2020-04-12
404
Міжнародний механізм захисту прав людини – система міжнародних органів і організацій, що діють з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини чи їх відновлення у випадку порушення.
Перші міжнародні механізми захисту прав людини з’явилися після 2 Світової, і їх поява зумовлювалася наслідками фашизму. Найбільш відомими є 2 міжнародних механізми – універсальний, що існує в рамках системи ООН, та регіональний, створений в рамках Ради Європи. Окрім цих існують і інші регіональні системи захисту прав людини: Міжамериканська і Африканська, однак вони були створені пізніше і не напрацювали широкої практики.
Міжнародні механізми з одного боку включають систему юридичних норм, прийнятих міжнародною спільнотою у вигляді міжнародних конвенцій чи пактів та закріплюють міжнародні стандарти прав і свобод людини, а з іншого – систему організаційних інструментів та процедур, що діють на міжнародному рівні з метою виявлення вивчення й запобігання порушень міжнародно-визнаних норм і стандартів у сфері прав людини.
Виходячи з цього, усі міжнародні механізми поділяються на 2 види:
1) Конвенційні (нормативні)
2) Інституційні
Саме по собі закріплення норм та принципів прав і свобод людини на рівні конвенцій та пактів, що мають загальнообов'язкову силу для їх держав - учасниць, виступає як самостійний механізм їх захисту. Це зумовлюється тим, що:
• а) конвенційні принципи та норми після їх прийняття державою - учасницею стають частиною її внутрішнього законодавства, що дає громадянам цієї держави можливість захищати свої права, посилаючись безпосередньо на положення цих міжнародних договорів;
• б) більшість держав - учасниць міжнародних договорів з прав людини, діючи добросовісно і
послідовно, добровільно виконують свої міжнародні зобов'язання щодо гарантування та забезпечення прав і свобод людини, приводять внутрішнє законодавство та правозастосовну
практику у відповідність до міжнародних стандартів прав і свобод людини;
• в) формальне визначення міжнародних стандартів прав людини слугує орієнтиром для світової спільноти, своєрідним індикатором при оцінці рівня демократії та забезпечення прав людини тими чи іншими державами.
Конвенційні механізми захисту прав людини нерідко виступають нормативною основою існування інституційних механізмів прав людини.
Залежно від територіального критерію міжнародні механізми захисту прав людини можна поділити на універсальні та регіональні.
Універсальні правозахисні механізми – це органи й організації, які поширюють свою діяльність на увесь світ, незалежно від державних і регіональних кордонів. Ці механізми тією чи іншою мірою пов’язані з основною міжнародною організацією світу – ООН. Це не випадково: по-перше, її членами є майже всі держави світу, по-друге, відповідно до Статуту ООН однієї з основних цілей діяльності цієї організації є “утвердження віри в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості”.
Статут зобов’язує головний орган ООН – Генеральну Асамблею ООН – приділяти особливу увагу захистові прав людини. У 1948 р. вона прийняла Всезагальну декларацію прав людини, а після цього цілу низку міжнародно-правових актів, які торкаються різноманітних аспектів правозахисної діяльності (про громадянські, політичні, культурні права, заборону геноциду, апартеїду, расової дискримінації).
Серед інших основних органів ООН особливу роль у захисті прав людини відіграє Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОС), яка під керівництвом Генеральної Асамблеї координує економічну і соціальну діяльність ООН, у тому числі, як зазначено в Статуті, готує “рекомендації з метою поглиблення поваги і дотримання прав людини й основних свобод для всіх”.
Однак, незважаючи на широкі повноваження і ту важливу роль, яку відіграють у міжнародних відносинах головні органи ООН, основні функції щодо захисту прав людини виконують спеціалізовані правозахисні органи й організації.
Отже, всі універсальні правозахисні органи поділяють на три види:
1) Постійні органи, що є частиною апарату ООН – Комісія ООН з прав людини та її експертний орган – Підкомітет по запобіганню дискримінації та захисту прав меншин. Ці органи, а також Комісія становища жінок, створені в рамках ЕКОСОС для виконання його повноважень в галузі захисту прав людини. У рамках іншого основного органу ООН – Секретаріату, створений Центр прав людини, розташований в Женеві і Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців. Останньою за часом була створена в 1993 р. посада Верховного Комісара ООН з прав людини.
2) Органи, створені згідно з міжнародними угодами, укладеними під егідою ООН. У рамках ООН було розроблено безліч міжнародних договорів про захист прав людини, що розвивають положення Всезагальної декларації, щодо окремих груп прав чи окремих прав, закріплених у ній.
Окрім Пактів під егідою ООН були розроблені: Конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенція про запобігання катуванням та іншому жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню, а також безліч інших договорів. На виконання усіх цих угод були створені: Комітет ООН з прав людини (не плутати з Комісією ООН), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, Комітет з расової дискримінації, Комітет проти катувань.
3) Спеціалізовані установи Організації Об’єднаних Націй. У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН із Організацією пов’язані різні установи, створені міжурядовими угодами в галузі економіки, соціальних відносин, культури, освіти, охорони здоров’я та ін. Спеціалізовані установи є постійно діючими міжнародними організаціями, які працюють на підставі власних статутів і угод з ООН. Сьогодні існує 16 таких організацій. Однак далеко не всі ці установи займаються правами людини. Для тих, що здійснюють правозахисну діяльність, вона не є основною, а випливає із загальсоціальної спрямованости їх діяльности і, відповідно, лише доповнює її. До таких установ відносяться насамперед Міжнародна Організація Праці (МОП) і Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).
Другим найважливішим елементом міжнародного механізму захисту прав людини є реґіональні міжнародні організації.
На сьогодні у світі існує три дієздатні реґіональні системи захисту прав людини: Міжамериканська, Африканська і Европейська. Перша діє в рамках Організації Американських Держав і представлена Міжамериканською комісією з прав людини і Міжамериканським судом з прав людини. На відміну від відповідного европейського органу Міжамериканський суд не вчинив якогось значного впливу на формування регіональних стандартів прав людини, розглянувши за 40 років існування ледь більше 10 справ. Уся правозахисна діяльність лягла, таким чином, на Комісію, в яку можуть звертатися зі скаргою будь-які фізичні особи, групи, особи чи недержавні організації. Комісія вживає заходів до досягнення дружнього врегулювання, а якщо це не вдалося, – вона приймає висновок у справі. Ці висновки мають велику моральну вагу, їх, як правило, враховують держави, обвинувачені в порушеннях прав людини.
Африканська система складається з Африканської комісії прав людини і народів, що є органом Організації Африканської Єдності. Вона діє на підставі Африканської хартії прав людини і народів. Комісія заслуховує кожні два роки звіти держав про законодавчі й інші заходи для захисту прав людини. Комісія з цього приводу формулює судження і пропозиції. Також вона розглядає заяви громадян і недержавних організацій про масові і систематичні порушення прав людини. По них Комісія готує свої висновки для вищого органу ОАЕ – Асамблеї глав держав і урядів.
Європейська система захисту прав людини діє в рамках Ради Європи. Європейський правозахисний механізм заснований на низці договорів, основним серед них є Європейська конвенція захисту прав людини й основних свобод. Крім неї, у рамках Ради Європи розроблені Європейська соціальна хартія, Європейська конвенція прав меншостей, Європейська конвенція прав дитини, Європейська конвенція запобігання катуванням.
Головний європейський правозахисний орган – Європейський суд прав людини – має одну відверту перевагу перед більшістю сучасних правозахисних організацій – його рішення обов’язкові для держав, що приєдналися до Конвенції захисту прав і свобод. У результаті, рішення Суду впливають на формування не тільки європейських, але і світових стандартів прав людини.
Крім суду, при Раді Європи діють Європейський комітет з прав меншин, Комітет незалежних експертів по соціальних і економічних правах, Європейський комітет запобігання катуванням.
В залежності від функції, яка покладена в основу міжнародного механізму захисту прав і свобод
людини, їх можна поділити на:
1) регулятивні;
2) моніторингові (контрольні).
Регулятивні механізми, в першу чергу, спрямовані на формальне закріплення міжнародних
стандартів прав людини і міжнародних договорах, їх поширення, всебічне визнання та використання. У свою чергу, моніторингові механізми необхідні для контролю за додержанням міжнародних стандартів прав людини державами, які взяли на себе відповідні міжнародні зобов'язання.
Таким чином,до групи моніторингових механізмів можна включити:
а) міжнародні судові органи (Європейський суд з прав людини);
б) міжнародні квазісудові органи (Комітет ООН з прав людини);
в) міжнародні міжурядові організації та їх посадові особи (ООН, ЮНЕСКО, МОП).
За способом утворення інституційні механізми захисту прав і свобод людини можна поділити на договірні та позадоговірні. До першої групи відносяться міжнародні механізми, які були утворені та діють в результаті спільного рішення держав - учасниць в межах певного міжнародного договору (Комітети ООН, що утворені на підставі відповідних Конвенцій та пактів). Позадоговірними є інституційні механізми, які функціонують поза волею держав, гарантуючи, тим самим, свою неупередженість, об'єктивність та відданість міжнародним стандартам прав людини.
120 Механізм контролю за дотриманням державами зобов’язань у сфері захисту прав людини.
У зв'язку з тим, що права людини є цінністю вищого порядку і від рівня їх захисту та забезпечення в конкретній державі залежить багато в чому доля миру і безпеки, міжнародне співтовариство розробило певні механізми контролю за дотриманням прав людини. Ці механізми приводяться в дію міжнародними органами і організаціями.
МІЖНАРОДНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПРАВ ЛЮДИНИ - діяльність міжнародних організацій по здійсненню контролю за дотриманням і забезпеченням прав людини.
Органи, що здійснюють контроль та забезпечення дотримання прав людини на міжнародному рівні і створювані відповідно до положень відповідних конвенцій:
1) під егідою ООН (Міжнародний суд ООН, МОП, ВООЗ, ЕКОСОС, ЮНЕСКО, Верховний комісар ООН з прав людини, Комітет з прав людини і т.д.);
2) інші органи (Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини).
Ці органи мають різної компетенцією, яка іноді перетинається.
Основними органами по здійсненню контролю є:
1) У 1992 р. був заснований пост Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ.
Верховний комісар не виступає як омбудсмен, якbq відстоює права національних меншин, а також не займається розслідуванням окремих випадків порушення прав людини. У його функції входить виявлення ситуацій міжетнічної напруженості, які можуть створювати загрозу для світу, безпеки або відносин між державами - учасницями ОБСЄ та сприяння їх якнайшвидшому врегулюванню.
Генеральна Асамблея ООН 20 грудня 1993 р. прийняв резолюцію 48/141 про заснування поста Верховного комісара з прав людини відповідно до рішення Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993 р.). Відповідно до даної резолюції Верховний комісар з прав людини призначається Генеральним секретарем ООН і є його заступником. Він має статус «посадової особи ООН * і несе «під керівництвом і егідою Генерального секретаря основну відповідальність за діяльність ООН в галузі прав людини». Фактично ж Верховний комісар з прав людини здійснює загальне керівництво діяльністю Центру з прав людини ООН - структурного підрозділу Секретаріату ООН.
2) Комітет з прав людини - вивчає доповіді, що направляються державами, і відправляє їх зі своїми пропозиціями та зауваженнями в ЕКОСОР, розглядає питання і заяви, що стосуються порушення прав і свобод людини, приймає і розглядає повідомлення від осіб, які є жертвами порушення якою-небудь державою прав і свобод;
3) Комітет проти тортур - утворений в рамках Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання. Його робота носить конфіденційний характер і проходить при співробітництві з відповідною державою-учасницею, на території якого і ведеться розслідування;
4) Комітет з прав дитини - запитує в держав-учасників інформацію про виконання ними вимог Конвенції про права дитини і про фактичне становище дітей в країні, збираючи та аналізуючи інформацію про становище дітей в різних країнах, виробляє рекомендації і один раз на два роки через ЕКОСОР представляє доповідь Генеральної Асамблеї ООН зі своїми пропозиціями і рекомендаціями;
5) Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок - розглядає всі форми дискримінації щодо жінок, які надходять скарги, співпрацюючи з державами-учасниками Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок;
6) Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини діють на підставі Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. Комісія розглядає заяви зацікавлених осіб і приймає попереднє рішення про передачу їх до суду. Європейський суд в свою чергу розглядає скаргу, керуючись принципом справедливості.
