Шляхи державного регулювання зайнятості і зниження безробіття

 

Формування механізму регулювання зайнятості передбачає спеціальні заходи, здатні контролювати процеси, що відбуваються у сфері праці, і здійснювати оперативні і взаємозв'язані дії, що дозволяють добиватися усунення диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили, а також запобігти загостренню проблем зайнятості. З одного боку, - це проведення збалансованої інвестиційної і податкової політики, стимулюючої більш повне використовування наявних робочих місць, розвиток малих підприємств, напрям капітальних вкладень як в галузі, що перспективно розвиваються, так і у галузі традиційної зайнятості, введення системи стимулювання розвитку підприємництва малого і середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності. З другого боку, - зміна структури попиту на робочу силу шляхом збереження є і створення нових робочих місць, регулювання пропозиції і підвищення якості робочої сили шляхом неї профпідготовки, перепідготовки, перекваліфікації, переміщення і трудовлаштування економічно активних і працездатних, а з третьою – забезпечення соціальної захищеності і матеріальної підтримки залишилися без роботи. В цілях реалізації політики зайнятості в Українській Федерації розробляються і реалізуються Програми по формуванню нових робочих місць як в державному, так і в недержавному секторі економіки, сприяння зайнятості населення, боротьби з безробіттям і допомоги безробітним. Ведучу роль в регулюванні ринку праці займає служба зайнятості. Основними напрямами її діяльності є трудовлаштування громадян, квотування робочих місць для слабо захищених категорій громадян, організація сезонних або суспільних робіт, профорієнтація і професійне навчання. Трудовлаштуванням економічно активних і працездатних громадян, що залишилися без роботи займаються і біржі праці, в чиї функції входить вивчення ринку праці, а також визначення, які фахівці користуються попитом в даний час і які зміни в кон’юктурі ринку праці можливі в майбутньому.

Склад елементів регулювання ринку праці на рівні регіонів вужче, ніж на загальнодержавному рівні. Частина названих вище напрямів регулювання здійснюється переважно властями федерального рівня: така в основному демографічна політика, багато аспектів зовнішньоекономічної політики (курс рубля, рівні мит, ліцензії і квоти). В значній мірі на федеральному рівні регулюються основні напрями фінанасово-кредитної політики. Принципово в порівнянні з федеральним рівнем регіони можуть регулювати доходи, трансфертні платежі і через рівень життя – рівень пропозиції робочої сили в регіоні; можуть регулювати демографічну якість населення (зниження захворюваності, травматизму, пияцтва і, кінець кінцем, смертності працездатного населення), міграційні процеси. На регіональному рівні на користь ринку праці здійснюються програми житлового, транспортного і виробничого будівництва, державних (у тому числі муніципальних і ін.) закупівель продукції підприємств всіх форм власності; цільове надання підприємствам дотацій, кредитів і податкових пільг (регіональні податки), направлених на підтримку і розвиток виробництва (і робочих місць) в пріоритетних галузях. На регіональному рівні у багатьох випадках більш ефективні, ніж на загальнодержавному, заходи підтримки фермерства, індивідуального і малого бізнесу. Подібно тому, як на федеральному рівні проблеми ринку праці повинні стати щонайвищими пріоритетами нарівні з провідних напрямів реформ, регіональне регулювання повинне не просто враховувати інтереси ринку праці, а зробити їх рівними з іншими пріоритетами регіональної політики.

В число задач даного блоку на регіональному рівні входять інформаційне забезпечення, підвищення ефективності трудовлаштування, у тому числі за рахунок розвитку тимчасових і суспільних робіт, розвиток систем підготовки і перепідготовки робочої сили, вдосконалення соціальної підтримки безробітних, самої структури органів регулювання. Регіональний рівень регулювання ринку праці на відміну від державного встановлює місцеві специфічні особливості.

Не дивлячись на різне соціально-економічне положення і стан регіональних ринків праці зберігається безліч проблем в забезпеченні зайнятості. До них відносяться:

· недостатня реформованість трудової сфери, що привела до переважання неефективної зайнятості, до наявності значного числа неформально зайнятих, до відсутності економічно обгрунтованої залежності доходів працівника від його трудового внеску;

· зниження трудового потенціалу кваліфікованих кадрів за рахунок скорочення виробництва в оборонно-промисловому, аграрному коплексах, машинобудуванні і верстатобудуванні, науці і науковому обслуговуванні;

· падіння попиту, що продовжується, на робочу силу, дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили на ринку праці області;

· повільне нарощування нових робочих місць, особливо у виробничих галузях;

· недостатність інвестицій в нові технології усугубляє негнучкістю податкової системи, серйозними недоліками в механізмі ціноутворення;

· система державної, професійної освіти поволі перебудовується, а у працедавців немає зацікавленості у внутрішньофірмовому перенавчанні і підвищенні кваліфікації персоналу;

· недостатність ринку житла і низькі доходи населення обмежують мобільність робочої сили;

· недостатній контроль державних органів за дотриманням окремими працедавцями норм трудового законодавства про режим, охорону і оплату праці;

· трудовлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (інвалідів, матерів-одинаків, осіб пенсійного віку, громадян, що повернулися з місць позбавлення волі і т.д.) залишається надзвичайно складним;

· посилення диференціації локальних ринків праці.

І на закінчення я хочу ще раз підкреслити пріоритетні напрями регулювання ринку праці. В першу чергу, - це трудовлаштування незайнятих громадян, по-друге, їх підготовка або перепідготовка до сучасних видів діяльності і, по-третє, матеріальна підтримка безробітних і непрацездатних громадян.

Об'єктивна реальність, таким чином, зобов'язала переглянути не тільки основні позиції в регулюванні ринку праці, але і знайти такі рішення, які дозволили б привести в дію форми економічної активності у сфері зайнятості:

- підприємництво і самозайнятість як вищі форми активності населення переважно з погляду розвиненості і регулювання ринку праці;

- наймана праця, як ринкова категорія, торкається переважаючої частини населення, яка на сьогодні, в основному, і є об'єктом регіонального регулювання;

- безробіття – це проміжна форма економічної активності, що виражається в активному пошуку і готовності працювати і вимагаюча від державного регулювання найпильнішої уваги і організації. [№4, 248-251ст.]

 

Висновок

 

Проблема безробіття є однією з фундаментальних в розвитку і функціонуванні людського суспільства. Безробіття – явище, властиве стадії товарного виробництва. Перехід до ринку неминуче викликає значне зростання рівня безробіття, про що свідчить, зокрема, досвід східноєвропейських країн, що пройшли або проходячих шлях становлення ринкових відносин. Це ж підтверджує і практика суспільних перетворень в Україні.

Безробіття зумовлюють різні чинники: науково-технічний прогрес обумовлює скорочення, перш за все, працівників ручної праці; структурні зміни в економіці викликають зменшення числа зайнятих в окремих галузях виробництва; підвищення продуктивності праці також веде до зменшення числа зайнятих; скороченню живої праці сприяє дія закону економії часу. В умовах загострення економічних проблем закриваються також деякі виробництва, що забруднюють оточуючу середовище. Все це об'єктивні чинники, що мають місце у всіх країнах незалежно від їх економічної системи.

Безробіття, як свідчать багато соціологічних і соціально-психологічних досліджень, має виключно негативні соціальні наслідки для суспільства в цілому, окремих його груп і шарів, для сімей, для кожної людини. Серед всіх цих наслідків збільшення смертності від серцевих захворювань, зростання числа самогубств і вбивств, чисельності пацієнтів в психіатричних лікарнях, погіршення відносин в сім'ї, зростання злочинності і т. д, адже люди гостро переживають незатребуваність своїх знань, виробничого досвіду, перехід від однієї соціальної групи в іншу. У зв'язку з цим дослідженнями зафіксовані основні психологічні якості безробітного: невисокий рівень соціальної сміливості, поступливість, конформність, песимізм і обережність в поведінці, недовірливість або скептицизм, стійкий маргінальний емоційний стан. На мій погляд, головним в соціальній політиці є (тобто повинно бути) попередження масового безробіття, що забезпечується перш за все нормальним функціонуванням суспільства, його еволюційним розвитком.

Органам служби зайнятості всіх рівнів необхідне широке розгортання роботи профорієнтації з молоддю для підготовки її до трудової діяльності в умовах ринку праці, що розвивається, адже саме нам, кому в майбутньому доведеться узяти на себе кермо влади державою, і потрібно буде вирішувати проблеми, що стали невідкладними вже на сьогоднішній день.

Необхідно розширювати мережу учбових центрів професійного навчання, професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників і безробітних громадян, що вивільняються. Державна програма вже прийнята і почала діяти. Але вона ще не достатньо сильна, і потребує активної державної підтримки. Турбота держави про досягнення в країні якнайповнішої і ефективної зайнятості, як важливої соціальної гарантії для економічно активного населення, є найважливішим аспектом державного регулювання ринку праці, механізм формування якого постійно удосконалюватиметься стосовно нових умов розвитку багатоукладної економіки, структурної перебудови виробництва, формування ефективної соціальної політики. Таким чином, комлексний підхід до системи зайнятості, заходів її регулювання і соціального захисту населення, на мій погляд, дозволить пом'якшити соціальну напруженість у сфері трудових відносин.