Суть і механізм формування пропозиції грошей

Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві

неподільні і водночас протилежні одна одній грані єдиного економічного механізму, через взаємодію яких формуються функціональні структури

грошового ринку. Отже монетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:

- попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх пропозиції;

- пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.

Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, яка структурна ланка грошового ринку - попит і чи пропозиція е провідною. Дана проблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах (емітенти - відповідні банківські інституції), то монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що першим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу: вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей. Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва та обігу товарів і послуг.

З точки зору кейнсіанства основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно - формування пропозиції грошей. З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу - виплат заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювального процесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже безпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідної грошові форми.

Внутрішні боргові зобов'язання держави формуються на іншій кредитній основі. Але й тут можна говорити про об'єктивну базу формування пропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того, наскільки виправданими є ті чи інші боргові зобов'язання держави. Це вже інший аспект проблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться про констатацію об'єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним чинником. Подібну функцію в механізмі формування пропозиції грошей виконують і непогашені зовнішні зобов'язання держави. Мається на увазі дефіцит платіжного балансу, що також можна розглядати як відповідну основу грошової емісії.

Нововведення у виробничому процесі можуть здійснюватися самофінансуванням - за рахунок прибутку або використання частки амортизаційних фондів, а також через кредити, отримані на відкритому фінансовому ринку. У даному разі йдеться лише про перерозподіл дійсної вартості. Однак у реальному господарському житті досить поширена й інша практика. Коли відбувається не перерозподіл, а утворення банками нової купівельної сили грошей, тобто їх утворення з повітря. Коли видаються кредити, які з часом погашаються за рахунок реалізації виробленої продукції. Така практика є досить поширеною і ефективною. Якщо подивитись на історію, то легко пересвідчитись, що в багатьох випадках становлення сучасного індустріального потенціалу більшості розвинених країн заходу здійснювалося саме на подібних кредитних засадах. В даному випадку саме кредит, що не забезпечений ні грішми у вузькому розумінні цього поняття ні заставою, ініціює виробництво.