому що самі по собі вони не роблять продукції, хоча й приносять багатьом їхнім власникам велике багатство.

Підприємницькі, або творчі, здатності людини проявляються в умінні відкрити своя справа (бізнес), організувати нові наукові, технічні, комерційні або інші інноваційні проекти, а також у раціональному використанні праці, землі, капіталу й інших економічних ресурсів. Здатності людини до підприємницької діяльності в реальному житті ще більше обмежені, чим всі інші економічні ресурси в природі. Саме через велику рідкість підприємницьких, творчих здатностей людей за їхнє використання суспільству доводиться платити значно вище в порівнянні з іншими виробничими ресурсами. Однак у більшості випадків прояв підприємницьких здатностей людини цілком себе виправдує одержанням того сукупного доходу, що вони роблять своєю творчою ініціативою, новаторським підходом, організаторською діяльністю, управлінськими діями й т.д. У той же час підприємництво, як підтверджує світовий досвід ринкових відносин, завжди пов'язане з певним ризиком. За висновком К.Р.Макконелла, у капіталістичній або ринковій системі прибуток підприємцеві не гарантована. Винагородою за витрачені ресурси, час, зусилля й здатності можуть виявитися привабливі доходи (прибуток) або непередбачені збитки (втрати) і зрештою - банкрутство. Підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею й діловою репутацією, але й вкладеними коштами - своїми власними й всіма іншими акціонерами.

До особливих видів ресурсів, що сприяють об'єднанню в єдину систему розрізнених виробничих факторів і підвищувальна ефективність їхнього застосування, багато економістів такі ґрунтовні економічні категорії, як організація виробництва й робочий час. У відомому економічному змісті, думці А. Маршалла, існують тільки два фактори виробництва: природа й людина. Капітал і організація є результатом роботи людини, здійснюваної за допомогою природи й керованою його здатністю передбачати майбутнє й готовністю подбати про збереження створеного товару. При даних властивостях і силах природи й потенціалу людини ріст багатства, знань і організації виникає з них як наслідок із причини. Але людина сам значного ступеня створюється навколишнім його середовищем, у якій більшу роль грає природа. Отже, з будь-якого погляду людина є центром проблеми виробництва, як і проблеми споживання, а також, що випливає звідси проблеми, планування науково-технічного й соціально-економічного розвитку підприємства.

У загальному виді планування розвитку потенціалу підприємства включає наступні етапи:

1) оцінка структури, динаміки й ефективності використання виробничих ресурсів і можливостей підприємства, його частки або займаного положення на ринку;

2) визначення рівня конкурентоспроможності основних видів продукції, самого підприємства в цілому і його сукупному потенціалі;

3) аналіз наявних виробничих резервів і втрат економічних ресурсів на підприємстві;

4) вибір основної стратегії й тактики розвитку потенціалу підприємства;

5) планування розвитку потенціалу підприємства з обліком обраних перспективних цілей і наявних обмежень ресурсів;

6) здійснення запланованих заходів, пов'язаних із забезпеченням економічного росту й розвитку потенціалу підприємства.

Таким чином, підвищення рівня розвитку потенціалу зводиться по суті до аналізу його структури, оцінці й плануванню впливу великої сукупності факторів на конкурентоспроможність підприємства і його місце на діючому ринку. Розглянемо у зв'язку із цим основні види або складові компоненти потенціалу; підприємства.

Сукупний потенціал будь-якої організації утворять окремі доданки: трудовий, економічний, організаційний, науково-технічний, виробничий, підприємницький і фінансовий потенціал.

Трудовий потенціал людини характеризується сукупністю його здатностей до економічної діяльності. Між трудовим потенціалом, результатами праці й рівнем життя людини існує пряма залежність: ріст одних факторів викликає відповідні зміни всіх інших. Однак трудовий потенціал людини має свої границі, обумовлені його розумовими й фізичними здатностями, моральними й інтелектуальними якостями й іншими особистими характеристиками, а також наявністю схильності й можливості до професійного росту й розвитку.

Сучасний підхід до розвитку трудового потенціалу людини найбільше ґрунтовно й повно розкритий Б. М. Генкиным. До основних компонентів трудового потенціалу ставляться: здоров'я, утворення, моральність, творчість, професіоналізм. Всі ці характеристики можуть бути застосовані як до окремої людини, так і до групи людей, підприємству, регіону й всій країні.

Здоров'я характеризується рядом параметрів, що вимагають у загальному випадку спеціального медичного й соціально-економічного аналізу. По визначенню Всесвітньої організації охорони здоров'я, здоров'я - це стан повного фізичного й соціального благополуччя. Благополуччя - це стан розуму, що характеризується деякою психічною гармонією між здатностями, потребами й очікуваннями людини й тих вимог і можливостями, які пред'являє й надає навколишнє середовище. У цей час здоров'я населення України значно гірше, ніж у розвинених країнах, і продовжує погіршуватися. Середня тривалість життя становить 65 років. Стан здоров'я помітно позначається на ефективності виробництва й рівні життя працівників.

Освіта - найважливіший фактор росту ефективності виробництва й національного багатства. В Україні погіршується не тільки стан освіти людей, але й знижується ефективність використання персоналу з вищим утворенням. На вітчизняних підприємствах тільки 10% випускників технічних вузів зайняті безпосередньо інженерною діяльністю. Інші значаться на посадах робітників, службовців тощо.

Моральність служить одним з показників нових трудових відносин у ринковій економіці. Останнім часом значно збільшилося число економічних злочинів, зокрема замовлених убивств великих підприємців і керівників банківських структур.

Професіоналізм персоналу ставиться до найважливіших показників робочої сили. Однак ріст кваліфікації йде явно вповільненими темпами. На підприємствах велика частка робітників малокваліфікованої праці, особливо низок рівень професіоналізму багатьох керівників, у тому числі й економістів-менеджерів.

Творчість працівників служить найбільш впливовим фактором економічного розвитку країни. Багато підприємців, науковці, раціоналізатори й винахідники вносять помітний вклад у досягнення високого прибутку й підвищення ефективності виробництва.

Основою розвитку трудового потенціалу працівників є вдосконалювання закладених природою людських здатностей, у процесі трудової діяльності людський потенціал безупинно розвивається. На багатьох підприємствах діють свої системи підвищення професійної кваліфікації персоналу, витрачаються значні фінансові засоби на підтримку здоров'я, створення безпечних умов роботи, розвиток творчих здатностей і т.п.

Розвиток і реалізація трудового потенціалу людини в дуже великому ступені залежать від сформованих економічних відносин існуючої державної політики в країні, а також національного багатства й багатьох інших факторів. Для країн з високим рівнем добробуту народу характерна політика, спрямована на підвищення якості людських ресурсів. Методи здійснення такої політики, хоча й мають національні особливості, цілому носять загальні функції: відбір і заохочення талановитих людей, поліпшення утворення, диференціація оплати праці залежно від його результатів. Однак поки відсутня державна політика подальшого розвитку науки, культури, освіти, творчості й інших сфер, що забезпечують високий рівень розвитку людського капіталу, трудового потенціалу людей.

Економічний потенціал будь-якого підприємства являє собою склад його ресурсів - трудових, матеріальних, фінансових і інших, наявних у розпорядженні організації для виробництва запланованих робіт і послуг. Стан економічного потенціалу підприємства характеризують наступні фактори й показники:

– об'єм і якість виробничих ресурсів, чисельність промислово-виробничого персоналу, склад основних виробничих фондів, величина оборотних фондів і матеріальних запасів, наявність фінансових ресурсів і нематеріальних активів, використання патентів, ліцензій, технології, інформації;

– здатності персоналу підприємства до професійної діяльності у всіх сферах виробництва й на всіх рівнях керування;

– фінансовий стан підприємства, рівень поточний платіж здатності й ліквідності, зовнішня й внутрішня заборгованість, ступінь кредитоспроможності;

– стан наукової, творчої, раціоналізаторської й інноваційної діяльності, здатність до відновлення виробництва й зміні діючої технології;

– інформаційне забезпечення маркетингової, проектної, виробничої й фінансової діяльності, якість використовуваної інформації, ступінь її обґрунтованості й вірогідності.

Розглянуті трудові й економічні компоненти містять комплексну характеристику найважливіших соціально-економічних, науково-технічних, фінансово-інвестиційних і багатьох інших факторів або індикаторів, які дозволяють оцінювати загальний, або сукупний, потенціал кожного підприємства. Ступінь, або рівень, розвитку потенціалу підприємства можна представити співвідношенням різних порівняльних характеристик його сьогоднішнього стану з відповідними еталонними (нормативними) показниками або стандартами. Як база порівняння можуть бути взяті світові або вітчизняні вищі стандарти, галузеві або регіональні еталони, а також корпоративні або внутрішньогосподарські нормативи. Система подібних стандартів може стати основою планування й керування розвитком потенціалу наших підприємств.

У закордонній практиці застосовується ціла система різних індикаторів, за допомогою яких дається порівняльна оцінка розвитку потенціалу різних фірм, компаній і національної економіки в цілому. Під індикаторами розуміється сукупність найважливіших характеристик об'єкта або системи, що дозволяють у формалізованому виді описати стан їхніх основних параметрів, вибрати оптимальні варіанти функціонування системи в різний час і намітити найкращі способи її розвитку в майбутньому. Планування розвитку потенціалу підприємства здійснюється по наступних головних індикаторах або комплексних факторах:

– динаміка національної економіки або економічного потенціалу;

– виробнича потужність підприємства або галузі промисловості;

– динаміка внутрішнього ринку;

– фінансовий стан фірми;

– людський капітал або трудовий потенціал;

– престиж фірми, галузі або країни;

– забезпеченість виробничими ресурсами;

– орієнтація на зовнішній ринок;

– інноваційний або творчий потенціал;

– суспільна стабільність.

Кожний з перерахованих комплексних виробничих факторів-індикаторів складається із двох-трьох десятків одиничних показників. Тому при плануванні розвитку потенціалу підприємства виникає досить складна задача по відборі найбільш значимих показників для оцінки кожного з наведених факторів. Напри мір, у країнах з розвитий ринковою економікою для оцінки людського капіталу використовується більше тридцяти часток показнику. У зв'язку із цим необхідно перелічити найбільш важливі із застосовуваних за рубежем показників - характеристик людського потенціалу:

1) чисельність населення;

2) вікова структура населення;

3) динаміка чисельності працездатного населення;

4) загальний рівень безробіття;

5) створення нових робочих місць;

6) професійне навчання;

7) талант менеджера;

8) оклад працівників;

9) максимальна ставка прибуткового податку;

10) державні витрати на утворення;

11) середня тривалість життя;

12) система охорони здоров'я;

13) ступінь небезпеки життя.

Перші три місця у світі по сукупності розвитку людського капіталу зай­мають США, Канада і Японія. Їх загальний економічний потенціал відповідає займаним вищим місцям у світовому співтоваристві розвинених країн.

Отже, світове лідерство є найвищим рівнем розвитку економічного потенціалу цілої країни або окремої компанії. За ним треба другий рівень розвитку потенціалу, що відповідає середнім світовим стандартам. Третім рівнем можна вважати національне лідерство, четвертим – відповідність національним стандартам, п'ятим - галузеве лідерство, шостим – відповідність галузевим стандартам. Необхідно також мати нормативи граничного рівня розвитку потенціалу підприємства, за яким воно стає неконкурентоспроможним на внутрішньому ринку. Планування й керування розвитком потенціалу підприємства буде сприяти безперервному його економічному росту за рахунок найбільш раціонального використання всіх виробничих ресурсів і в першу чергу професійних і інтелектуальних здатностей персоналу, у тому числі й економістів-менеджерів.

На вітчизняних підприємствах планування розвитку технічного потенціалу звичайно здійснюється по наступних основних напрямках:

– розробка конкурентоспроможної продукції;

– впровадження прогресивної технології;

– удосконалювання організації виробництва;

– автоматизація виробничих процесів;

– створення нових господарських підрозділів;

– реструктуризація діючого виробництва;

– зниження витрати виробничих ресурсів;

– удосконалювання керування підприємством;

– підвищення професіоналізму персоналу;

– ріст виробничої потужності підприємства;

– оптимізація умов праці працівників;

– стандартизація й уніфікація продукції.

Всі перераховані напрямки можуть бути включені в тематичні плани науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт. Тематичні плани складаються звичайно на п'ятирічний період з обліком всіх майбутніх внутрішніх і зовнішніх планованих змін виробничих систем на підприємствах або фірмах.

 

Контрольні питання:

1. Дайте визначення поняттю «стратегія».

2. Класифікаційні ознаки стратегій.

3. Види конкурсних стратегій.

4. Визначте вплив відсутності чи наявності стратегії на діяльність підприємства.

5. Перелічите ключові елементи стратегічного планування.

6. Назвіть види стратегії конкурентної боротьби в залежності від рівня потенціалу підприємства.

7. Яка існує залежність стратегії від етапу життєвого циклу підприємства.  

8. Назвіть методи ситуаційного аналізу діяльності підприємства.

9. Етапи планування розвитку потенціалу підприємства.

10. Перерахуйте індикатори розвитку потенціалу підприємства.

11. Основні напрями розвитку потенціалу підприємства.