Неприбуткова кооперативна природа кредитних спілок

Кредитні спілки розвиваються в Україні понад 18 років і поступово займають своє місце серед суб’єктів фінансового ринку. Але незважаючи на це, серед переважної більшості населення України, представників державних органів, а часто навіть й працівників окремих кредитних спілок існує недостатнє розуміння соціально-економічної природи цих організацій. Причиною цього стала нечіткість українського законодавства, що регулює діяльність кредитних спілок.

До прийняття закону «Про кредитні спілки» ці установи мали юридичний статус громадської організації, головною метою якої є «фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування». В податковому законодавстві спілки були віднесені до неприбуткових організацій. Такий, не досить чітко визначений, статус призводив до виникнення багатьох запитань стосовно економіко-правової природи спілок та створював певні проблеми в їх роботі. Прийнятий закон надав кредитним спілкам нового, принципово іншого юридичного статусу «неприбуткової організації, заснованої фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки» і при цьому визначив, що «кредитна спілка є фінансовою установою». Це дозволило більш чітко визначити юридичний статус кредитних спілок, однак питання неприбуткової соціально-економічної природи цих організацій залишилось розкрито недостатньо. Законом кредитні спілки були перетворені із «громадської організації» у «фінансову установу». І дуже непомітним при цьому звучить термін «заснованої на кооперативних засадах». А він якраз і є найголовнішою ознакою, що відрізняє кредитні спілки від інших суб’єктів фінансового ринку і визначає їх неприбуткову природу. На жаль, в чинному українському законодавстві такого поняття як «кооперативні засади» не існує, а в законі «Про кредитні спілки» кооперативні засади прописані недостатньо. Тому із прийняттям цього закону стало можливим трактувати кредитні спілки лише як фінансові установи, і не звертати увагу на суспільну, громадську складову їх діяльності та їх соціальну місію. А звідси з часом може виникнути питання доцільності віднесення кредитних спілок до неприбуткових організацій.

Кредитні спілки в більшості країн світу мають статус фінансового кооперативу. А кооператив — це організація, що має крім економічної, ще й громадську природу. Кредитний кооператив для своїх членів є одночасно фінансовою установою та громадською організацією. І це визначає його неприбуткову соціально-економічну природу.

Розуміння неприбуткової кооперативної природи кредитних спілок є надзвичайно важливим і актуальним для усвідомлення їх значення в економіці України, успішного розвитку і недопущення виникнення псевдоспілок, які можуть дискредитувати кооперативну ідею фінансової самодопомоги населення, яка, майже після сімдесяти років забуття, почала відроджуватись в Україні.

Розуміння неприбутковості діяльності кредитних спілок в сучасних умовах є простим і складним одночасно. Простота полягає у тому, що ці організації відносяться до неприбуткових, бо не мають на меті отримання прибутку, а складність — утому, що вони прибуток отримують. Ці, на перших погляд, взаємовиключні положення відображають особливості вказаних організацій, які в своїй основі мають унікальний фінансово-господарський механізм, що принципово відрізняє їх від інших суб’єктів господарювання і який в усьому світі надає їм право на отримання неприбуткового статусу. Але розуміння цього неприбуткового економічного механізму в Україні ускладнюється двома важливими факторами. Першим з них є деформоване уявлення про кооператив як форму господарювання. Воно виникло в результаті відсутності протягом сімдесяти років в економічній системі держави справжніх кооперативних організацій, що мають неприбуткову економічну природу та дискредитації кооперативної ідеї в період «перестройки», коли під виглядом кооперативного руху почалось відродження приватного бізнесу.

Другим факторам, що ускладнює розуміння неприбуткової економічної природи кредитних спілок, є традиційне ототожнення понять «дохід» і «прибуток», плутанина яких масово почалась ще наприкінці 80-х років в процесі формування податкового законодавства періоду «перестройки»

З метою кращого розуміння особливостей та ознак неприбуткової діяльності кредитних спілок, розглянемо більш докладно ці, парадоксальні на перший погляд, твердження.

Неприбуткова діяльність - це не збиткова діяльність. Дане положення є відповіддю на типове запитання: «Як може існувати організація, не отримуючи прибутку для покриття своїх витрат?»,що майже завжди виникає в процесі обговорення проблеми неприбуткової діяльності кооперативних форм господарювання. Це питання є результатом плутанини понять «дохід» та «прибуток». Дохід — це кошти, які отримує організація від своєї діяльності, а прибуток — це перевищення суми доходів організації над її витратами. Таким чином джерелом покриття витрат будь-якої організації є не прибуток, а дохід. Організація, що отримує дохід, може не мати прибутку. Але це не означає, що вона буде мати збитки. Неприбутковість — це не збитковість. Якщо доходу буде отримано рівно стільки, що його вистачить лише на покриття витрат - організація не буде мати ні прибутків, ні збитків. При цьому її діяльність в даному періоді буде неприбутковою, незбитковою і самодостатньою.

Неприбуткова діяльність — це не безприбуткова діяльність. Якби будь-яка господарська організація поставила собі за мету спрацювати неприбуткові і отримати протягом певного періоду рівно стільки, щоб його хватило лише на покриття понесених витрат, в звичайних умовах їй цього зробити б не вдалось, бо в ринкових умовах неможливо наперед точно визначити суму доходу, що буде отриманий. В зв’язку з цим навіть при великому бажанні здійснити господарську діяльність не прибутково в певні періоди часу буде виникати невідповідність фактично отриманих доходів і понесених витрат, що призведе до виникнення прибутку. Але цей прибуток в даному випадку буде не метою діяльності, а наслідком неможливості точного розрахунку таких цін за послуги та надання таких обсягів цих послуг, які б забезпечили точну відповідність отриманого доходу понесеним витратам. Таким чином, неприбуткова діяльність не є безприбутковою, а виникнення прибутку в процесі неприбуткової діяльності не переводить її у статус прибуткової, бо отриманий прибуток не є метою діяльності.

Неприбуткова діяльність — це не підприємницька діяльність. Будь-яка підприємницька діяльність здійснюється з метою отримання максимального прибутку і його розподілу між власниками пропорційно вкладеному в організацію даної господарської діяльності капіталу. При цьому, необхідно підкреслити важливу і принципову методологічну ознаку - прибуток отримується із клієнтів, а розподіляється між власниками. Обґрунтованим і логічним є оподаткування результатів підприємницької діяльності, як форми привласнення коштів одних суб’єктів іншими. Принципово інший методологічний підхід має місце у здійсненні неприбуткової господарської діяльності, метою якої не є винагорода вкладеного в організацію даної діяльності капіталу, тому вона може здійснюватись й без отримання прибутку. При цьому, неприбуткова господарська діяльність має свій сенс, бо провадиться із принципово іншою метою, пов’язаною із отриманням не прибутку, а іншого результату.

Неприбуткова діяльність — це надання послуг за собівартістю. Здійснення господарської діяльності на неприбуткових засадах є головною метою і ознакою специфічних неприбуткових господарських організацій, що називаються кооперативами. Ця специфічна організаційно-правова форма кооперативу, здійснюючи господарську діяльність, прагне надавати послуги за їх собівартістю або максимально наближено до собівартості. Неприбуткова кооперативна діяльність має кінцевою метою не прибуток від наданих послуг, а самі послуги, що надаються членам кооперативу.

Неприбуткова діяльність — це надання послуг власникам-клієнтам. Будь-який кооператив створюється та діє з метою забезпечення своїх членів необхідними послугами. Члени кооперативу є одночасно його рівноправними власниками і клієнтами. Вони фінансують діяльність свого кооперативу і користуються його послугами. Члени кооперативу формують пайовий капітал, необхідний для здійснення неприбуткової господарської діяльності і оплачують отримані від кооперативу послуги. Паї в кооперативі вносяться не для отримання на них прибутку, а для забезпечення функціонування кооперативу і отримання можливості користуватись його послугами.

Неприбуткова діяльність — це здійснення управління та контролю клієнтами-власниками. Управління будь-якою формою підприємницької діяльності здійснюється власниками, які визначають основні напрямки та методи ведення бізнесу. Власника цікавить не потреби клієнтів, а прибуток, який можна отримати. Однак, зі своєї сторони, споживачі можуть сформувати початковий капітал і створити господарську організацію, яка на неприбуткових засадах буде забезпечувати їх потреби, в якій вони будуть клієнтами, повноправними власниками, в якій вони будуть приймати рішення стосовно ціни та якості послуг, що має надавати їм їхня організація. Такі організації є відкритими для нових членів, мають демократичну структуру і систему управління.

Важливо акцентувати увагу на правомірності вважати прибутком суму перевищення доходів кооперативу над його витратами. Для підприємницької діяльності — це однозначно прибуток. Але в неприбутковій кооперативній діяльності кошти, що надходять кооперативу у вигляді плати за послуги понад їх собівартість, не можна вважати прибутком, бо кооператив отримує ці кошти від обслуговування своїх членів, які є його власниками. Доходом можна вважати кошти, що отримуються від третіх осіб, а не від власників. Тому економічна природа коштів, що надходять від членів, більш подібна до природи членських внесків чи цільового фінансування, ніж до природи доходу. Члени кооперативу самостійно і за взаємною згодою встановлюють механізм фінансування діяльності кооперативу та визначають його цінову політику.

Висновки

Фінансові послуги надаються фінансовими установами. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг вважається ринками фінансових послуг. Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг.

Світовий досвід свідчить, що на ринку мікрокредитування особливо успішно діють різні типи небанківських фінансових установ, таких як кредитні спілки, ломбарди, страховики. Розвитку системи кредитних спілок в Україні загалом притаманні позитивні тенденції: зберігаються високі темпи зростання основних фінансових показників; збільшується власний капітал спілок; на фоні постійного зниження процентних ставок за кредитами діяльність спілок залишається фінансово стальною; підвищується ефективність діяльності кредитних спілок, свідченням чого є зменшення питомої ваги операційних витрат.

Кредитні спілки фактично не є конкурентами банків. Свої послуги спілки перше за все надають у невеликих населених пунктах, де банки представлені надзвичайно мало. В таких населених пунктах, як правило, досить низькі доходи фізичних осіб, і банки, враховуючи їх великі витрати на відкриття і здійснення своєї діяльності, невигідно тримати персонал для видачі дрібних кредитів громадян. В той же час потреба у мікрокредитах (інколи у декілька сотень гривень) серед фізичних осіб існує. Саме тому в цих населених пунктах дедалі активніше здійснюють свою діяльність кредитні спілки.