Шляхи покращення економічного добробуту в Україні

 

В Україні дуже багато проблем на шляху покращення економічного добробуту і підвищення його до рівня високорозвинених країн.

Важливою проблемою для України є нестабільний держбюджет. Причинами цього є:

неефективні й негнучкі видатки. Структура видатків бюджету негнучка, що підвищує уразливість економіки щодо шоків. Кожна третя гривня з бюджету витрачалася неефективно;

хронічне перевищення та швидке зростання зобов'язань стосовно бюджетних ресурсів, що спричинює постійне коригування бюджету, податкового законодавства й ускладнює адміністрування та прогнозування податків;

слабкий фіскальний менеджмент. Бюджетне планування обмежується річним горизонтом. Аудит державних фінансів зосереджений на фінансових аспектах, а аналіз ефективності видатків вимагає поглиблення;

слабке управління державним боргом. Значна частка зовнішніх зобов'язань (66,8 %) у сукупному державному боргу робить його уразливим до валютних коливань. Значна частка гарантованого державного боргу (28,4 %) створює ризик зростання урядових зобов'язань;

непрозорість державних фінансів. Неповне розкриття інформації про стан держсектору призводить до прихованих дисбалансів і зростання держсектору.

Проблемний бюджет - це ризик невиконання державою своїх соціальних зобов'язань і гальмування економічного розвитку. Для вирішення цих проблем потрібно провести бюджетну реформу.

Мета реформи - створення системи управління державними фінансами, спрямованої на забезпечення сталого економічного зростання й гарантованого виконання державою своїх соціальних зобов'язань за рахунок:

зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу;

підвищення ефективності й гнучкості фіскальних видатків;

оптимізації управління державними фінансами.

Для досягнення наведених вище цілей необхідно вирішити низку конкретних завдань:

посилити фіскальну дисципліну;

поліпшити управління державним боргом;

підвищити ефективність капітальних видатків;

підвищити прозорість державних фінансів і розширити аналіз стану держсектору;

запровадити середньострокове планування й поліпшити фінансовий менеджмент держпідприємств;

здійснити комплементарні реформи в енергетиці, інфраструктурних секторах, сферах податкової й соціальної політики. [22]

Важливою проблемою також є фінансовий сектор України, який на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Характерними для нього є:

зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу й населення;

брак довгострокових фінансових ресурсів;

низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.

Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження (на 40 %) курсу національної валюти при високій частці кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причин цих проблем є внутрішніми:

утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.);

недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків;

низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;

значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ;

відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;

відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів;

недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;

економічний добробут фінансова оцінка

недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення й нерозвиненість системи страхування життя.

Метою вдосконалення фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стале зростання економіки України. Для цього необхідно:

забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу;

збільшити рівень капіталізації фінансової системи;

збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;

знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;

забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;

З метою утримання низького рівня інфляції необхідно:

затвердити найважливіші пріоритети роботи НБУ - забезпечення низького рівня інфляції й підтримання стабільності банківської системи;

поступово підвищувати дієвість використання процентної ставки як основного інструмента монетарної політики та гнучко управляти обмінним курсом національної валюти;

посилити координацію НБУ й Кабінету Міністрів України щодо вирішення завдань підтримання цінової стабільності;

підвищити політичну незалежність НБУ разом з посиленням підзвітності й прозорості його діяльності, поліпшити корпоративне управління НБУ.

Для підвищення стабільності й збільшення капіталізації фінансової системи необхідно:

завершити рекапіталізацію за рахунок державних коштів, реорганізацію або закриття банків, що втратили платоспроможність під час кризи;

підвищити вимоги до мінімального розміру статутного капіталу фінансових установ;

доопрацювати законодавство для полегшення процесу злиття банків;

виявити банки, недокапіталізовані відповідно до діагностичного обстеження якості кредитного портфеля, здійсненого НБУ, розробити й довести до банків відповідні плани докапіталізації.

Для збільшення обсягу надання фінансових послуг, відновлення нормального кредитування економіки при одночасному зниженні рівня ризиків фінансової системи необхідно:

реформувати процедуру банкрутства;

удосконалити нормативне врегулювання щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків;

забезпечити повноцінне функціонування агентства кредитних історій;

створити умови для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у т. ч. надати фінансово-кредитним установам можливість перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників;

створити нові інструменти зниження валютних ризиків, у т. ч. за участю НБУ;

підвищити вимоги до розкриття обов'язкової інформації учасниками фінансового ринку, у т. ч. інформації про кінцевих власників фінансових установ;

удосконалити систему гарантування внесків населення, у т. ч. шляхом:

надання Фонду гарантування внесків фізичних осіб (ФГВФО) повноважень з виведення проблемних банків з ринку для забезпечення своєчасності виплат вкладникам ліквідованих банків;

розвитку механізму фінансування ФГВФО за рахунок надання кредитів НБУ й Кабінету Міністрів України в особливих випадках. [22]

Важливим кроком у процесі забезпечення стабільності банківського сектору є розробка й реалізація державної стратегії щодо державних фінансових установ і банків, у яких держава стала основним власником у результаті рекапіталізації.

Для зростання й розвитку фондового ринку й сектору фінансових послуг необхідно:

поліпшити координацію діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків;

посилити інституціональну спроможність й операційну незалежність регуляторів ринку небанківських фінансових послуг і фондового ринку;

посилити жорсткість вимог до управління ризиками, прозорість діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку;

підвищити рівень капіталізації страхових компаній, запровадити принципи страхового нагляду відповідно до стандартів Міжнародної асоціації органів страхового нагляду й створити систему гарантування страхових виплат за договорами страхування життя;

створити законодавчу базу для впровадження нових фінансових інструментів та механізмів перерозподілу коштів, у т. ч. похідних цінних паперів;

удосконалити регулювання іпотечного ринку, у т. ч. вирішити питання обігу заставних інструментів на іпотечному ринку України;

створити єдину систему депозитарного обліку цінних паперів;

увести єдині правила розрахунків біржового курсу цінних паперів, запобігати маніпулюванню ціноутворенням на ринку цінних паперів, посилити на законодавчому рівні відповідальність за використання інсайдерської інформації;

стимулювати збільшення обсягів операцій на організованому сегменті фондового ринку шляхом продажу на фондовій біржі пакетів акцій до 25 відсотків статутного капіталу об'єктів, які приватизуються. [22]

Для покращення економічного добробуту потрібно розвивати підприємництво. Потенціал підприємництва не може реалізуватися повною мірою в Україні через незадовільний бізнес-клімат, який є основним чинником, що стримує інвестиції. Крім того, криза значно звузила внутрішні джерела для інвестицій, а міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними. Багато міжнародних інвесторів вимушені обережніше ставитися до ризиків країни. Зокрема, низький інвестиційний імідж України зробить країну менш привабливою для міжнародного капіталу в посткризовий період.

Причинами незадовільного бізнес-клімату є:

макроекономічна нестабільність, неефективна регуляторна й податкова системи, високий рівень корупції;

нерозвиненість механізмів державно-приватного партнерства;

відсутність ефективних механізмів із залучення інвестицій і захисту прав інвесторів.

Для поліпшення бізнес-клімату й створення сприятливих умов для надходження інвестицій і забезпечення прискореного економічного зростання потрібно зробити наступні необхідні кроки:

. Дозвільна система.

У сфері дозвільної системи основними завданнями є:

істотне скорочення кількості видів діяльності й робіт, що вимагають одержання дозволів;

спрощення процедур видачі документів дозвільного характеру;

зменшення часових і грошових витрат при одержанні дозвільних документів;

збільшення переліку робіт (послуг), що можуть виконуватися на підставі заяви.

Для цього необхідно:

законодавчо затвердити вичерпний перелік документів дозвільного характеру та максимально скорочувати його у подальшому;

перейти від дозвільного принципу започаткування господарської діяльності на заявний за винятком тих видів діяльності, що безпосередньо впливають на безпеку держави, людини й довкілля;

спрощення процедури одержання дозвільних документів;

посилення відповідальності посадових осіб дозвільних органів за порушення вимог законодавства щодо питань надання документів дозвільного характеру;

спрощення дозвільної системи в будівництві.

. Ліцензування.

У сфері ліцензування основними завданнями змін мають стати:

скорочення строків одержання ліцензій;

скорочення кількості видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, як за рахунок безпосереднього скасування, так і за рахунок застосування інших форм державного контролю й ширшого використання саморегулювання.

Для цього необхідно:

уніфікувати принципи і процедури одержання ліцензій;

законодавчо закріпити критерії, на підставі яких ухвалюється рішення про введення ліцензування того або іншого виду діяльності;

переглянути види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню за вказаними вище критеріями, й скасувати ліцензування видів діяльності, що не становлять небезпеки для держави, життя й здоров'я людини й довкілля;

узгодити вартість надання ліцензій з фактичними видатками, пов'язаними з наданням ліцензії.

. Державний нагляд і контроль.

Основними завданнями у сфері державного нагляду й контролю мають стати:

завершення розробки й впровадження критеріїв оцінювання ступеня ризику від ведення суб'єктами господарської діяльності й періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю);

зміна підходів до здійснення державного нагляду з прямого контролю до профілактики й запобігання порушень законодавства;

скасування дублюючих контролюючих функцій з подальшим скасуванням контролюючих органів, у діяльності яких зникла необхідність.

Для цього необхідно:

скоротити кількість державних контролюючих функцій шляхом проведення аудиту й аналізу контролюючих функцій;

визначити перелік питань для вжиття планових заходів щодо нагляду (контролю) залежно від ступеня ризику;

запровадити відповідальність органів державного нагляду (контролю) за збитки, завдані суб'єкту господарювання неправомірними діями / недотриманням процедури здійснення державного нагляду (контролю).

. Технічне регулювання.

У сфері технічного регулювання головним завданням є створення адаптованої до вимог ЄС і СОТ сучасної системи технічного регулювання, здатної підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції, забезпечити ефективний контроль за безпекою продукції й домогтися взаємного визнання результатів оцінювання відповідності продукції з торговельними партнерами України.

Для цього необхідно:

поділити функції стандартизації, контролю відповідності й ринкового нагляду між різними органами з метою уникнення конфлікту інтересів;

перейти на систему державного ринкового нагляду за безпекою продукції, розміщеної на ринку, замість державного контролю виробництва продукції;

скасувати реєстрацію виробниками/постачальниками продукції декларацій про відповідність продукції в центральному органі виконавчої влади з питань технічного регулювання;

перейти на добровільний принцип застосування національних і регіональних стандартів за винятком тих, на які є посилання в технічних регламентах;

прийняти технічні регламенти на основі європейських директив Нового й Глобального підходів, а також інших Директив ЄС;

провести модернізацію випробних і метрологічних лабораторій відповідно до вимог ЄС;

виключити з переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, продукцію, оцінювання відповідності якої здійснюється згідно з технічними регламентами, й продукцію (послуги) з низьким ступенем ризику. [22]

Таким чином, для покращення економічного добробуту населення України нашій владі потрібно провести низку реформ для стабілізації держбюджету, розвитку фінансового сектору, та поліпшенні бізнес-клімату.

 

Висновки

 

Протягом років економічного зростання відзначається підвищення рівня добробуту населення України, хоча при цьому він залишається відносно низьким. Розглянувши основні макроекономічні показники ВНП, ВВП та його частку на душу населення можна зробити висновок про те, що вони відіграють важливу роль у визначенні економічного здоров’я суспільства. Вони створюють базу дослідження та аналізу макроекономіки.

Безперечно, у показників ВНП та ВВП є певні недоліки. Наприклад, ВНП, як і ВВП, не відображають повністю реальний економічний добробут суспільства. Слід тільки додати, що робота, яка збільшує добробут, але має неринковий характер, а також особливості даної країни, які впливають на вартість життя, тобто багатство, наприклад, кліматичні умови або ж традиції та звичаї, з урахуванням вільного часу також істотно впливають на ці показники.

Однак, не зважаючи на всі вказані недоліки, ВНП, ВВП та його частку на душу населення є найбільш повними показниками, які посідають центральне місце в структурі системи національних рахунків.

Для більш точного визначення чистого економічного добробуту враховуються також багато інших показників, таких як рівень безробіття, рівень середньомісячної зарплати та забезпеченість житлом, що розглядалось в даній курсовій роботі.

Відсутність підвищення рівня добробуту коригує економічну поведінку населення. Падіння купівельної спроможності призводить до зменшення частки витрат на блага, важливі для формування людського капіталу, зменшення заощаджень та, відповідно, пропозиції капіталу з боку домогосподарств, поширення діяльності поза законом. Підвищується ризик послаблення мотивації до активних економічних дій частки населення, що перебуває у стані абсолютної бідності. Збереження високого ступеня нерівності в розподілі благ, наявність відносно великої частки неякісних благ в структурі їх загальної пропозиції також є перешкодами до покращання якості людського капіталу країни. Зазначені зміни економічної поведінки матимуть негативний вплив на подальший економічний розвиток, що обумовлює необхідність здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення добробуту населення.

А для покращення економічного добробуту населення України нашій владі потрібно провести низку реформ для стабілізації держбюджету, розвитку фінансового сектору, та поліпшенні бізнес-клімату.