Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

 

Дослідження методологічних засад вимірювання добробуту в економічній науці здійснювалося в кількох контекстах:

. Вимірювання суспільного добробуту. Це завдання вирішується в межах такого наукового напряму, як економіка добробуту переважно шляхом аналізу поточного стану і динаміки ВВП та нерівності розподілу багатства (доходів).

Саме з дискусії щодо впливу на суспільний добробут змін у перелічених показниках і зародився цей науковий напрямок, ключовими моментами якого є такі:

наукова дискусія щодо можливості порівняння індивідуальних корисностей та необхідності впливати на рівень добробуту через регулювання нерівності;

розробка компенсаційного критерію, призначеного для оцінки втрат і виграшів різних членів суспільства від перерозподілу;

обґрунтування функції суспільного добробуту, яка є інструментом вибору найбільш задовільного для суспільства.

. Вимірювання якості розвитку. Цей підхід передбачає розробку таких методик оцінювання якості життєдіяльності, які вимірюють результат забезпеченості благами для людського або соціального капіталу. Над розробкою чи адаптацією відповідних індексів працюють вітчизняні та зарубіжні вчені, їх активними користувачами є міжнародні організації. Одним з найбільш відомих є індекс людського розвитку, до складу якого включено три основні результати розвитку:

) очікувана тривалість життя при народженні;

) досягнутий рівень грамотності дорослого населення та сукупна частка учнів у загальній чисельності населення відповідного віку;

) величина душового доходу з урахуванням різної купівельної спроможності національних валют і швидкого зниження граничної корисності доходу [5, с.121]. Прикладом розгорнутого переліку проявів якісної життєдіяльності є індекс стійкого розвитку суспільства, який включає 22 індикатори, згруповані за п’ятьма категоріями: особистісний розвиток; чисте довкілля, добре збалансоване суспільство, стійке використання ресурсів, стійке середовище [7, с.148].

. Вимірювання рівня та якості життя. Здійснюється за допомогою факторів, що обумовлюють доступність благ, та через визначення кількості наявних благ у індивіда (населення).

Але з точки зору дослідження оцінки впливу добробуту на економічну поведінку населення пропонується виокремити відносно невелику групу показників, що являють собою результат дії цих факторів та безпосередньо визначають рівень задоволення потреб населення:

) рівень купівельної спроможності населення;

) міру забезпеченості товарами тривалого користування;

) ступінь нерівності розподілу доходів (багатства) населення;

) рівень бідності;

) частку якісних ринкових та суспільних благ в їх загальній кількості.

Рівень купівельної спроможності населення може бути оцінений через зіставлення доходів (витрат) з прожитковим мінімумом в певній країні.

Міра забезпеченості товарами тривалого користування доповнює уявлення про добробут населення, оскільки наявність таких товарів залежить не лише від поточної купівельної спроможності. Вони можуть залишатися у спадщину, купуватися в кредит тощо. Для більш повного уявлення бажано враховувати термін експлуатації подібних товарів, але така статистика не завжди є доступною.

Ступінь нерівності розподілу доходів (багатства) демонструє диференціацію умов життєдіяльності населення, хоча цей показник, як і попередній, може мати значну похибку внаслідок існування тіньової економіки. Разом з оцінкою нерівності має акцентуватися увага на рівні бідності, який підкреслює або значимість нерівності в країні, або низькі середні доходи та недостатню купівельну спроможність населення.

Частка якісних ринкових та суспільних благ в їх загальній кількості демонструє їх доступність населенню незалежно від його купівельної спроможності.

Якість благ, що пропонуються, неможливо оцінити єдиним показником. Але є інформація щодо кількості шкідливих речовин, що потрапляють до організму людини з їжею або внаслідок експлуатації товарів, щодо частки товарів, які виробляються з порушенням державних стандартів або не відповідають міжнародним стандартам, якщо останні є більш жорсткими порівняно з національними.

Окремої уваги заслуговують представленість та якість суспільних благ, оскільки держава, що має їх забезпечувати, не завжди є чутливою до потреб суспільства. Якщо ринкові блага пропонуються за вільною ціною, та їх недостатність має призводити до підвищення цін та подальшого зростання величини пропозиції, то обсяг і якість суспільних благ є менш гнучкими, що може обумовити тривале незадоволення потреб у них навіть за умов зростаючих реальних доходів населення.

Спробуємо оцінити добробут населення України, користуючись запропонованою системою показників.

Одним із основних показників економічного добробуту є величина ВВП, його зміна щодо попередніх років та зміна дефлятора. З рисунку 2.1 видно, що номінальний ВВП України постійно зростає Хоч ВВП нашої держави і зростає, що свідчить про покращення добробуту, проте до показників розвинених країн Заходу нам ще далеко. [21]

 

Таблиця 2.1

ВВП України, зміна його обсягу та зміна дефлятора.

рік	Млрд. грн.	У постійних цінах 2007 року, % до попереднього року
2004	345,1	12,1	15,1
2008	948,1	2,3	28,6
2010	1082,6	4,1	13,8
2011	1316,6	5,2	15,7

 

Рис. 2.1 Порівняння прожиткового мінімуму і середньомісячного доходу на особу. [21]

 

Як видно з рисунку 2.2, співвідношення місячного доходу та прожиткового мінімуму постійно поступово зростає завдяки переважаючому зростанню доходів та відносно повільній динаміці величини прожиткового мінімуму, яка не відповідає темпам інфляції.

За визначенням, прожитковий мінімум складається з таких вартісних величин: набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я; мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За даними розрахунками, затверджена в Україні величина прожиткового мінімуму приблизно дорівнює вартості споживчого кошику, який містить лише мінімально необхідну кількість продовольчих товарів. Остання була визначена нами відповідно до норм раціонального харчування, розробленими Всесвітньою організацією охорони здоров’я, у той час як за європейськими стандартами витрати на продовольство мають складати близько однієї третини витрат особи [7, c.121]. Відповідно, можна зробити висновок, що реальна величина прожиткового мінімуму має втричі перевищувати наявну. Крім того, щоб за європейськими стандартами бути віднесеною до середнього класу, особа має отримувати не менше двох прожиткових мінімумів. Тому середня купівельна спроможність українського населення навіть в роки економічного зростання залишається низькою, тоді як під час кризи добробут населення зменшився за цим показником.

Важливим показником є зайнятість населення. В Україні рівень безробіття становив 8,6 %, що є досить високим показником. Проте в Євросоюзі цей показник був більшим і становив 9,7%. [21]

 

Таблиця 2.2

Економічна активність населення працездатного віку та порівняння безробіття з Євросоюзом.

Показник	2010рік	2011рік
Зайняте населення, тис. осіб	18437	18516
Рівень зайнятості, %	65,6	66,5
Безробітне населення, тис. осіб	1784	1732
Рівень безробіття, %	8,8	8,6
Рівень безробіття у Євросоюзі (27 країн), %	9,5	9, 7

 

Таблиця 2.3

Середньомісячна номінальна та реальна заробітна плата.

рік	Грн.	У % до відповідного періоду попереднього року
		номінальна	реальна
2008	1806	133,7	106,3
2009	1906	105,5	90,8
2010	2239	120	110,2
2011	2633	117,6	114,7

 

Проблемною залишається ситуація на ринку житла.

Таблиця 2.4

Забезпеченість населення житлом у середньому на 1 жителя; м² загальної площі.

Рік	2005	2007	2009	2010
Площа, м2	22,0	22,5	23,0	23,3

 

Таблиця 2.5

Кількість сімей, які мають житлову площу в розрахунку на одну особу нижче санітарної норми (13,65 м²)

Рік	2005	2007	2009	2010
Кількість сімей, тис.	7454	7299	7095	7121
У % до загальної кількості	42,5	42,1	41,5	41,8

 

Незважаючи на поступове зростання обсягів житлового будівництва та житлового фонду на одного мешканця, Україні ще далеко до європейської норми забезпеченості житлом, яка складає 35 м² на одну особу. Житло з часом стає все менш доступним населенню із середніми доходами та доходами, нижчими за середні. [21]

Досить важливим показником також є і зміни споживчих цін. З кожним роком вони значними темпами підвищуються, що свідчить про те, що номінальне збільшення доходів не покращує реальний рівень добробуту населення. [21]

 

Таблиця 2.6

Зміни споживчих цін, грудень до грудня попереднього року, %

рік	2007	2008	2009	2010	2011
Зміна споживчих цін, %	16,6	22,3	12,3	9,1	4,6

 

В рейтингу індексу розвитку людського потенціалу Україна займає 78 місце з індексом 0,729. Це звичайно вище ніж в загальному у світі (0,682), проте значно нижче ніж в розвинених країнах. Наприклад, в Норвегії, яка займає перше місце, індекс становить 0,943. [20]

За рівнем ВВП на душу населення Україна займає 106 місце з 3,575 дол., що значно нижче ніж в середньому по світі (9,998 дол.) та у лідера рейтингу - Люксембурга (122,272 дол.). [19]

Незважаючи на постійне покращення економічних показників рівня добробуту в Україні (за винятком кризових років), більшість населення живе за межею бідності через нерівномірність розподілу доходів. В Україні майже відсутній середній клас.

Причин таких макроекономічних диспропорцій існує декілька. По-перше, невідповідність державної податкової політики цілям економічного росту. Мається на увазі, і дії, що направлені на списання та реструктуризацію податкових боргів і надання пільг по оподаткуванню, але податковий тиск на чесних платників не тільки не зменшується, а й зростає. Таким чином, якщо у нашої державі податки хтось сплачує, то він сплачує і за себе і за тих, хто має величезні "індульгенції".

По-друге, це невідповідність рівня податкових надходжень темпам економічного зростання країни. Реальні обсяги ВВП постійно збільшуються, але податкові надходження до бюджетів України зменшуються при збільшенні податкового тиску на тих, хто сплачує.

Наступна причина - неадекватність державної бюджетної політики проголошеним задачам фінансової стабілізації. Постійно говориться про необхідність подолання платіжної кризи, але існує ситуація, коли усі працюючи зобов’язані один одному великі кошти, та любими шляхами уникають їх повернення.

Кожен рік планується виконання задач, що затверджені законом в Державному бюджеті України. Але фактично виконання бюджету регулюється у поточному році "вручну". Звично, по-перше на 100%, а то й більш фінансуються потреби апарату управління, оборонне відомство та силові структури, а в останню чергу розподіляються залишки на фінансування державних науково-дослідних програм та інших "не дуже важливих" напрямків.

Ще одна причина - помилки у корпоративно-дивідендної політики, яка не була спрямована на захист фінансових інтересів держави. Найгірше працюють ті державні підприємства, які керуються органами державного управління, більшість з них є збитковими, погано виконується програма приватизації.

П’ята причина - обслуговування погашення державного боргу, яке є важким тягарем для фінансів країни.

В Україні виникає парадокс: з одного боку зростання деяких об’ємних макроекономічних показників свідчить про закінчення періоду спаду і початку формування нових тенденцій. З другої - ці нові об’єктивні тенденції натикаються на вкрай консервативні і неадекватні механізми керування економікою. Як слідство, маємо гальмування реального економічного зростання.

Отже, протягом років економічного зростання відзначається номінальне підвищення рівня добробуту населення України, хоча реально відбувається покращення життя лише незначної частки населення, а для більшості громадян, які перебувають за межею бідності, економічний добробут залишається незадовільним.