Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Вступ

Кредитний спілка фінансовий

Кредитні спілки в Україні являють собою спеціалізовані споживчі кооперативи громадян. Вони створені як добровільні об’єднання громадян (фізичних осіб), пов’язаних якою-небудь соціальною спільністю: місцем роботи, місцем проживання, професією, будь-яким іншим загальним інтересом.

Кредитна спілка сприяє ефективному заощадженню особистих коштів громадян, пайовиків, одержанню ними кредитів з цих коштів, спільному використанню частини цих грошей в освітніх, житлових та інших програмах соціальної підтримки і соціального розвитку своїх членів. Основна діяльність, спрямована на організацію соціальної взаємодопомоги і підтримки громадян, не переслідує мети отримання прибутку – є неприбутковими організаціями.

Особливості діяльності кредитних спілок впливають на специфіку аналізу їх фінансового стану. З одного боку він здійснюється відповідно вимог до діяльності банків, з другого боку відповідно організацій неприбуткового характеру. Ці обставини визивають безліч суперечок серед фахівців банківської справи, податкової служби та кредитних кооператорів.

Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що методи аналізу фінансового стану кредитних спілок не тільки визначають рівень розвитку даних організацій, але і сприяють ознайомленню з фінансовим станом спілок їх членів, банків, представників виконавчої влади, інших споживачів. Інформація про фінансовий стан спілок є доступною для перелічених осіб завдяки впровадженню методів фінансового моніторингу, рейтингової системи, основаних на показниках аналізу фінансового стану.

Проблемам аналізу фінансового стану кредитних спілок присвячені наукові труди таких вчених, як В. Гончаренко, К.Капусової, С.Левицької, М. Федорець та інших.

Об’єктом роботи ефективність фінансового стану спілок.

Предметом дослідження є процес оцінки ефективності кредитної спілки «Імпульс плюс».

Метою роботи є дослідження та удосконалення методів оцінки ефективності діяльності фінансових посередників.

Для досягнення оцінки ефективності кредитних спілок як фінансових посередників були визначені такі завдання:

з’ясування сутності категорії «ефективність кредитних спілок»;

дослідження підходів до оцінки ефективності;

обґрунтування моделі для оцінки ефективності з точки зору фінансового посередництва;

економічна апробація запропонованих підходів.

Дослідження ефективності привертають увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців та практиків, що пояснюється постійними процесами оновлення та вдосконалення діяльності. Окремі питання оцінки ефективності посередництва відображені в працях таких авторів, як О.В. Васюренко, А.М. Герасимович, О.В. Дзюблюк, Л. Примостка, О.І. Лаврушин, П. Роуз, Дж. Синкі, В.М. Усоскін.

Теоретичні та практичні аспекти функціонування фінансових посередників досліджені в працях таких авторів, як Р. Брейлі, Ю. Бригхем, Л.Дж. Гітман, М.Д. Джонк, Дж. Кейнс, Дж. Майерс, Р. Ролл, П. Самуельсон, Дж. Тобін, У. Шарп, Я. Міркін.

Не вирішена раніше частина загальної проблеми. Незважаючи на значні публікації з досліджуваних питань, методичні аспекти оцінки ефективності кредитних спілок, як фінансових посередників являють собою не лише актуальний напрямок наукового дослідження, але й можливості вирішення даної проблеми.

Для досягнення мети роботи застосовано наступні методи дослідження: дедукція, аналіз, системний аналіз та порівняння.

При написанні, використано Закони України з регулювання діяльності кредитних спілок, статті у наукових виданнях «Фінанси України», «Вісник НБУ», спеціалізована література для фахівців кредитних спілок – «Вісник НАКСУ», «Вісник кредитної кооперації» та інші, пакети прикладних програм: Excel, Word, Accses.

 

 

Теоретичні основи фінансового посередництва

Сутність, призначення та види фінансового посередництва

 

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль в системі соціально-економічних відносин. Вони являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке можливо розглядати на різних рівнях узагальнення та деталізації.

Видима сторона фінансів проявляється у потоках певних фінансових активів, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин і забезпечують для цих суб’єктів формування їх доходів та видатків, а також цільових грошових коштів.

Виступаючі інструментом розподілу та перерозподілу ВВП, фінанси виконують розподільчу функцію. Об’єктом розподільчої функції фінансів виступає вартість ВВП, а також національне багатство. Суб’єктами при цьому виступають держава, юридичні та фізичні особи.

За допомогою фінансів виконуються функції за формуванням суб’єктами фінансових відносин доходів та видатків.

Формування таких взаємозв’язків відбувається завдяки заощадженню одними суб’єктами фінансових відносин фінансових активів та задоволення потреб в них інших суб’єктів. Накопичені заощадження можуть бути використані для інвестицій, а отже відбувається перетік коштів, при якому вони перемішуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто пострибує інвестицій. Такий перетік фінансових активів створює умови для підвищення ефективності економіки в цілому та поліпшення економічного добробуту кожного члена суспільства.

Перетік фінансових активів між суб’єктами фінансових відносин може відбуватися внаслідок надання ним фінансових послуг різноманітними фінансовими установами. Це сприяє встановленню такої взаємодії між власниками і одержувачами фінансових активів, у результаті якої з огляду на попит і пропозицію формуються оптимальні ціни на ці активи.

Сучасний фінансовий сектор України за своїми інституційними та функціональними характеристиками не повною мірою відповідає тенденціям світових фінансових систем.

Розширення спектра фінансових послуг, зростання ролі банків та небанківських фінансових установ у інвестиційному процесі є важливим підґрунтям економічного зростання.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що добре налагоджений банківський сектор, розвинуте страхування, розвиток небанківських фінансових установ (кредитних установ, пенсійних фондів, інших видів фінансових посередників) сприяють сталості фінансових систем та розв’язанню соціально-економічних проблем. У багатьох країнах світу рівень розвитку фінансового сектора і фінансових ринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.

Фінансовий посередник є суб'єктом грошового ринку. Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з двома базовими суб'єктами, які умовно можна назвати кредитор і позичальник, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників називається фінансовим посередництвом. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, кредитна спілка, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання – договір про внесок на депозитний рахунок, а розміщуючи ці кошти у позичальників, у банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді див рис.1.1.

 

Рис.1.1. Взаємовідносин між суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками

 

Механізм фінансового посередництва недостатньо досліджений у сучасній українській та в колишній радянській літературі. Окремі суб'єкти грошового ринку і в теорії, і на практиці розглядаються, як правило, ізольовано один від одного, як непов'язані між собою структури, які функціонують у своїх замкнутих економічних сферах. Проте це не так.

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Звичайно, теоретично можна уявити ситуацію, коли економічні суб'єкти - кредитори і позичальники - будують свої взаємовідносини прямо, не звертаючись до посередників. Проте організація таких відносин була б для них і суспільства набагато дорожчою, уповільненою, високоризикованою і незручною.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у:

можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, поклавши їх ніби в загальний котел, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку, ніби взявши їх з цього котла. Шукати їм один одного зовсім не потрібно і навіть знати про існування один одного не обов'язково. Потрібний лише широкий розвиток мережі фінансових посередників;

скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Це зумовлюється такими чинниками: кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;

послабленні фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників. Це стає можливим завдяки широкій диверсифікації посередницької діяльності, створенню спеціальних систем страхування та захисту від фінансових ризиків;

збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу. Це зумовлено тим, що посередники мають можливість сконцентрувати значну кількість невеликих заощаджень і спрямувати їх на фінансування великих, високодохідних операцій та проектів;

можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредитора від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набутті права власності й управління певними об'єктами тощо. Фінансові посередники спеціалізуються на наданні таких послуг, у зв'язку з чим формується широке коло їх окремих видів: депозитних інституцій, страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних і фінансових компаній, взаємних фондів тощо. У кожній країні цей перелік може бути різним, причому чим більше в країні розвинутий грошовий ринок, тим більшим буде ряд різноманітних фінансових посередників.

Оскільки базові суб'єкти грошового ринку переважно є суб'єктами реального сектора економіки (ділові підприємства та домашні господарства), то, створюючи для їх функціонування сприятливі умови, фінансові посередники позитивно впливають на кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення, розвиток виробництва, торгівлі, інших сфер економіки. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств в оборот ділових підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом інвестицій в економіку, проте вони перебувають у величезної кількості власників, індивідуальні розміри їх невеликі, отже перерозподілити їх без посередників було б технічно неможливо.

Види фінансових посередників. Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

банки;

небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

депозитні інституції;

договірні ощадні інституції;

інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:

відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк";

відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).

Критерій договірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома різними критеріями, що видається не досить коректним. Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; комерційні, ощадні тощо. Небанківських фінансових посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії, факторингові компанії тощо.

Основна їхня функція - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток.

Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу - маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод. Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта - низькою.

Ефект масштабу помітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.