Законодавчий процес під впливом Міжнародного Валютного Фонду (1996 - 1997 рр.)

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р.

№ 1548 під тиском Міжнародного Валютного Фонду в Україні були введені вільні оптові та роздрібні ціни на всю фармацевтичну продукцію. База оптової ціни на препарат - собівартість - в цей період обраховувалася на основі Типового Положення про планування, облік та калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) (затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 р. № 473). Собівартість промислової продукції це поточні витрати підприємства на виробництво та збут, виражені у грошовій формі. Перелік поточних витрат, які можуть бути віднесені до собівартості, визначають згідно ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР. Встановлення вільних цін на лікарські засоби сприяло зростанню обсягів вітчизняного виробництва лікарських засобів, появі оригінальних (принципово нових) препаратів та економічному розвитку фармацевтичної галузі в цілому, але погіршило ситуацію з доступністю лікарських засобів в Україні.

4. Державне регулювання процесу ціноутворення за часів економічної кризи 1998 року та їх наслідки ( 1997 - 2004 рр.)

Економічна криза вересня 1998 р., падіння курсу вітчизняної валюти призвели до поширення практики необґрунтованого обрахування оптових цін у доларовому еквіваленті та, як наслідок, до зростання темпів інфляції. Із метою стабілізації цін на внутрішньому ринку Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" було встановлено порядок формування цін виключно в національній грошовій одиниці. Вирішення проблеми забезпечення доступності лікарських засобів викликало необхідність повернення до обмеження торговельної надбавки на регіональному рівні за 80 найменуваннями життєво необхідних лікарських засобів, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 747 "Про внесення змін і доповнень до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. № 1548, наказу Міністерства охорони здоров’я та Міністерства економіки від 01серпня 1997 р. № 265/101". Зазначимо, що в цей період унаслідок зростання конкуренції у фармацевтичному секторі, з одного боку, та падіння платоспроможності населення, з іншого, в Україні створилася позитивна тенденція зниження рівня оптових та роздрібних цін на лікарські засоби, але цього, як і раніше, було недостатньо для забезпечення доступності лікарських засобів переважної більшості населення.

червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 2564-III "Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення політики державного регулювання цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення", в розробці якої були використані основні положення інформаційного листа Національної фармацевтичної академії України "Основні принципи державного регулювання системи цін на лікарські засоби в Україні". Ця Постанова визначила програму заходів, які повинні сприяти забезпеченню доступності лікарської допомоги та раціональному використанню коштів, які витрачаються на закупівлю лікарських засобів. Постановою Верховної Ради в Україні рекомендована розробка Національного переліку основних лікарських засобів. Передбачено запровадження реєстрації оптових цін на ОЛЗ вітчизняного й імпортного виробництва у Державному реєстрі цін і створення та функціонування системи моніторингу цін. Наприкінці 2001 року, Урядом приймається одразу декілька правових актів, які регулюють фармацевтичну діяльність у країні. Практично одночасно виходять: Постанови Кабінету Міністрів України № 1482 від 16 листопада 2001 р. "Про затвердження Національного переліку основних (життєво необхідних) лікарських засобів і виробів медичного призначення" (далі Національний перелік ОЛЗ) та № 1499 від 16 листопада 2001 р. "Про внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України"; накази Міністерства охорони здоров’я України № 479 від 30 листопада 2001 р. "Про внесення змін до Переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевого бюджетів" та № 480/294 від 3 грудня 2001 р. "Про затвердження Переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню" (далі Ціновий перелік). Світова практика свідчить про ведення єдиного переліку основних лікарських засобів, який доцільно рекомендувати для закупівлі бюджетним закладам охорони здоров’я та застосовувати при складанні типових формулярів надання медичної допомоги на етапі впровадження страхової рецептури. Для забезпечення доступності основних лікарських засобів необхідно використовувати механізми державного регулювання цін. Постановою Кабінету міністрів України від 16 листопада 2001 р. № 1499 визначено граничний рівень торговельної надбавки на лікарські засоби, які реалізують через аптечну мережу, на рівні 35 % до оптової ціні виробника (митної вартості), а на лікарські засоби, які реалізують бюджетним закладам охорони здоров’я, на рівні 10 %. Зазначимо, що названий документ має значні недоліки, які взагалі не дозволяють здійснювати регулювання. По-перше, у нормативному документі не визначено поняття оптової ціни виробника та митної вартості. Таким чином, відсутня база обрахування граничної

торговельної надбавки. По-друге, доцільним є введення обмеження розміру граничної торговельної надбавки оптової мережі при реалізації лікарських засобів.

7. Сучасний період.

В 2004 р. набрали чинності Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України. ГК України робить крок вперед в порівнянні із Законом України "Про ціни та ціноутворення", визначаючи поняття ціни (ст.189). Норми Цивільного кодексу України можуть застосовуватися і до господарських відносин за умови, що Господарським кодексом України не врегульовано відповідні питання. Ст.189 Господарського кодексу України розширює види цін, які можуть бути використаний суб’єктами господарювання. Ст. 191 Господарського кодексу України вводить новий спосіб регулювання рівня ціни - обов’язкове декларування зміни ціни. Слід зазначити, що на відміну від раніше діючого порядку регулювання цін, цей спосіб розповсюджується не тільки на підприємства, що займають монопольне положення на ринку, але й на інших суб’єктів господарської діяльності. Непрямі методи регулювання реалізуються не через безпосередню чисто правовий вплив держави на величину ціни, а шляхом застосування економіко-правових важелів, що роблять вплив на зміну попиту або пропозиції на товар. Думається, що непрямі методи регулювання цін при правильному їх застосуванні шкоди економіки не принесуть, а швидше, сприятимуть її відродженню. В той же час перераховані в законодавстві прямі методи регулювання цін не завжди сприяють підвищенню прибутковості підприємств. Таким чином, в Україні постійно здійснюється процес реформування ціноутворення та підходів до регулювання цін на лікарські засоби. Проте цей процес не завжди є науково обґрунтованим, ефективним та виправданим з огляду на отримані результати.