double arrow

Витрати населення та домогосподарства


Головною складовою грошових витрат єспоживчі витративитрати домогосподарств (населення) на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, незалежно від місця здійснення витрат (організований чи неорганізований ринок, у приватних осіб). Сюди ж включаються витрати на продукти та товари для домашніх улюбленців (собак, котів, пташок тощо).

У розгорнутому вигляді споживчі витрати містять такі статті:

Продовольчі товари харчові продукти, алкогольні напої, тютюнові вироби, харчування поза домом
Непродовольчі товари одяг, тканини, взуття, меблі, килими, товари культурно-побутового призначення, предмети гігієни та медикаменти, транспортні засоби, запчастини та пальне
Оплата послуг житлово-комунальні, побутові, транспорту та зв'язку, культури, відпочинку та спорту, медичні та санаторно-курортні, навчання та дошкільного виховання

Статистика вивчає розмір споживчих витрат і їх склад у цілому та в розрахунку на одне домогосподарство. Структура та співвідношення окремих складових споживчих витрат є показником матеріального добробуту населення та домогосподарств.




Переважання частки витрат на непродовольчі товари та оплату послуг є свідченням матеріального благополуччя. Розмір витрат є визначальним критерієм матеріального добробуту населення і домогосподарств, оскільки дає об'єктивнішу оцінку реальних доходів, у тому числі не декларованих.

Інформаційною базою є дані вибіркових обстежень умов життя, які враховують всі види витрат домогосподарств, за винятком тих, що пов'язані з підприємницькою та фермерською діяльністю, а також самозайнятістю.

Розмір сукупних витрат домогосподарств та їх складових: грошових витрат та вартості спожитих натуральних надходжень, пільг і субсидій (мал. 2).

Мал. 2 Структура сукупних витрат домогосподарств (населення)

Програма вибіркового обстеження умов життя домогосподарств передбачає спостереження за всіма видами витрат домогосподарств, крім пов'язаних із здійсненням ними підприємницької, фермерської та самостійної трудової діяльності.

Витрати - це сума платежів домогосподарств за товари та послуги, отримані у звітному періоді, сума коштів, направлених ними на купівлю акцій, сертифікатів, валюти, нерухомості, на будівництво, допомогу родичам і знайомим, на вклади до банківських установ, на податки (крім прибуткового) та інші внески. Для всебічного аналізу використання ресурсів домогосподарств вивчаються грошові витрати, які відповідають вищенаведеному визначенню, їх основна складова – споживчі витрати, а також обраховується зведений показник сукупних витрат.

Споживчі витрати– це грошові витрати домогосподарства на купівлю продуктів харчування, алкогольних та тютюнових виробів, непродовольчих товарів, а також — на оплату особистих послуг. Включаються всі витрати домогосподарств на ці. цілі незалежно від місця їх здійснення (у торговельній мережі, зі складу підприємства, організації, на ринку чи у окремих громадян).



Грошові витративключають споживчі витрати, витрати, пов'язані з веденням особистого підсобного господарства (купівля насіння, добрива, сільськогосподарського реманенту тощо ), грошову допомогу родичам та іншим особам, витрати на купівлю нерухомості, на будівництво житла та господарських будівель, на придбання акцій, сертифікатів, валюти, вклади до банківських установ, аліменти, обов'язкові податки (крім прибуткового), збори та внески, а також — інші грошові витрати, які не згадувалися раніше. Грошові витрати включають суми, фактично сплачені домогосподарством по відповідних статтях, і не враховують вартість натуральних надходжень, пільг та субсидій.

Сукупні витратискладаються з грошових витрат, а також - вартості спожитих домогосподарством і подарованих ним родичам та іншим особам продовольчих товарів, отриманих з особистого підсобного господарства, в порядку самозаготівель або подарованих, суми пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, суми пільг на оплату телефону та проїзду у міжміському транспорті. Сукупні витрати характеризують структуру використання домогосподарством сукупних ресурсів і відображають реальний поточний стан матеріального добробуту домогосподарства.




ПОКАЗНИКИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЗА РІВНЕМ МАТЕРІАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ТА НЕРІВНОСТІ РОСПОДІЛУ ДОХОДІВ (ВИТРАТ)

В основу дослідження диференціації рівня життя домогосподарств покладені показники витрат, як більш надійні порівняно з даними щодо доходів, які респонденти схильні занижати.

Для вивчення нерівномірності розподілу домогосподарств за рівнем матеріального добробуту використовується метод групувань, за яким домогосподарства (населення) розподіляються в порядку зростання середньодушових показників доходів (витрат) на квантилі та по інтервалах доходів (витрат).

Квантилі розподілу ділять впорядковану (ранжовану за зростанням розміру ознаки – наприклад, за розміром середньодушових грошових витрат) генеральну сукупність (домогосподарств або населення) на однакові за чисельністю групи. Для аналізу даних у цьому збірнику застосовується поділ генеральної сукупності на децилі (десять однакових груп). При формуванні квантилів нульові значення показників не відкидаються.

Децильний коефіцієнт Диференціації доходів (витрат) населення співвідношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 10% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів (витрат) серед 10 % найменш забезпеченого населення.

Для характеристики диференціації населення (домогосподарств) за рівнем їх грошових витрат використовуються перший та дев'ятий дециль і розраховуються за формулами:

                          т

               0,1 Σ d j – S D1 – 1                      0,1 • 100 – 2

D1 = x0 + h ——1——————— = 30 + 30 ———————— =54 грн.,

                                  d D1                                        10

 

де x0 та h - відповідно нижня межа та ширина децильного інтервалу, S D1 – 1 – кумулятивна частка (частота), що передує першому децильному інтервалу, d D1 – частка (частота) першого децильного інтервалу.

                   т

              0,9 Σ d j – S D9 – 1                    0,9 • 100 – 89

D9 = x0 + h ——1—————— = 270 + 30 ———————— = 277,5 грн.

                                  d D9                                     94

 

Таким чином, серед 10 % найменш забезпечених верств населення максимальні грошові витрати становили лише 54 грн. за місяць, а серед 10% найбільш забезпечених мінімальні витрати перевищували 277,5 грн. на місяць.

Значення D1 та D9 використовуються для розрахункукоефіцієнта децильної диференціації.

                            D9

             VD = ––– = 277,5 : 54 = 5,1,

                     D1

тобто мінімальні грошові витрати найбільш забезпечених верств населення у 5,1 раза перевищують максимальні витрати найменш забезпечених осіб.

Медіанний рівень доходів (витрат) в розрахунку на одну особу рівень доходів (витрат), який знаходиться в середині варіаційного ряду населення, ранжованого за зростанням середньодушових показників доходів (витрат). Медіанним буде інтервал, кумулятивна частка якого перевищує половину обсягу сукупності, тобто

                                                                   m

S d  > 0,5 Σ d j.

За даними табл. 6 медіана грошових витрат населення становила:

                      m

                0,5 Σ d jS me-1                                          0,5 • 100 – 45

М e = х0 + h ——1——————— = 120 + 30 ———————— = 130 грн,

                               dте                                            15

 

де х0 та h - відповідно нижня межа та ширина медіанного інтервалу, S me-1 – кумулятивна частка передмедіанного інтервалу, dте – частка медіанного інтервалу.

Таким чином, половина населення витрачала грошей у середньому до 130 грн. на місяць, що на 10% перевищувало межу малозабезпеченості (130 : 118,3) • 100- 100 = 10%.

Крива Лоренца - кумулятивний розподіл чисельності населення та відповідних цієї чисельності доходів (витрат). Таким чином, вона відображає співвідношення часток всіх доходів (витрат) та часток всіх їх отримувачів (всіх тих, хто робив витрати). Наприклад (по витратах): за умовою рівномірного розподілу витрат, тобто 10% населення роблять 10% всіх витрат, 20% - п'яту частину витрат, 50% - половину і т.д., цей розподіл має вигляд лінії - діагоналі квадрату зі сторонами від 0% до 100%. Нерівномірний розподіл характеризується кривою Лоренца (лінією фактичного розподілу), яка знаходиться тим далі від діагоналі квадрату, чим більше диференціація.

Коефіцієнт нерівності розподілу доходів (витрат) серед населення або концентрації доходів (витрат), індекс Джині відображає ступінь відхилення фактичного розподілу доходів (витрат) за чисельно рівними групами населення від лінії їх рівномірного розподілу.

В разіКG = 0 розподіл витрат між усіма групами населення рівний, а приКG =1 навпаки, тобто, коли всі витрати здійснює лише одна особа.

РозрахуємоКG за даними табл. 4 децильного розподілу населення за розміром середньодушових грошових витрат за формулою:

                          т                т

КG = 1 – 2 Σ x j cum y j + Σ x j y j,

                                   1                      1

де x j, частка населення в j-ій децильній групі, y j - частка витрат, сконцентрованих в j-ій децильній групі, cum y j - кумулятивна частка витрат, т - число децильних груп, що дорівнює 10.

Табл.4

Номер децильної групи населення за розміром середньодушових грошових витрат

Частка населення в децильній групі x j

Частка в децильної групи в загальному розмірі грошових витрат y j

Розрахункові дані

cum y j x j y j x j cum y j
1 0,1 0,022 0,022 0,0022 0,0022
2 0,1 0,039 0,061 0,0039 0,0061
3 0,1 0,051 0,112 0,0051 0,0112
4 0,1 0,063 0,175 0,0063 0,0175
5 0,1 0,076 0,251 0,0076 0,0251
6 0,1 0,089 0,340 0,0089 0,0340
7 0,1 0,105 0,445 0,0105 0,0445
8 0,1 0,126 0,571 0,0126 0,0571
9 0,1 0,158 0,729 0,0158 0,0729
10 0,1 0,271 1,000 0,0271 1,0000
Разом 1,0 1,000 Х 0,1000 0,3703

КG = 1 – 2 • 0,3706 + 0,1 = 0,3588, що свідчить про помірну диференціацію витрат населення.

Чисельність домогосподарств (населення) з рівнем середньодушових доходів (витрат) на місяць нижче межі малозабезпеченості- визначається на підставі даних розподілу домогосподарств (населення) за рівнем доходів (витрат) і є підсумком числа домогосподарств (осіб), рівень доходів (витрат) яких нижче величини межі малозабезпеченості, яка діяла в державі на момент аналізу.

Межа малозабезпеченості - нормативна величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянину споживання товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. У 2000 році межа малозабезпеченості становила 118,3 грн. на місяць.

Чисельність домогосподарств (населення) з рівнем середньодушових доходів (витрат) на місяць нижче прожиткового мінімуми- визначається на підставі даних розподілу домогосподарств (населення) за рівнем доходів (витрат) і є підсумком числа домогосподарств (осіб), рівень доходів (витрат) яких нижче величини прожиткового мінімуму, який діяв в державі на момент аналізу.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості[1].

Згідно Закону України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік" від 5 жовтня 2000 року № 2025-ІП[?], у IV кварталі 2000 року прожитковий мінімум становив 270,1 грн. на місяць.

Для висвітлення рівня життя груп домогосподарств, в яких середньодушовий рівень добробуту нижче діючих в Україні соціальних нормативів, застосовується для виділення відповідних груп як показник "межа малозабезпеченості", так і "прожитковий мінімум". Це обумовлено тим, що Законом України "Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік" передбачено внесення змін до законів України, в яких межа малозабезпеченості застосовується як розрахункова величина, але на цей час відповідні зміни внесено не у всі законодавчі акти. У зв'язку з цим за погодженням з Мінпраці України визнано доцільним тимчасове застосування обох нормативів.

Розподіл доходів (витрат) за децильними групами домогосподарств (населення) відображає частки доходів (витрат), які отримує (витрачає) відповідна децильна група домогосподарств (населення).

У таблиці 5 подано структуру та середній розмір споживчих витрат домогосподарств міської та сільської місцевості України у 2000 р. Левова частина споживчих витрат домогосподарств (майже 70%) йде на придбання продовольчих товарів. По двох інших статтях існує певна диференціація. В містах витрати на непродовольчі товари та оплату послуг розподіляються майже однаково, а в сільській місцевості більше витрачається на непродовольчі товари. В цілому ж структура споживчих витрат домогосподарств міської та сільської місцевості майже однакова, про що свідчить значення коефіцієнта подібності структур h, яке наближується до 1:

 2                                           2
 1                      |0,01| + | –0,06| + |0,05|
h = 1 – – Σ |dj – dk| = 1 –––––––––––––––––––– = 1 – 0,06 = 0,94.

 

Отже, існуюча структура споживчих витрат свідчить про неблагополучний матеріальний стан населення України незалежно від виду поселення, хоча в містах середній розмір споживчих витрат домогосподарств у 1,6 раза вищий, ніж У селах (462 : 290).

Табл. 5

Споживчі витрати

Середній розмір витрат у розрахунку на одне домогосподарство місцевості, грн.

Порівняння середніх витрат у домо-господарствах міської та сільської місцевості, разів

Структура витрат у господарствах місцевості, %

Зрушення в структурі витрат в розрізі місце- вості, + п. п.

Міської Сільської Міської, d j Сільської, d j
Продовольчі товари 312 195 1,6 68 67 1
Непродовольчі товари 69 60 1,2 15 21 - 6
Оплата послуг 81 35 2,3 17 12 5
У цілому 462 290 1,6 100 100 0

 

Розглянемо розподіл населення України за розміром середньодушових грошових витрат на місяць (табл. 6).

Табл. 6

Середньодушові грошові витрати на місяць, грн. Частка населення, % d j Кумулятивна частка населення, % Sd j xj xj dj
До – 30 2 2 15 30
30 – 60 10 12 45 450
60 – 90 16 28 75 1200
90 – 120 17 45 105 1785
120 – 150 15 60 135 2025
150 – 180 11 71 165 1815
180 – 210 9 80 195 1755
210 – 240 5 85 225 1125
240 – 270 4 89 255 1020
270 – 300 4 93 285 1140
300 і більше 7 100 315 2205
Разом 100 Х Х 14550

Середньодушові грошові витрати населення за місяць обчислюються за середньою арифметичною зваженою:

 

 

 m S xj dj m  S dj 1
14550 100
х= -1—— = ———— =145,5грн.

Отже, в 2000 р. у середньому на душу населення витрачалось 145,5 грн. за місяць, що лише в 1,2 раза перевищувало існуючу межу малозабезпеченості (145,5 : 118,3) і на 46,1% нижче за прожитковий мінімум (270,1 грн.).


СТАНОВЛЕННЯ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ В УКРАЇНІ

Якщо в економічній сфері головним національним пріоритетом є створення сучасної ринкової економіки, то у соціальній сфері національним пріоритетом такої ж значущості є формування сучасного середнього класу як основного рушія та гаранта реформ у суспільстві. Середній клас — не тільки і не стільки якась окрема соціальна група населення. Це також і певний спосіб та якість життя, притаманні представникам різних верств населення.

В країнах із соціально зорієнтованою економікою до середнього класу належать як представники недержавного сектору економіки (дрібні та середні підприємці, особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, власники приватного майна і капіталів), так і наймані працівники у приватній та державній сферах. Загалом, середній клас може складатися з найрізноманітніших верств суспільства: бізнесменів і комерсантів, наукової й технічної інтелігенції, державних службовців, працівників культури та мистецтва, кваліфікованих робітників та фермерів.

В країнах із соціально зорієнтованою економікою до середнього класу належать навіть так звані “вразливі верстви населення” — пенсіонери, інваліди, багатодітні та неповні сім’ї. До середнього класу, як за рівнем доходу, так і за якістю життя, їм дозволяє увійти існуюча розгалужена та диверсифікована система соціального забезпечення. Досить високий загальний рівень життя цих груп населення забезпечується, як високими розмірами їхніх пенсій за попередню трудову діяльність, так і наявністю недержавних пенсійних фондів, а також сприятливих умов для продовження трудової діяльності з урахуванням особливостей та специфіки даної категорії робочої сили. Надійні та розгалужені недержавні пенсійні фонди є важливим джерелом інвестиційних ресурсів для економіки.

Треба відзначити, що наявність розгалуженої та всеосяжної соціальної системи доступна лише стабільним та багатим країнам, оскільки постійне вдосконалення таких систем призводить до додаткового навантаження на економіку, відволікає значні кошти на її розвиток та суспільний прогрес. Крім того, країни з розвиненою економікою, входять до різноманітних міжнародних наддержавних організацій, угоди та договори, виконують певні зобов’язання щодо технічної та гуманітарної допомоги у вирішенні соціальних проблем країн, що розвиваються, надзвичайних ситуацій, зокрема соціальних конфліктів та соціальних наслідків іншого виду конфліктів та воєн.

Часто умовою надання такої допомоги з боку донора є виконання певних політичних, економічних та соціально пов’язаних умов реципієнтом допомоги. У період становлення незалежності Україна неодноразово стикалася з подібними вимогами щодо проведення певних заходів соціальної політики з боку Світового банку, Монетарного фонду та інших міжнародних організацій та окремих країн, як умови надання кредитів та виконання двосторонніх та міжнародних домовленостей. Частина таких умов донорів напряму стосувалася соціальної політики держави, рівня життя населення та соціальної поляризації українського суспільства — як от вимоги щодо зниження або замороження зарплат, пенсій, стипендій, або підвищення оплати за комунальні послуги тощо.

Як було показано у попередніх підрозділах, однією з основних негативних плат українського суспільства за нові економічні умови було екстраординарне зростання бідності — як за доходами, так і за фізичними проявами для людини. Соціальна стратифікація суспільства, досить незначна у дореформений період, так звана “соціальна рівність”, як і рівність за доходами, трансформувалася у абсолютну нерівність, коли співвідношення доходів 10 % найбагатших та 10 % найбідніших категорій населення зросло з 4 разів у 1990 р. до 67 у 1996 р. й на початку поточного століття складає близько 10 разів. 10 % населення України концентрують сьогодні 40 % доходів всього населення країни, причому 2/3 цих доходів мають кримінальне походження.

Реальна вартість доходів також зазнала девальвації — реальна заробітна плата зменшилася у 3,8 разу, а реальна пенсія — у 4 рази [6]. У результаті до бідних та вкрай бідних категорій належить 41,4 % населення Україні. І це за умови, що за визначенням межа бідності складає 56,6 % прожиткового мінімуму, який дозволяє покривати лише наймінімальніші потреби людини. Таким чином рівень оплати праці в Україні є надто низьким. Тому зайнятість не може забезпечити більш–менш пристойний рівень життя навіть для самого працюючого, не говорячи вже про наявних у нього утриманців.

Бідними стають люди, які все своє життя чесно працювали, жили за законами суспільства, мали непогані заробітки. Формується поняття так званої “суб’єктивної бідності”, рівень якої є набагато вищим за об’єктивні показники. В країні спостерігається значне відставання реального життя від існуючих стандартів і водночас формується високий рівень суспільного незадоволення діяльністю влади.

У ході трансформацій зруйновано традиційний для України зв’язок між соціальним статусом зайнятих та їхнім рівнем освіти. Сьогодні наявність вищої освіти також не забезпечує входження до середнього класу суспільства ані за службовим станом, ані за рівнем добробуту.

У суспільстві сформувався значний прошарок маргиналів, який складається з людей різного освітнього та професійного рівня. За даними обстеження робочої сили, наприкінці минулого століття в Україні нараховувалося близько 20 млн. осіб, яких відносять до маргинальних груп, що становить більше 40 % населення у віці 15 років і старше. До маргиналів відносять: безробітних (більше 1 року); зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижче межі малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб. До цієї групи все більше починають входити “неомаргинали” — особи високоосвічені, з розвиненою системою потреб, значними соціальними очікуваннями і суттєвою політичною активністю. Відбувається маргиналізація осіб з вищою освітою, які впливають на формування громадської думки.

Процес маргиналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої, системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття “стадності”. Маргинали та неомаргинали становлять суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні.

Враховуючи, що соціальна структуризація українського суспільства є невідповідною сучасному етапу розвитку країни, виконанню завдань економічного реформування та збереження соціальної стабільності, а також те, що наявність середнього класу є визначальним фактором формування та реалізації всієї державної політики у розвинених країнах, проблеми “становлення середнього класу” в Україні та “створення умов для його закріплення” [6] визнані одними з визначальних завдань Стратегії подолання бідності в Україні на 2000—2010 роки. Фактично заходи Стратегії спрямовані й на нормалізацію та розбудову соціальної структури українського суспільства, оскільки подолання бідності, формування сучасної соціальної політики, побудова та налагодження взаємодії всіх інститутів її реалізації, заплановані Указом Президента, неминуче призведуть до вирішення вказаного завдання.

Формування середнього класу, якому буде властивий спосіб життя, притаманний населенню розвинених країн, і який буде охоплювати різноманітні верстви населення (зокрема й вразливі соціальні групи), стане тією сучасною соціальною формою, яка зможе задовольнити потреби народу України у гідних умовах життєдіяльності, а також створити цивілізовані шляхи і способи створення таких умов. Формування середнього класу, що базується на способі життя, притаманному розвиненим країнам і який буде охоплювати найрізноманітніші верстви населення, можна визначити як один з головних національних інтересів України, стратегічну соціальну мету реформування економіки та суспільства. Лише заходами виваженої та продуманої економічної та соціальної політики можливо створити умови для забезпечення системи соціальної безпеки країни, гарантом підтримання якої буде сильний, стабільний та здоровий середній клас.











Сейчас читают про: