Позакласне читання як творча діяльність учнів

Багаторічні спостереження за станом викладання української літератури в середніх загальноосвітніх навчальних закладах України засвідчують, що однією з найактуальніших проблем літературної освіти є організація позакласного читання учнів. Інколи в учительському колі доводиться чути нарікання на невелику кількість годин з української та зарубіжної літератур і недоцільність витрачання дорогоцінного часу на уроки позакласного читання та літератури рідного краю. Деякі недалекоглядні словесники вважають своїм головним завданням вивчення програмового матеріалу, позаяк саме якість його засвоєння буде в полі зору інспекторських перевірок, екзаменаційних звітів та зовнішнього тестування. Такий прагматичний підхід призводить до ігнорування специфіки уроків позакласного читання, тиражування трафаретних і нудних занять, на яких учитель, а в кращому випадку, окремі учні лише переказують зміст творів, рекомендованих для самостійного ознайомлення.

Найпоширенішими в організації цієї ланки літературної освіти є такі недоліки:

    відсутність системності й наступності в організації уроків позакласного читання на кожному етапі літературного розвитку школярів - у молодших, середніх та старших класах;

-      стихійність у підготовці уроків позакласного читання;

-      відбір творів для колективного обговорення без урахування учнівських інтересів, авторитарне нав'язування вчителем своїх думок та смаків;

-      відірваність цих занять від уроків вивчення програмового матеріалу;

-      одноманітність типів і структури уроків позакласного читання;

-   нерозуміння специфіки аналізу художнього твору на такому уроці;

-      недостатня увага до ігрових та творчих форм позакласної роботи з літератури;

-   нерозуміння значення позакласного читання дпя формування читацької культури учнів.

Проблему позакласного читання треба розглядати в широкому контексті проблеми розвитку читацької діяльності сучасних школярів і зниження їхньої читацької культури, що зумовлене комплексом соціально-культурних, психолого- педагогічних та методичних причин. Розглянемо деякі з них.

У сучасному суспільстві, котре захопилось телебаченням, відеопродукцією, комп'ютерами та інтернетом, усе частіше лунає думка про те, що ці електронні засоби інформації та комунікації здатні повністю забезпечити людство в організації освіти, культури, виховання та дозвілля. Скептики передрікають у третьому тисячолітті абсолютну втрату позицій книги й повсюдний занепад інтересу до читання. На жаль, тривожні сигнали, що певною мірою підтверджують ці прогнози, спостерігалися впродовж останніх десятиліть XX століття. Вивчаючи читацькі інтереси дітей і дорослих, соціологи констатували, якщо у 80-ті роки час, відданий читанню, у середньому навіть дещо збільшився, особливо в мешканців сільської місцевості, то в 90-ті рр. ситуація поступово змінилась. Так у 1990 р. серед щоденних занять громадян на читання книг та газет було виділено стільки часу, скільки й на перегляд телепередач, а вже починаючи з 1994 р., відчутний пріоритет належить телебаченню [12, с. 72]. Методисти вбачають в тенденції зниження інтересу до читання в дітей та дорослих результат дегуманізації суспільства. Суттєве зниження читацької активності в країнах колишнього СРСР науковці пояснюють загальним падінням культурного рівня, що породило захоплення масовою літературою та відсутність потреби в читанні творів вітчизняної світової класики. Проаналізувавши причини зниження інтересу до книги в країнах пострадянського простору, соціологи виокремили спільні процеси:

    вплив на розвиток культури читання стрімкої інформатизації суспільства, що призвело до виникнення так званої "кліпової культури" зі специфічним типом сприймання, коли особистість налаштовується на сприйняття творів малого обсягу, відтак стає не здатною сконцентрувати увагу на об'ємному матеріалі - повісті, романі, драмі тощо;

    конкуренція художнього слова з аудіовізуальними каналами інформації веде до негативних змін статусу художньої літератури - її відтиснення на маргінес культурних інтересів розважальною книжковою продукцією [12, с. 74].

Психологи довели, що інтерес особистості до читання зумовлюється комплексом мотивів - інформаційно-пізнавальних, морально-світоглядних та емоційно-естетичних. У сучасних читачів ці мотиви недостатньо розвинені, що підтверджує дослідження В. Медведєвої, присвячене вивченню інтересу підлітків до української художньої літератури.

Педагог насамперед має чітко уявляти роль позакласиого читання в літературно- естетичному розвитку учнів. У широкому розумінні позакласне читання - це система різноманітної активної позашкільної діяльності учнів, спрямована на розвиток їхної читацької культури. Воно визначається: а) чинними програмами з української літератури, що містять рекоменда ційні списки творів для самостійного та позакласного ознайомлення; б) індивідуальним вибором учнів та вчителя; в) ситуативним вибором - рекомендацією однокласників, друзів чи батьків; г) читанням у бібліотеці тощо.

Основною метою позакласного читання є виховання самостійного творчого читача, здатного осмислено-емоційно поцінувати художній твір. Ця мета передбачає комплексне вирішення цілої низки завдань:

    розвиток інтересу школярів до самостійного спілкування з українською художньою книгою;

    формування їхніх гуманістичних та моральних світоглядних позицій;

    поглиблення літературознавчих знань, умінь та навичок, отриманих на уроках української літератури;

    діагностування рівня читацьких інтересів та естетичних смаків учнів, їх делікатна корекція;

    розширення літературної освіти учнів, розвиток їхньої читацької культури;

    закріплення знань та уявлень про естетичну природу літературного твору і його співвідношення з іншими видами мистецтва;

    організація інформаційного потоку;

    сприяння екзистенційному розвитку особистості учнів, що здійснюється в процесі вільного вибору творів для самостійного читання й вироблення власної оціночної позиції по відношенню до прочитаного;

    розвиток здатності до діалогічного спілкування в системах "читач - художній твір", "читач - читач (учні)", "читач - керівник читання (учитель, бібліотекар, батьки)";

    поглиблення самоаналізу та самооцінки особистості;

    розвиток індивідуальних творчих здібностей та загальнокультурних інтересів дітей, пробудження потягу до літературної творчості тощо.

Є. Пасічник зазначає, що від того, що читають і як читають наші діти, залежить і загальний розвиток, їх естетичні критерії і смаки, їх моральні якості. Учений проводить думку, що уроки позакласного читання передбачені з метою спрямовувати і розвивати читацькі інтереси учнів. Тому вони повинні бути своєрідним святом для учнів, викликати в них природну потребу обмінятися думками з приводу прочитаного.

Як відомо, в процесі спілкування з художньою книгою читач зазнає яскраво вираженої естетичної насолоди, яка надалі спонукає його знову йти до бібліотеки або книгарні по нову книжку. Таке прагнення є внутрішнім спонуканням, стимулом вирушати в наступні мандри по тому неозорому океану, яким є безупинний літературний процес. Але таке прагнення саме по собі рідко приходить, його треба виплекати.

Отже, читання поглиблює знання учня, розширює його кругозір, розвиває мислення і мову, виховує естетичні смаки, підносить загальну культуру. Учень, що багато і з вибором читає, виділяється серед своїх ровесників кращим інтелектуальним розвитком, ширшим діапазоном знань, духовним багатством.